Повідомлення в номер / Берегиня роду

Берегиня роду

Є в українській мові гарне і милозвучне слово "берегиня",  котре тлумачиться, як "хранителька" дому.

Як на мене, краще не скажеш про одну із довгожительок Ковельщини, ветерана праці, господаровиту  і високоморальну жінку із Попович – Галину Григорівну Стасюк. Сьогодні їй виповнюється 90 літ. Люди старшого віку, які живуть у нашому краї, знають її ще й як дружину колишнього голови колгоспу імені Мартинюка Олександра Кириловича Стасюка, з котрим прожили у парі не один десяток років, поєднавши свої долі у важкому повоєнному 1944-му.

Зростала героїня нашої розповіді у багатодітній селянській сім'ї Простопчуків, яка налічувала десятеро дітей. Галина народилася третьою. Підрісши, допомагала батькам по господарству, була ненькою братикам і сестричці. Сумління, працьовитості вчилася у своїх батьків, особливо – в неньки, яка носила почесне й відповідальне звання "Мати-героїня".

Трудову діяльність розпочала у сімнадцятирічному віці. Коли фашистів вигнали з нашого краю, стала працювати в Поповичівській сільській раді бухгалтером. На цій посаді трудилася незмінно аж до виходу на заслужений відпочинок. В сільраді й розписалися з майбутнім чоловіком, якого у жовтні 1944 року відпустили з армійської служби на коротеньку післяопераційну реабілітацію додому. А демобілізувався він тільки у 1946 році. З тих пір постійно були з Олександром Кириловичем в парі.

Відомо, що непросто було в ті часи бути "головихою". Це й недоспані ночі, й тривоги за чоловікові справи, й турбота про дім і сім'ю. Та й гостей, які частенько наїжджали у передовий тоді колгосп імені Мартинюка і з області, і з району, потрібно було гостинно зустріти, нагодувати і напоїти. 

Керівником господарства чоловік був небагато-немало, а цілих 35 років. У 1947-му році в них народилася донька Лілія, справжня підтримка і опора батьків. 42 роки віддала нелегкій медсестринській службі, з яких більше 35-ти – на посаді медсестри хірургічного відділення вузлової лікарні станції Ковель. Згодом вийшла заміж за голобського хлопця Василя Щесюка, з яким жили в любові і злагоді, народили двох дівчаток – Таню і Наталю.  

Василь Васильович був одним із фундаторів Ковельського машинобудівного технікуму, працюючи там заступником директора Євгена Кішмана. На жаль, життя його обірвалося передчасно і стало важким ударом для родини.

Сьогодні з багатодітної родини Простопчуків залишилося  тільки двоє – Галина Григорівна і брат Олександр Григорович, котрий мешкає у Ковелі. Не буває дня, щоб вони бодай коротко не поспілкувалися телефоном. Цікавляться життям-буттям один одного, підтримують морально, обмінюються новинами.

Незважаючи на поважний вік, Галина Григорівна перебуває в постійному русі. Утримує домашнє господарство. У неї завжди в ідеальному порядку поле і садок. А які квіти вирощує! З ранньої весни і до пізньої осені хатинка – наче у віночку. Вміє все: шити, вишивати, в'язати, ткати. Для онуків і правнуків навишивала рушників, сорочок – на всі гарні події, що були і будуть.

В домі завжди смачно пахне свіжовипеченим хлібом, пиріжками. Рідних постійно дивує різними стравами, виготовленими за старовинними рецептами, які перейняла від своєї покійної мами. Охоче ділиться "таємницями" кулінарного і кондитерського мистецтва з односельцями, які її люблять і щиро шанують.

Галина Григорівна, без усякого перебільшення, – основоположник традицій роду, які дочки й онуки гідно продовжують. Без бабусі Галі вони не уявляють свого життя. На всі великі свята рідні неодмінно їдуть до неї. Не забувають про тітку племінники, яким вона – і порадник, і наставник, і вчитель. Усім віддає частинку своєї щирої душі. До усіх привітна, кожному рада і завжди готова приємно здивувати подарунком.  Ніколи ніхто не вийшов з її дому із порожніми руками.

Часті гості – племінники з сім'ями: Василь Простопчук, редактор  знаної на Волині газети "Віче-інформ"; Григорій та Віталій Простопчуки, відомі  і шановані на Ковельщині підприємці; Валерій Простопчук, перший науковець у родині, який мешкає у Львові; Тетяна Рубчук, талановитий ковельський педагог-філолог. А ще є дві племінниці Лідія та Ольга – доньки єдиної улюбленої сестрички, яка, на жаль, покійна. Майже кожного дня вони відвідують рідну тітку, допомагають, коли у чомусь є потреба.

Але, мабуть, найбільше пишається Галина Григорівна своїми двома онуками та чотирма правнуками. Старша – Тетяна Василівна Селівончик – директор Ковельського промислово-економічного коледжу Луцького Національного технічного університету. Вона – кандидат технічних наук, доцент, заступник голови ради директорів вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації Волинської області. А ще – депутат Ковельської міської ради.

Прикметно, що Тетяна Василівна пішла слідами свого батька – Василя Щесюка, про якого ми згадували вище.

Вона  свято береже і разом із командою однодумців примножує славні традиції старших поколінь  "технікумівців". Колектив є одним з найкращих навчальних закладів не тільки Волині, а й України. Тут на високому рівні організований навчально-виховний процес, викладачі і студенти проводять цікаві й змістовні заходи патріотичного змісту, є ініціаторами багатьох корисних починань у нашому місті, про що постійно повідомляють засоби масової інформації, в тому числі – "Вісті Ковельщини".

Тетяна Селівончик з великою любов'ю і шаною ставиться до бабусі.

– Коли мені був один рік, мама вийшла на роботу, – згадує вона. – Я залишилася з бабусею і дідусем. Виховували мене у великій повазі до селянської праці, народних традицій. У Поповичах відвідувала дитячий садок.

На мить замислившись, продовжує:

– Коли настав час переїжджати до Ковеля, щоб навчатися у школі, то мені цього дуже не хотілося. Було важко розлучатися з бабусею і дідусем, частинка душі яких живе в мені – я це відчуваю майже фізично.

Старший правнук Галини Григорівни – Євгеній Селівончик – приклад для наслідування меншим членам родини. Він здобуває перший науковий ступінь магістра на факультеті бізнесу ЛНТУ. До речі, юнак – випускник коледжу, президентський стипендіат, перший голова студентської ради ПЕКу.

Олександр Селівончик – студент Національного університету "Одеська юридична академія", золотий медаліст.

Менша онука – Наталія Маматкова із сім'єю проживають у російському місті Твері, але на усі свята обов'язково приїжджають на Волинь. Дуже любить Україну, переживає за рідних і щиро хоче, щоб на українській землі швидше настали мир і спокій. Заміжня, разом із чоловіком виховують двох дітей. Донька – студентка Тверського державного університету, син – учень міської гімназії, професійно займається спортивно-бальними танцями, здобувши звання кандидата в майстри спорту.

Ми нітрохи не сумніваємося, що сьогодні, у Великий Вівторок, на свято Благовіщення Пресвятої Богородиці, коли Галині Григорівні виповниться 90, вона отримає десятки гарних привітань від рідних, друзів, знайомих односельців. Не сумніваємося і в тому, що наступної неділі, коли відзначатимемо Воскресіння Христове, до неї у гості зійдуться і з'їдуться найближчі й найдорожчі їй люди.

Від їх імені, а також від себе  кажемо славній берегині роду:

Спасибі Вам щире – за ласку 

і ніжність,

За душу прекрасну, тепло 

і привітність.

Схиляємось всі ми в низькому

 поклоні

І ніжно цілуємо Ваші долоні.

Тож зичимо щиро достатку у хаті

І років життя ще багато-багато.

Хай Мати Пречиста на крилах

 тримає,

А Бог у житті повсякчас помагає!

Михайло КУЗЬМУК.

НА ЗНІМКАХ: ліворуч – Галина Григорівна СТАСЮК; праворуч – в колі рідних доньки, онук та їх  чоловіків, правнуків.

Фото з домашнього архіву.