“Нетипова” соціальна проблемаВзагалі-то, з точки зору пересічного громадянина, проблема абсолютно типова: це проблема нестачі місць в дошкільних навчальних закладах, але нетиповість у цьому випадку полягає в тому, що для її вирішення Дубівська сільска рада (мова йде про дитячий садочок с. Вербки) має все необхідне і не просить допомоги з бюджетів району і області. Більше того – протягом декількох років кошти для облаштування і відкриття ще однієї групи передбачено в бюджетних витратах, але віз і нині там.
Для того, щоб розібратися в справі, необхідно зробити маленький історичний екскурс: наприкінці 80-х років коштами МО СРСР та дольовою участю ще деяких підприємств був побудований дитячий садочок в с. Вербці розрахований на 11 груп. Садочок був прийнятий на баланс Дубівської сільради, але в 1990-х роках народжуваність та економіка різко погіршились і кількість груп скоротилася, хоча скорочення їх аж до трьох пройшло не без втручання деяких "діячів". Наприкінці 1990-х приймається рішення про перехід Вербської школи в приміщення дитячого садочка. Школа була за кількістю учнів невелика, і місця всім вистачало. Приміщення старої школи віддали вчителям під житло.
Нове приміщення школи вдало розташоване не стільки для мешканців с. Вербки, як для жителів вул. Ватутіна м. Ковеля і на сьогоднішній день із загальної кількості учнів (330 осіб) тільки близько 100 – сільських.
Разом з тим, більше 50 сільських дітей, які мали б вже відвідувати дитячий садочок "Сонечко", не можуть цього робити. Відкриття додаткової групи необхідно і для виконання навчальних програм, розрахованих на 4-річне навчання, що неможливо якісно виконати, маючи 3 групи, але для цього необхідно трохи потіснити школу. А ось тут розуміння немає. Факт юридичної приналежності приміщення дитячому садочку не працює – не бачать його чомусь або не хочуть бачити.
Відразу хочу наголосити, що мова про скорочення кількості учнів не йде, сільська рада намагалася знайти компромісне рішення шляхом діалогу, та все марно. Всі наші звернення до керівництва району і відділу освіти закінчуються нічим. Зате у непримиренну боротьбу вступила директор школи, яка розповідає батькам про те, що сільська рада хоче закрити школу та інспірує протестні звернення батьків (хто ж не підпише, якщо просить класний керівник дитини!). Батьки дошкільнят теж писали і навіть проводили мітинг, але все безрезультатно. Рік тому все ж таки завітав на сесію сільської ради екс-голова районної ради і дав пояснення що позиції керівництва району.
Виявляється, що за рахунок нашої школи утримуються інші маленькі школи в районі (на кожного учня держава виділяє близько 10000 грн. і ці кошти перерозподіляються в районі). Почувши про те, що ми не вимагаємо скорочення кількості учнів, а пропонуємо розглянути питання перерозподілу приміщень або організацію навчання 2-х класів у дві зміни, він заявив, що не дозволить погіршувати умови праці вчителів і пішов з сесії.
Так, ми розуміємо, що деякі погіршення будуть, але це і є компроміс. Ми повинні розуміти, з одного боку, труднощі педагогічного колективу (якому, в свій час, громада пішла назустріч і віддала приміщення старої школи під житло!), а з іншого – труднощі батьків, які позбавлені можливості не тільки забезпечити своїх дітей дошкільним навчанням, а й можливості працевлаштуватися і заробляти засоби існування для сім'ї.
Всім опонентам, в тому числі і деяким вчителям, я пропонував розв'язати маленьке завдання: у вас двоє дітей віком 3-ох і 12-ти років. Необхідно обрати один з варіантів розвитку подій. Варіант перший: 3-річна дитина йде в садочок, а дванадцятирічна протягом півроку буде відвідувати школу в другу зміну. І другий варіант: садочка немає, зате є перша зміна для старшої дитини і її вчителів. Повірте мені – жодна людина не обрала другий варіант. Бо за таких умов мама не лишить трирічне дитя саме удома навіть заради роботи. А такої роботи, щоб прожити та ще й на зарплату отримувати няню, просто не знайти!
А є ще третій варіант – це коли мама виховує дитину самостійно, а нині таке не рідкість, візьмімо хоча б вдів наших захисників і їх дітей. Адже ця не типова проблема вже стала типовою, бо тільки й чуєш: в садочку? А як влаштували, невже було місце? Давайте вже почнемо прислухатись до здорового глузду, замість прикриватися бюрократичними "штучками"?
Скажу більше: держава знаходиться, практично, в стані війни і є необхідність залучати всі трудові ресурси, а гасло "Все для фронту – все для перемоги", як ніколи, актуальне. Під час Другої світової війни в СРСР це розуміли і відкривали не тільки садочки, а й цілодобові ясла, в які приймали дітей з 3- місячного віку. До речі, автор теж був "клієнтом" такого закладу, правда, вже у повоєнні роки, і це дало можливість молодій сім'ї моїх батьків просто вижити.
Так, це не вирішить проблеми повністю, але у нас є амбітний проект – переведення школи в приміщення "Лабораторний корпус", що на виїзді з Ковеля в напрямку Каменя-Каширського. І нас в цьому підтримує голова обласної державної адміністрації Володимир Гунчик. Деякі кроки в цьому напрямку вже зроблено, але поки все буде вирішено, треба жити сьогоднішнім днем. Просимо районну державну адміністрацію, відділ освіти, а також всіх, для кого вирішення цієї нетипової нібито проблеми не є проблемою допомогти у її розв'язанні.
Андрій Майданюк, депутат Дубівської сільської ради.
Залишити коментар