Нотатки із зони АТО
(Продовження. Поч. в № за 16 квітня ц. р.).
"Дід"
Так любити життя, як його любить "Дід", треба вміти. У свої за 60 в ньому не побачиш ані крихти втоми від прожитих літ. Радше, навпаки: це додає снаги і живе "Дід" з втіхою і радістю від повноти життя. Надійний, відповідальний, про таких кажуть: "З ним я в розвідку пішов би".
На початках становлення Незалежності в своєму селі “Дід" першим на височенній трубі кочегарки прикріпив синьо-жовтий прапор. Але ж і "шороху" наробив, кедебісти без успіху тиждень снували по селу, але так нічого і не рознюхали, хоча всі здогадувались, що це міг зробити тільки "Дід". Свій вчинок “Дід” повторив знову на далекій від рідної землі Луганщині.
За наказом командира "Дід" разом із "Скелею" на височенній споруді елеватора (цілих десять поверхів) встановили державний та національні стяги, щоб видно було на десятки кілометрів. А ще, на прохання "Начкара", перед поїздкою на схід "Дід" поїхав в рідний ліс та легально заготовив деревину, з якої зробив заготовки для ліжок бійцям, завантажив у бус, привіз у підрозділ, провів монтаж та встановив ліжка в казармі. Тепер "Дід" відновлює навики у стрільбі – маю сказати, щораз краще поцілює.
Друзі, допоки є такі "Діди", ми непереможні. Слава Україні!
Інтимна військова історія.
“Мала” (Аксу)
З "Малою" я познайомився в одну із неспокійних та тривожних ночей. Мені її з рук в руки, ніби у спадок, без особливих сантиментів передав "Батя". Це була наша перша незабутня ніч із "Малою". Я її міцно тримав в руках, притискав до грудей та плеча, дуже розраховуючи на мою "дівчинку". В цю ніч моє життя могло залежати від поведінки "Малої", адже ми були зовсім незнайомі.
Лише на ранок я зміг добре пригледітися до тої, з якою ми провели нічку. Спершу вона мені не сподобалась, якась ніби недолуга, "нєдодєлана", чи що. Але іншої я не мав. Довелось призвичаюватись. З дня на день ми намагались порозумітись, а ночі, проведені разом, вселяли все більшу впевненість та довіру один до одного. Моє ставлення до "Малої" ставало щораз теплішим, я пізнавав її кращі якості і був задоволений.
Хороші результати, виконані в позиції "лежачи", "навчіпочки", "стоячи" та в русі, ще більш переконали мене в тому, що "Мала" саме те, що мені потрібно. Якось під час чергових стрільб ми з "Малою" досягнули стовідсоткового результату: із тридцяти куль тридцять влучили в ціль. Я заповажав "Малу". Тепер я її чистив та протирав із любов'ю, а на ніч клав собі під голову – така собі військова ідилія.
Але прийшов час прощатись, і я "Малу " з любов’ю та сантиментами передав наступному бійцю – "Ясену". Чи полюбить він "Малу", не знаю, приїду – запитаю.
Добрий кулеметник
"Бармалєю" 34 роки. Але як не приглядайся, з якого боку не підходь – ніяк не даси такого віку цьому хлопчиську, подібному на ведмедика. Може, тому ще не одружений. Не тому, що ведмедик, а тому, що моложавий. Те, що нежонатий, не вельми турбує "ведмедика": в житті є важливіші справи, аніж якесь одруження. Запитаєте, які? Вой, хіба мало справ у житті для доброго козака? Ось і на війні "Бармалєй" з першого дня. Це ж він був серед перших, хто формував штурмовий батальйон, в який прийшов, як і багато інших, з Майдану.
На початках мали одну дубельтівку на двох, а де ж було взяти ту зброю? Ось вони з дубельтівками, хлопці з Майдану, стали на захист рідної землі. А більше було нікому. "Бармалєй" воював добре, думаючий був. З часом в бою роздобув ручний кулемет РКК. З тим кулеметом пройшов всі літні та осінні бої – аж до отриманої бойової травми. Травма та отримана "на рівному місці", згадує "Бармалєй". Його кулеметне гніздо на дашку якось хліва "засікли" сепари. "Змушений був змінювати позицію, і якось невдало зіскочив й отримав перелом гомілки, в бронежилеті був", – ніяково, ніби виправдовуючись, каже "Бармалєйка".
Два місяці вилежував боки, допоки перестав накульгувати. Але тепер вже – в бойовій лаві. Хлопці тішаться його поверненню. Шанують і люблять "Бармалєйку". Добрий кулеметник. Вельми влучно цілить.
"Аналітик"
Якщо ви маєте уяву про "ботанів", то ви можете уявити собі "Аналітика". Неміцний в тілі, невисокий в зрості, окуляри та енциклопедична усяка всячина в голові. І головне в "Аналітика", що його голівонька здатна глибоко аналізувати все, що відбувається та пов'язувати в одне логічне ціле. Про різні види зброї, їх калібри, бойові характеристики, траєкторії польотів того, що літає, а також того, що не літає, "Аналітик" може розповідати годинами.
На перший погляд, "Аналітик" і армія – поняття несумісні, проте якимось чином навдивовижу “суміщаються”. В підрозділі він найвлучніший та найстабільніший у стрільбі. Все, що він робить, він робить незворушно. Якось на заняттях з метання ножів в ціль, попри дикі та несамовиті в шаленстві настанови інструктора про техніку метання,"Аналітик" незворушно випробовував свої особливі стилі, чим викликав ще більше шаленство. Але із щораз ліпшими результатами шаленство інструктора перетворювалось у здивування – ти ба…, бля… І так у всьому.
Вперше я відчув характер "Аналітика" ще на Майдані. Далеко не воїн, так тоді мені видавалось, "Аналітик" весь час проводив там, де були найбільші небезпеки. Він був непомітним і в той же час – всюди. Було, що застудився, температура піднялась до 40 градусів, втрачав свідомість, але з барикади в госпіталь довелося тягнути трохи не силою, бо самостійно йти вже не міг. Вдруге відчув характер, коли з іншими "Аналітик" в перші дні війни відбув на передову в штурмовий батальйон. З перших днів і до сьогодні – він там.
Інколи в себе запитую: звідки у такого хлопця внутрішня сила, де її джерело, і якщо я відповіді можу не знати, то певен, що в "Аналітика" вона є.
Дай Боже, доброї долі і волі для воїна!
Паралельні світи
Якось, випадково, довелось ввечері бути там, де веселяться. У великому танцювальному залі гриміла музика, молоді здорові парубки звивались танцем навколо своїх та чужих панянок в тумані якогось чудернацького диму. Я йшов через цю танцюючу юрбу, наче в дурному сні, і мені різало від болю в очах та грудях.
Танцюють, бо ж мають право, бо ж життя. А мені різало, – пригадався "Сабур" з товаришами, весь обвішаний залізяччям, вже цілий рік в залізяччі. Пригадав "Рима". "Рим" – мужній, сильний, незворушний, останнім часом згусток оголених нервів. "Риму" також ріже в грудях.
Все допитувався: "Скеля", скажи тільки правду – там, в мирному житті, що думають і говорять про нас?”. Йому було важливо почути лиш добре слово про них, про воїнів. Я йому сказав правду: "Рим", без таких, як ти, нам всім був би просто п*сєц”. Він це хотів почути і почув – і це була свята правда. Але "Риму" однаково пече та ріже попід грудьми, мучать сумніви.
"Рима" рве із середини, він не може стримати себе і зі всієї сили своїм здоровенним кулачиськом гатить в стіну, але це не допомагає, не допомагає і "помічна" горілка. "Риму" потрібні перемога над ворогом і Україна. Перемога і Україна – це заспокоїть воїна. Тому, хто танцює, також потрібна перемога – над танцюючою подругою. Паралельні світи…
“Скеля” – учасник АТО.
(Закінчення буде).
Залишити коментар