Було б смішно, якби не так драматичноСьогодні кожен прожитий нами день дарує сюрпризи. Переважно – не зовсім приємні. Бо хто буде радіти, коли стрімко ростуть ціни і тарифи, зменшується купівельна спроможність гривні, а ми стаємо біднішими?
В такій ситуації залишається одне: або плакати, або сміятися з недолугих дій окремих наших чиновників. Оскільки плакати не будемо, пером місцевих сатириків-гумористів продовжуємо боротися проти зла і неправди.
Охрім СВИТКА.
Казав пан...
Незважаючи на обіцянки урядовців забезпечити безпроблемне оформлення субсидій для всіх, хто цього потребує, в установах соціального захисту країни щоденно – величезні черги.
Казав пан: "Кожух дам!",
А у пана слово – "криця".
Пан Розенко обіцяв,
Клявся, як годиться.
Тільки от біда якась:
Без проблем не можна.
Черги скрізь в конторах в нас –
Довжелезна кожна.
Люди мліють, зло зганяють
На конторських "служках".
Що робити, то й не знають,
А стояти мусять.
Так і хочеться сказати
Тим панам в столиці:
"Не дратуйте ви народ –
Починає злитися.
А розлючений народ –
То страшенна сила,
Як брехати будете йому
То пошле усіх "на мило!".
Йосьо БЛЮМ.
Реформо-музеї
Як на мене, куме-друже,
Ці псевдореформи
Простих людей душать дуже,
Бо всі – для проформи.
В мене план є спеціальний,
Коли й що робити.
На мій погляд, ідеальний –
Будем краще жити.
Треба запропонувати
План на асамблеї.
Впору вже побудувати
Реформо-музеї.
В "реформаторів" забрати
Чини, привілеї,
Їм за все довічно дати
Місця у музеї.
Лиходіїв цих новітніх
Всіх – туди й відразу.
Вже в березні і квітні
Не давати газу.
Підписать з ними угоду
По цінах, зарплаті.
І вимкнути струм і воду
У музеї-хаті.
Хай скуштують того "щастя"
У своїй реформі.
То, напевно, схопить трясця
На підножнім кормі.
Може, скажеш, цього мало,
Що це все банально?
По-моєму дуже вдало:
Просто й геніально.
Віталій ЛИХОБИЦЬКИЙ.
Вурдалак
"Крилатий-слідчий" з "опером" міркує,
Що у житті, хоч не в кожного, та є
Якийсь достаток, щось він заробляє,
За щось небіжчик же жиє.
І, дивлячись в вікно й на свій погон
з зірками,
І бачачи, як вулицею пішоходи йдуть,
Жінки й мужчини в сумках щось там
носять,
А думка: чом же слідству показ
не дають?
А чом би й ні? Адже вони усі щось
мутять,
Крутять, дурять, в цілому об'єгорюють
народ.
Це – наш резерв, мої клієнти, всі
під слідством будуть –
Такий в житті у них майбутній розворот.
"Крилатий-слідчий" з "опером" міркує:
"Я їх по черзі всіх на допит посаджу.
На це й похвал начальство не шкодує.
А, може, ще й "бабло" чи зірку на погон
зірву.
А з тим я років двадцять "плуг попхаю",
За будь-що винуватих й безневинних
потягаю,
Надуманий імідж в той спосіб я
собі склепаю,
А там, дивись, – і пенсію зіб'ю".
А, браття, ще ж було і неймовірне:
Як ми за правду на Майдани йшли,
Туди "крилаті" нас же не пускали
Та щось таємно, крадькома на нас
писали,
І підглядали з-за кущів чи із-за рогу,
Вони ж перекривали нам дорогу,
Ми за Вкраїну і свободу, мов стіна,
стояли,
Вони на нас реляції у вражу владу
направляли.
Та час мелькнув, немов пусті вагони,
Ніби забулося все, велика зірка впала
на погони,
І є по службі відповідний результат –
У свято генерал про це читав для них
трактат.
Однак "крилаті" не зуміли зрозуміти,
Що не забуто все, а Бог створив людей,
щоб жити,
Щоб помилятися, щоб щастя, щоб
добро творити –
Бог плуг створив орати – ви ж взялись
ним рити!
І от тому прошу тебе, "крилатий"
вурдалаку,
Запам'ятай мої тобі написані слова:
Хто за орало бравсь не з того боку,
Як правило, – збавлявся свого живота!
Леонід ПАНЧУК.
Не Мирон, а Модест!
У Ковелі завершується будівництво потужного торговельно-розважального центру неподалік так званого "Брестського" ринку. Господарі назвали його "Брістоль", хоч могли вибрати щось українське.
Зрештою, назва – приватна справа господарів новобудови, яка невдовзі має відчинити свої двері для відвідувачів.
Але вже ніяк не їх особиста справа те, що вони перекрутили назву вулиці, на якій "поселилися": на рекламній листівці, яку поширюють поміж людей, вказали адресу центру так: "Вулиця Мирона Левицького" (на знімку).
Так, Мирон – ім'я гарне. Але проблема в тому, що пана Левицького батьки назвали Модестом, а не Мироном.
То, можливо, фахівці відділу архітектури і містобудування міськвиконкому, які зобов'язані вести нагляд за всіма новоспоруджуваними об'єктами у Ковелі, допоможуть власникам центру виправити грубу помилку? Бо ті й справді подумають, що “оселилися” на вулиці Мирона Левицького...
Іван СИДОРУК, Заслужений працівник культури України.
Залишити коментар