Польові нариси "Скелі"(Продовження. Поч. в №№ за 16, 23 квітня ц. р.).
“Бард”
Зазвичай він без поспіху дістає інструмент із чохла, неквапом підтягує струни, перебором бере декілька акордів і вже потім, без упину, скільки потрібно, грає. Може грати годину, а може і дві… І за цей час не набридає слухати і захоплюватися виконавцем.
"Бард" виконує винятково власні твори, лиш інколи може заграти батькового повстанського "Соловейка". Пісні має такі, що з іншими не сплутаєш, бо вони, що називається, з власним "почерком". Коли довго не чую спів "Барда", починає ніби чогось бракувати.
З початком війни "Бард" не пропустив жодної поїздки на Схід. Кожен з нас на цій війні озброюється, чим може. У "Барда" зброя – його гітара. Доводилось грати бійцям посеред поля, в тісних польових кухнях, в казармах, госпіталях чи будь-де, скрізь, де потрібна була пісня. На побутові дрібниці не зважає. Вміє "запалити" та "завести". Родзинкою виступу є читання власної поезії. Коли читає дитячі вірші, дорослі суворі воїни ніби повертаються в світ дитинства – по очах видно.
А був випадок. Одного разу під час виступу на Луганській ТЕЦ ми "Барда" "забули" на станції. Після концерту нас швиденько впакували в "бус" і, щоб вберегти від випадкових обстрілів, оперативно спровадили із ТЕЦ. Вже від'їхавши добрий кілометр, зауважили, що одного бійця-митця бракує. Довелося повертатись. Тим часом "Бард" спокійнісінько вигравав для бійців 80-ї аеромобільної бригади, які не змогли прийти на загальний концерт. Попросили в нього пацани – не зміг відмовити. Такий наш "Бард".
"Сабур"
"Сабура" я знав задовго до того, як він став "Сабуром". Ми знайомі майже двадцять сім років. Характер, ой якби ви знали, що за характер у цього воїна – змалечку впертюх рідкісний, на все має власну точку зору, причому – через призму дуже-дуже критичного мислення. Хлопець, як-то кажуть, із принципами.
Якось, тоді ще не "Сабур", а учень восьмого ліцейного класу із посиленою військово-спортивною підготовкою, підліток, на той час далеко не спортивної статури, відчайдушно кинувся в бійку із трьома такими ж підлітками за те, що ті насмішкувато відгукнулися про його "військову форму". І що ви думаєте? В силу свого характеру вийшов переможцем! Із роз'юшеним носом, підбитим оком, але переможцем.
Пізніше, коли захопився веслуванням, став майстром спорту, переможцем чемпіонатів України. Всі знали, що на дистанції Ігорич, так в той час називали "Сабура", – "незламна стіна": всі сили, що має, віддавав боротьбі – особливо, коли потрібно було відстоювати інтереси команди.
А ще "Сабур" має виняткову пам'ять та енциклопедичні знання. Скрізь завжди щось читає, навіть тепер – благо, і на війні є Інтернет. В десятому класі переміг у всеукраїнському конкурсі юних літераторів в жанрі фантастики. Нагороджував перший український астронавт Леонід Каденюк. Згадувати про це не любить, "наїжачується", коли його розпитуєш, але календар з автографом Каденюка береже. Новели його "Твердиня" надрукувала. Ще просили писати… Вперся. Казав: вже не цікаво.
"Сабур" страх як не любить "піну", патетику і показуху. Від цього його попросту нудить. Ніяких сантиментів, мама кругами лисичкою підбирається, щоб приголубити швиденько… Мабуть, таким і має бути незламний переконаний націоналіст. В підрозділі, де служить, таких, як він, поміж себе хлопці називають не інакше, як "бандерівець". В кожному селі Донеччини і Луганщини, які утримували ці хлопці, обов'язково одну із вулиць символічно перейменовували на честь провідника українських націоналістів. Ось така собі "декомунізація".
Раніше "Сабур" принципово не цікавився політикою, але із першого дня і до кінця був на Майдані. Довелося йому брати участь у всіх сутичках. Ось коли спортивний гарт згодився! Особливо нелегко довелося 18-22 лютого 2014-го: в парі із "Начкаром" були мудрими та холоднокровними воїнами на палаючих барикадах. На Ютубі викладено багато відеосвідчень їх звитяги… Як на мене, вчинком "Сабура" 18 лютого можна пишатися – врятував від розправи натовпу та надав допомогу солдату Внутрішніх Військ. А вже з Майдану добровольцем пішов на війну, і до цього часу – на війні, бо виявилося, що з фінансового консультанта вийшов справжній Воїн.
Знаєте, до "Сабура" в мене особливі почуття: люблю його, дуже поважаю та горджуся ним. "Сабур" – мій син.
"Скеля" – учасник АТО.
(Закінчення буде).
Залишити коментар