Польові нариси "Скелі"(Закінчення. Поч. в №№ за 16, 23, 30 квітня ц. р. ).
Ще донедавна він наводив жах на ворога, а тепер самотньо стояв у багнюці, закутаний в брезент, ніби заховавшись від пронизливих весняних вітрів, що час від часу залітали під цупку ковдру і змушували невдоволено гудіти залізяччям та лопотіти недобре закріпленими краями. Його зброя була націлена туди, куди треба – в бік ворога та в небо.
"Утьос" дивився туди ж, але трішки вбік. Чи то ця легка розбіжність в спрямованості грізної зброї, чи то густо виляпані багнюкою, вже заіржавілі гусениці, наводили на думку, що з танком щось не так. Так видавалось з першого погляду. На підтвердження механіки казали: щось там з двигуном "не те", потребує капітального ремонту. А що ж ви думали? Його ще влітку "зраненого" підібрали на полі бою, злегка підлатали і знову – в бій. А зимою став. І ось тепер чекають на тягача, щоб відтягнути на "лікування". А "Утьос"? Та що з тим "Утьосом" зробиться – він справний .
Хлопцям шкода було і танка-брата, і "Утьоса"-кулемета. Танка доведеться віддавати до ремонту, нікуди не подінешся – мусово, а кулемет, котрий, як то кажуть, пристріляний, ще попослужить.
"Начкар" покликав "Боксера", і вони змовницьки перемовилися. "Боксеру" довго тлумачити не треба було – по дорозі гукнув "Діда", "Дід" – "Скелю". Серед білого дня трійця швиденько зняла той кулемет з броні та надійно приховала. На другий день — ґвалт. "Сп…здили "Утьос". Довго вели розбори, яка гадина це зробила і як же тепер танк піде в ремонт не укомплектований. Ходили всі довкола, ойкали та айкали, проводили шикування, допити, навіть з прокуратури когось там викликали, хоча кожен знав, для чого це зроблено, а багато хто бачив чи здогадувався, хто так зробив. "Утьос" завжди в бою знадобиться.
Наступного дня про цю історію ніхто вже не згадував, а, може, навіть надвечір того ж дня. Через день хлопці вже ставили "Утьос" на станину та пристрілювали. А раптом завтра бій?..
Добре було б сказати, що "Кеп" любить "Кет", а "Кет" любить "Кепа". Але ж так сказати не можна, бо ж так не є. Є одинокий чоловік і є одинока жінка. Між ними є щось інше, аніж те, що можна назвати любов'ю. "Кеп" готовий на серйозні стосунки, а "Кет" – ні, і нема тому ради.
Таку історію мені повідав сусіда по казармі ввечері за маленькою чаркою за доброю чоловічою розмовою. Інколи чоловіки за чаркою після виснажливого дня можуть говорити про таке, що за інших обставин — ніколи. Говорять спокійно, ніби про буденне, але на серці від того стає по-домашньому тепло.
Вони познайомились на Майдані. Разом біля вогнища грілись та вели довгі розмови, часу вистачало. Чом би й ні? Ночі зимні та довгі, розмови теплі та довірливі.
"Кет" — згусток енергії, вихор, неспокій, як в давній популярній пісні: "ні хвилини спокою, ні секунди спокою".
"Кеп" — спокійний, розважливий та розсудливий.
Вогонь і лід.
Опісля третьої чарчини "Кеп" запитав: (як же мені бути з цією "пожежею", а не жінкою?".
"Ну, що тобі сказати? Тішитись "Кеп", тішитись".
"Диригент" – чутливий камертон, його душа – пісня, його серце – любов. Народився та живе в краю, який безмежно любить і який сам оспівав у своїх піснях та віршах. Роботу має добру, але не вельми любить ту роботу, мріє про іншу. Про ту, яка для душі.
Любить сцену – там він артист, там він чародій, там він весь твій, пане глядачу та слухачу. Тішся, насолоджуйся ним – артистом. Мені "Диригент" нагадує співочого птаха, котрому, якщо не дати співати, то він візьме і перестане існувати, щезне, помре з нудьги.
Попри чутливу натуру та романтизм, "Диригент" не із слабаків. На концерті в м. Щасті, приуроченому до Дня енергетика, куди творча команда з проектом "Вбережи" була запрошена місцевими активістами, трапилась подія, що лиш засвідчила мужність воїна-митця. Ще перед початком концерту групу попередили, що можуть бути провокації різного характеру.
Потрібно сказати, що на концерті були присутні перші особи області, міста та району, що розмістились в передніх рядах залу. І ось під час виконання першої пісні ця "поважна" компанія почала покидати залу, що всіх присутніх насторожило, а на початок другого пісенного твору жодного посадовця в залі вже не було. Посеред пісні вимкнули світло. Фонограма – "нульовка". Тут же в залу почали заходити бійці з "Айдару", щоб про всяк випадок попередити можливі несподіванки. Атмосфера враз стала більш, ніж напруженою.
Однак "Диригент" із "Митником" не розгубилися, а почали акапельно під оплески залу продовжувати спів. На закінчення зал, стоячи, вітав співаків. Через хвилин десять увімкнули світло, і в залу повернулись чиновники. За те, що відбулось, ніхто ані не вибачився, ані не дав жодного пояснення. До сього часу ми не знаємо, чи це було випадково, чи сплановано, але до кінця не реалізовано. Ми всі були горді за вчинок наших співаків.
Кожну наступну поїздку на Схід, незважаючи на будь-які небезпеки, "Диригент" чекає з нетерпінням. "Це – моя доля, моє життя, мій борг перед тими, хто в окопах", – говорить "Диригент".
"СКЕЛЯ" – учасник АТО.
Від редакції: ми вдячні автору цих нотаток, прізвище і посаду якого добре знаємо, але який просив поставити підпис "Скеля" – так його знають хлопці на фронті, за те, що поділився з читачами "Вістей Ковельщини" своїми спогадами про перебування в зоні АТО. Мусимо сказати, що ці своєрідні нариси-новели читаються з великим інтересом, бо образно і зримо передають атмосферу, яка панує там, на Сході, де справжні українські патріоти зі зброєю в руках захищають від сепаратистів і російських найманців і нас з вами.
Велика їм дяка і шана за це! Нехай Бог оберігає їх від ворожих куль, бомб і снарядів, а рідні швидше дочекаються повернення додому. Автору – респект і побажання нових творчих успіхів!
Залишити коментар