Рідна мати моя…У нашім раї на землі
Нічого кращого немає,
Як тая мати молодая
З своїм дитяточком малим.
…І перед нею помолюся,
Мов перед образом святим
Тієї матері Святої,
Що в мир наш Бога принесла.
(Т. Шевченко).
В усі часи в усіх народів мати завжди – найрідніша, наймиліша, найдобріша, найщиріша, найчесніша. Недаремно кажуть: весна дає щасливі сподівання на весь рік, а мати всім дітям – на весь вік.
Мати — це півсвіту, який завжди переважає іншу його половину. Ноги тримаються землі, а душа – матері, яка незримою павутиною любові живить наше серце і на краю Землі. У нашому серці вона живе вічно, і наші болі миттєво даються чутись їй. Мамі першій хочеться сказати найрадісніше і те, що найбільше дошкуляє.
Мама! Лише від цього слова всі біди та проблеми втікають якнайдалі, залишаючи навколо тебе простір прозоро-чистим та світлим.
Мама! І ти стаєш іншим, завжди значно кращим, ніж таким, яким ти є і яким би хотів бути.
Можна мати все, але коли не мати матері – тоді все знецінюється, стає напівживим і мало кому потрібним. Маму треба мати у глибинах своєї душі – це найголовніше, тоді наша душа буде охоплена радістю і щастям. Коли нехтуєш своєю мамою, то обриваєш сокрально-життєдайний зв'язок із центром Всесвіту, втрачаєш благословення небес і стаєш осиротілим тяжким каменем, кинутим на дно власного пекла.
Не любити маму – це ненавидіти себе, що рано чи пізно призведе до руйнації своєї особистості. Це – святотатство, виклик Богові, змагання, яке є завжди гірким.
Мати! Вона – зриме божество, те, що поєднує тілом та душею світ видимий та невидимий, перший провідник до Бога. Те, чого не бачимо, чуєм своїм серцем. Вона ніколи не втрачає зв'язку з небом і часто його притягує та укриває ним своїх дітей. Її безмовна молитва часом у мільйони разів сильніша, ніж багатослів'я тих, хто молиться без серця.
Мати – найголовніший пастир нашої душі. Її любов несе світло небес, її устами промовляє сам Бог. Вона дарує таке внутрішнє тепло, від якого тануть усі люті морози.
Мамина ніжність робить із нас людину. Вона проклала шлях до Бога серцем. Якщо не вірити у це велике покликання матері, то навіщо усі наші земні страждання, наші тяжкі ходіння по земних муках?!
Немає у світі нічого святішого, ніж мама з дитятком на руках! Всі геніальні митці світу вдавались і вдаються до цього образу. Саме він протягує нерозривну нитку життя, зшиває все докупи, нанизує віковічні цінності, намисто яких складає найбільший і найвизначніший скарб, в пошуках якого так часто збиваються на манівці. Немає у світі святішого і ціннішого, ніж мама.
Де знайти її Величність маму? Де її побачити та потішитися віковічним образом безмежної любові? Де можна відчути той ніжний дотик серця, який електричним розрядом небес заряджає потужною енергією творити та жити? Де вона – наша мама, українська мама, в якої рветься душа за своїм дитятком?
Є, є вона!!! Ось подивися. Глянь на неї! Хоч трішки переймися її долею, бо вона і твоя! Це і твоя мама – це той самий духовний біль, кришталево-діамантові сльози від котрого є найвищою цінністю. Це і матері Героїв Небесної сотні, і тих вояків, хто боронив і боронить нашу рідну землю від чужоземних нападників. Матері і всіх нині сущих патріотів України і тих, які ще себе не усвідомили справжніми українцями, справжніми синами Батьківщини-Матері.
Ці матері вивертають свою душу назовні, і на її струнах виграють елегійну мелодію журби й радості, одвічних супутників людського буття.
Мати! Щось таке сокровенне, таємниче та водночас надзвичайно цінне закладене в цьому слові. Якийсь рідний голос веде стежкою мудрості до нових вершин, і ми пізнаємо цінності кожної миті життя, і ми живемо!
Де знайти таку нам квітку,
Щоб цвіла, цвіла й цвіла?
Де знайти таку людину,
До кінця, щоб свого віку,
Вдячна матері була?!
Антоніна ГЛАДУН, член ГО "Союз Українок".
с. Радошин.
Залишити коментар