Вчитель від БогаДо нашої дорогої вчительки Людмили Йосипівни Макарук завітав ювілей. І світлі, добрі спогади, мов птахи з вирію, прилетіли до нас, випускників 1976 року у гості...
Вересень 1970 року. В наш 4-Б клас зайшла висока, струнка жінка з добрими очима. «Я — Ваша вчителька математики, Макарук Людмила Йосипівна».
Так розпочалось наше знайомство, яке пізніше переросло в дружбу з чудовою вчителькою, прекрасною людиною, мудрим наставником, Заслуженим вчителем України — Людмилою Йосипівною Макарук.
Полюбили ми її відразу, адже вона — гарна, розумна, лагідна та стримана вчителька, яка ніколи не підвищувала голосу. Мабуть, вона і нас любила, своїх гомінливих, не завжди слухняних учнів.
Це тонкий психолог і прекрасний педагог. У кожній дитині вона бачить, насамперед, людину, а потім — учня. Педагог вміє все: і вдало пожартувати, і підбадьорити напередодні контрольної, і пояснити важку тему.
Сама вона, здається, випромінює світлу енергію, доброту, тепло. Часто робила для нас цікаві відступи.
А ми, щоб відволікти від пояснення нового матеріалу, задавали їй смішні, дитячі запитання.
— А хто Ваш чоловік?
— А скільки у Вас дітей?
На що вона відповідала:
— Багато. Ось ви всі і є мої діти.
Людмила Йосипівна любить “свою” математику і передала любов нам. Основне в її методиці — навчати і навчити.
Коли потрібно — похвалить, а якщо учень неправильно себе поводить, то дасть прочухана, не ображаючи при цьому його гідність. З великим терпінням виховувала наших хлопців, коли ті курили на подвір'ї за туалетом. Але не мала на них зла, а лише вчила, вчила, вчила...
Часто на уроках вона наводила такі приклади з життя, що змушували учнів бути добрішими і милосерднішими. Ми цінуємо її гарні вчинки, прагнення зробити добро іншим. Нам пощастило, що ми маємо таку вчительку. І не лише ми, а й наші діти навчались у Людмили Йосипівни. А ще щастя батьків, коли в житті їх дітей є такі вчителі.
З нагоди Вашого ювілею, дорога Людмило Йосипівно, прийміть щирі вітання від Ваших колишніх випускників.
Хай Ангел-хранитель Вас скрізь оберігає і щастя, здоров'я міцного бажає!
А ще даруємо Вам поетичні рядки Анатолія Семенюка:
Людмилі Йосипівні МАКАРУК — вчительці від Бога
«Куди ви, літа молоді, відлетіли?
Невже, не кохала я вас, не любила?».
«Ми поруч, Людмило, до тебе спішили,
Щоб долю вінком уквітчати щасливим».
« А де ж теє щастя, Як його пізнати?
В житті ж бо і смутку бувало немало».
«У дітях, Людмило,— вони твоє свято,
І чисел щасливих ти їх научала.
Явилась на світ з соловейком співучим,
Це він тобі тьохкав під сон колискову.
Дитинство, навчання, кохання — співзвучні
І мрії парили на крилах дзвінкових.
Ох, доле, ти доле — широкеє поле.
Закоханий Льоня і донечки-квіти.
І раптом — це горе.
Так серце заколе!
Вже висохли сльози — живим треба жити.
Сімдесята весна — соловей не стихає.
Твої учні й друзі несуть гарні квіти
Третя школа тобі величальну співає:
Ларисонька люба шле із Луцька привіти.
«Ох літечка-літа, ви, може, стомились?
Спочиньте, побудьте у мене на святі».
«Людмильонько-зоре, ми в небо злетіли,
Щоб просити у Бога тобі благодаті».
З повагою — випускники 1976 року
Тамара Парпура, Тетяна Щур, Світлана Ярмольська, Олександр Чамбула, Галина Бруско, Тамара Бакулюк, Олександр Зима.
НА ЗНІМКАХ: Людмила МАКАРУК; зустріч випускників 1976 року.
Залишити коментар