І жартома, і всерйоз
Слухаймо
і шануймо ветеранів
Нещодавно до редакції "Вістей Ковельщини" зателефонував 84-річний ковельчанин Роман Лукич Додарук. Його дзвінок був викликаний неприємностями, котрі трапилися в особистому житті останнім часом.
– Живу сам, дружини немає. Часто хворію, два місяці пролежав у лікарні, – розповів ветеран війни. – А "Дельта-Банк", в якому розмістив депозит, збанкрутував, і грошей мені не повертає. А там у мене більше трьох тисяч заощаджень.
Сумно зітхнувши, Роман Лукич продовжив:
– А нещодавно ще одна пригода трапилась. Повернувшись із Луцька і почуваючись не зовсім добре, хотів сісти у "маршрутку", щоб доїхати додому. Водій же мені каже: "Не візьму, бо вже один пенсіонер є". – "Так подивіться на мене: я ж людина поважного віку, мені важко ходити", – мовлю я. "Нічого не знаю!". Зачинив двері й поїхав.
То я веду до того, що до нас, учасників війни, котрим по 80 і більше років, потрібне особливе ставлення і з боку влади, і з боку різних установ, і навіть з боку водіїв "маршруток". Адже ми стільки пережили, натерпілися, а нас рівняють до звичайних пенсіонерів, котрі і молодші, і здоровші!
Звичайно, ми уважно вислухали ветерана війни і праці й пообіцяли порушити проблему ставлення до похилих віком людей на шпальтах газети. Бо й справді: вони потребують першочергової уваги скрізь, куди звертаються за допомогою: в банківських установах, органах влади, на підприємствах, в установах і організаціях, поїздах і автобусах. З кожним роком їх стає все менше й менше. Тож не будьмо байдужими до потреб тих, кому завдячуємо перемогою над фашизмом, хто відбудовував і розбудовував Україну в повоєнні роки, хто сьогодні гостро потребує тепла й уваги.
Охрім СВИТКА.
Від редакції: переконливо просимо керівництво філії "Дельта-Банку", який обслуговує Р. Л. Додарука, розглянути питання про можливість повернення вкладу ветерану. Адже – це його гроші, які він заробив своєю чесною, самовідданою і тривалою працею.
Тим більше, що Фонд гарантування вкладів інформує, що виплата коштів вкладникам цього банку, строк депозитів яких закінчився, може розпочатися у першій половині червня ц. р.
Реалії життя
Наш постійний дописувач Ігор Вижовець із села Гредьок надіслав днями до редакції віршовану гумореску "Екстрасенс у селі", в якій висміює шарлатанів від науки, котрі дурять людей, вимагаючи у них гроші. Подібним чином, як вважає наш Ігор, діють і деякі можновладці.
Оскільки гумореска для нашої добірки занадто велика, то друкуємо тільки закінчення, яке об'єктивно відображає реалії нашого невеселого життя:
Ото часто так бува –
Є у нас крикливці.
А як звернешся до них,
То глухі "сміливці".
Все проводять тут у нас
Шокотерапію,
Бо вони лиш говорить
Й обіцяти вміють.
Ігор ВИЖОВЕЦЬ.
Запитуйте – відповідаємо
Шановна редакціє!
Моя сестра Любов Ш. хоче продати маю хату в селі Дубовому. Прошу допомогти в цьому питанні.
Віктор П.
Шановний пане Вікторе!
Якщо хата Ваша, то, крім Вас, її ніхто не має права продати. Однак, коли Ви хочете досягти згоди із сестрою в цьому, як Ви пишете, питанні, то спокійно обговоріть його і прийміть мудре рішення. Повірте: найкраща хата (а Ваша такою не є) не варта того, щоб через неї брату і сестрі в поважному віці ставати ворогами.
На Вашому місці я б хату продав, а гроші розділив би між членами Вашої родини. Тоді б люди сказали: "Вчинив по-братськи". Зрештою, вирішувати Вам…
Наш кор.
Два кума
Пізно ввечері, в рідному селі,
Два кума якось зустрілись.
Хоч обоє були вже у "хмелі",
На чарочку б ще подивились.
Зайшли до рідного "Сільпо",
Благо, що продавщиця була
знайома.
Налила їм обом по грамів сто,
І як рукою була знята втома.
Знову налила обом по сто грам,
Дала два квашених огірочки,
Записала їх борг по грошам,
Оформила швидко "розстрочку".
Взяв один кум в руку стакан,
А другою – більшого огірочка,
І тут не змовчав кум Степан,
Похресницею якого була кума
дочка.
"А чого це Ви, шановний куме,
Схопили якнайбільший огірок?
Я б на Вашому місці, бігме,
Побоявся би різних пліток".
Ну, а перший кум його питає:
"А Ви б який зробили крок?".
Кум Степан йому відповідає:
"Звичайно, вибрав би менший
огірок".
Тут кум на кума подивився,
Меншого огірка підсунув
мимохіть,
До кума Степана трохи
нахилився:
"Які проблеми? Меншого
й беріть".
Кость ВОЛИНСЬКИЙ.
Слухаймо і шануймо ветеранів
Нещодавно до редакції "Вістей Ковельщини" зателефонував 84-річний ковельчанин Роман Лукич Додарук. Його дзвінок був викликаний неприємностями, котрі трапилися в особистому житті останнім часом.
– Живу сам, дружини немає. Часто хворію, два місяці пролежав у лікарні, – розповів ветеран війни. – А "Дельта-Банк", в якому розмістив депозит, збанкрутував, і грошей мені не повертає. А там у мене більше трьох тисяч заощаджень.
Сумно зітхнувши, Роман Лукич продовжив:
– А нещодавно ще одна пригода трапилась. Повернувшись із Луцька і почуваючись не зовсім добре, хотів сісти у "маршрутку", щоб доїхати додому. Водій же мені каже: "Не візьму, бо вже один пенсіонер є". – "Так подивіться на мене: я ж людина поважного віку, мені важко ходити", – мовлю я. "Нічого не знаю!". Зачинив двері й поїхав.
То я веду до того, що до нас, учасників війни, котрим по 80 і більше років, потрібне особливе ставлення і з боку влади, і з боку різних установ, і навіть з боку водіїв "маршруток". Адже ми стільки пережили, натерпілися, а нас рівняють до звичайних пенсіонерів, котрі і молодші, і здоровші!
Звичайно, ми уважно вислухали ветерана війни і праці й пообіцяли порушити проблему ставлення до похилих віком людей на шпальтах газети. Бо й справді: вони потребують першочергової уваги скрізь, куди звертаються за допомогою: в банківських установах, органах влади, на підприємствах, в установах і організаціях, поїздах і автобусах. З кожним роком їх стає все менше й менше. Тож не будьмо байдужими до потреб тих, кому завдячуємо перемогою над фашизмом, хто відбудовував і розбудовував Україну в повоєнні роки, хто сьогодні гостро потребує тепла й уваги.
Охрім СВИТКА.
Від редакції: переконливо просимо керівництво філії "Дельта-Банку", який обслуговує Р. Л. Додарука, розглянути питання про можливість повернення вкладу ветерану. Адже – це його гроші, які він заробив своєю чесною, самовідданою і тривалою працею.
Тим більше, що Фонд гарантування вкладів інформує, що виплата коштів вкладникам цього банку, строк депозитів яких закінчився, може розпочатися у першій половині червня ц. р.
Реалії життя
Наш постійний дописувач Ігор Вижовець із села Гредьок надіслав днями до редакції віршовану гумореску "Екстрасенс у селі", в якій висміює шарлатанів від науки, котрі дурять людей, вимагаючи у них гроші. Подібним чином, як вважає наш Ігор, діють і деякі можновладці.
Оскільки гумореска для нашої добірки занадто велика, то друкуємо тільки закінчення, яке об'єктивно відображає реалії нашого невеселого життя:
Ото часто так бува –
Є у нас крикливці.
А як звернешся до них,
То глухі "сміливці".
Все проводять тут у нас
Шокотерапію,
Бо вони лиш говорить
Й обіцяти вміють.
Ігор ВИЖОВЕЦЬ.
Запитуйте – відповідаємо
Шановна редакціє!
Моя сестра Любов Ш. хоче продати маю хату в селі Дубовому. Прошу допомогти в цьому питанні.
Віктор П.
Шановний пане Вікторе!
Якщо хата Ваша, то, крім Вас, її ніхто не має права продати. Однак, коли Ви хочете досягти згоди із сестрою в цьому, як Ви пишете, питанні, то спокійно обговоріть його і прийміть мудре рішення. Повірте: найкраща хата (а Ваша такою не є) не варта того, щоб через неї брату і сестрі в поважному віці ставати ворогами.
На Вашому місці я б хату продав, а гроші розділив би між членами Вашої родини. Тоді б люди сказали: "Вчинив по-братськи". Зрештою, вирішувати Вам…
Наш кор.
Два кума
Пізно ввечері, в рідному селі,
Два кума якось зустрілись.
Хоч обоє були вже у "хмелі",
На чарочку б ще подивились.
Зайшли до рідного "Сільпо",
Благо, що продавщиця була
знайома.
Налила їм обом по грамів сто,
І як рукою була знята втома.
Знову налила обом по сто грам,
Дала два квашених огірочки,
Записала їх борг по грошам,
Оформила швидко "розстрочку".
Взяв один кум в руку стакан,
А другою – більшого огірочка,
І тут не змовчав кум Степан,
Похресницею якого була кума
дочка.
"А чого це Ви, шановний куме,
Схопили якнайбільший огірок?
Я
І жартома, і всерйоз
Залишити коментар