Його покликанняКажуть, що праця створює людину. Я ж із свого життєвого досвіду роблю висновок, що дійсно саме ставлення до праці і вміння працювати показує, хто ти, яка ти людина?
Давно хотіла розповісти для загалу читачів про сім'ю нашого священика УПЦ КП Св. Петра і Павла Андрія Сеха. А зараз просто не вистачає сил мовчати, бо такого працьовитого, вихованого, доступного не бачила за все життя. Йому лише 34, а на його рахунку уже 6 храмів, які спорудив своїми руками, а наш – сьомий.
На свята його запрошують туди, де кожна цеглинка покладена умілими руками отця Андрія. Він подякує за увагу і не їде, бо завжди в клопотах і турботах.
У них – троє діток, на все потрібні кошти. Все, що зроблено всередині храму і робиться знадвору зараз, –праця рук і фантазія отця Андрія. Інколи з високим тиском, з наболілими руками (просить Бога, щоб допоміг) вилізає найвище на риштування і вдосконалює, прихорошує храм зовні (на знімку).
Лягає і встає з думкою: хоч би ніщо не перешкодило, бо дуже хочеться закінчити. І за риштування треба платити. Добре, що підприємець Сергій Кудриль поспівчував, позичив риштування за мінімальну плату як пожертву на церкву. Парафіяни дуже вдячні йому за це.
Ми не вітаємо нашого священика з днем народження в газеті, бо наші мізерні кошти йдуть на інші потреби, але ми його дуже шануємо і поважаємо, бо є за що. Не раз хочеться підійти і поспівчувати, але що скажеш: "Ой, отче, як Вам тяжко! Ну, я пішла!"? А чим я і подібні можемо допомогти? Хіба добрим словом.
Це священик від Бога і дитина від трудівників. Сам отець Андрій косить навколо церкви, сам із матушкою Іриною фарбує. Які у нього натруджені руки, вони все вміють і роблять з любов'ю. Щоб не пережив, а на устах – посмішка і приязне ставлення до всіх. Свічку гасить – підставить руку, щоб кіптява не йшла на стіну, бо йому все дороге тут і тому оберігає свою працю.
Ми не маємо ніяких спонсорів. Існуємо на пожертви парафіян та добрих людей. А матушка Ірина в сезон працює на збиранні малини, полуниць. Спочатку ніяковіла, люди дивувались, що матушка на таких роботах. Але вона все стерпіла.
Годує не в ресторані чи кафе запрошених на свято Петра і Павла священиків, а фантазує вдома, бо економить людську копійку. Наш священик теж хотів би відпочити, планував взяти участь у єднанні хоча би рушниками, але коли зателефонували, що хлопцеві-воїну будуть відрізати другу ногу, якщо за два дні не внесуть 50 тисяч гривень, то він усе покинув і мерщій повіз рятунок людині. І щасливий від того, що допоміг. До цього прилучилась і наша землячка Тамара Перебойчук, яка проживає в Америці.
Матушка Ірина згадує, як жили на Хмельниччині, тримали город, господарство. Спали 2-3 години на добу, коли рвали, перебирали і сушили у величезній печі сливи. Контролювали температуру (доки висохнуть, треба 5-6 разів перевернути плід). І чорнослив давав прибуток. Отак і виживали.
Матушка журиться: "Якщо буде такий завзятий до праці і відданий їй, то я не витримаю", – каже вона. А священик заспокоює: "Я несу важкий хрест, та вірю, що моєму синові буде легше".
І я вірю, що прийде час і в нас буде єдина православна Помісна церква, а всі прихожани зрозуміють, що Україна – понад усе.
Нехай Бог почує наші молитви і дасть Україні мир, а отцеві Андрієві – міцне здоров'я, підтримає його непохитну віру у прозріння народу, дасть сили та енергії на звершення задуманого.
Адже саме він заспокоює себе і нас парафіян: "Бог дає людині такий хрест, який вона може витримати". Ми дуже хочемо, щоб той хрест був для нього надалі легшим, хай ангельська рука захищає його від лиха, а Божа Мати повсякчас огортає своїм Покровом.
Ласки від Бога, від людей добра і розуміння!
Лідія Гарлінська.
Фото з архіву автора.
Залишити коментар