Повідомлення в номер / І жартома, і всерйоз

І   жартома,   і   всерйоз

"Приколи" великого міста

Чи великим є місто Ковель?

Звичайно, кожен має свою відповідь на це запитання. Той, хто їздить "по Європах" і "по Америках", відповість негативно.

Той, хто крім волинських сіл і селищ в житті не бачив  нічого більше, відповість позитивно.

Я ж як корінний уродженець Ковеля скажу так: "Величина міста вимірюється не висотою його будинків чи шириною вулиць, а величиною духовних якостей людей, котрі мешкають тут".

Коли виходити із цих критеріїв оцінки, то, безумовно, Ковель – найбільше місто на Волині і одне з найбільших в Україні. Його жителі – це в переважній більшості своїй справжні українські патріоти. Вони духовно багаті, закохані і в образотворче мистецтво, і в музику, і в  пісню. Звідси вийшли відомі письменники, поети, журналісти, художники, композитори. Тут сформувалася еліта, котра зробить честь будь-якому місту країни.

А які працьовиті, добрі, чуйні в Ковелі ветерани війни і праці, шкільна і студентська молодь й навіть вихованці дитячих садочків! Недарма ж в місті одним із перших в краї виник і утворився волонтерський рух, учасники якого надавали і надають безкорисливу допомогу учасникам АТО, міцно прижилися традиції козацтва і повстанського руху.

І так в усьому: в чарівній природі,  квітучих парках, садах і скверах, дбайливо оброблених садово-городніх ділянках, барвистих квітниках, впорядкованих вулицях і подвір'ях. Інакше й бути не може,адже живуть у Ковелі справді ВЕЛИКІ люди.

А ще наше місто вирізняється тим, що у ньому ніколи не міліє, як не міліє ковельське водоймище, річка гумору і сатири. Де ви ще бачили стільки талантів у цій царині, як не на ковельській землі?! І, мабуть, не випадково лише у нашій рідній газеті "Вісті Ковельщини" ще й досі збереглася добірка "І жартома, і всерйоз", якої не побачите в жодному іншому друкованому виданні Волині.

Тож наше місто справді ВЕЛИКЕ. В тому числі – в почутті гумору. Щоб переконати вас у цьому, пропоную декілька ковельських "приколів".

З підслуханого на ковельських ринках

Дві жінки із сусідніх сіл зустрілися на "брестському" ринку. Розговорилися.

– Ти знаєш, – каже одна, – яку шкоду зробив мені Іван?

– Яку?

– Знайшов якусь повію в селі, де ти живеш, і пристав до неї. Але хоч би вже кращою за мене була, а то, кажуть, жаба жабою.

Друга почервоніла, як буряк, й обурено випалила:

– Хай тобі язик всохне! Ніяка я не жаба!..

Розмовляють дві ковельчанки:

– Ходити він почав рано. В чотири уголос читав. У п'ять декламував. А в шість вже грав на скрипці.

– Ну треба ж, який у вас обдарований хлопчик!

– При чому тут хлопчик? Це я про сусіда-музиканта розказую, як він нам уранці по вихідних спати не давав.

В Ковелі скажуть, як зав'яжуть

•  Важко дожити до понеділка, коли в урядовців сім п'ятниць на тиждень.
•  Життя нам дороге, а ліки в аптеках ще дорожчі.
•  У народу нашого не життя, а казка, тому він і залишився з нею,  наче біля розбитого корита.
•  Доживши до пенсії, починаєш розуміти, чого варте життя.
•  Життя ліпшає, а жити стає гірше.
•  Наше світле життя перетворилось на темну сучасність.

Ковельські бувальщини

Колись у нашому місті багато будували. Гроші в міській казні були, об'єктів для спорудження вистачало, тому головним завданням влада вважала заохотити будівельників працювати швидко і якісно, вчасно освоїти виділені кошти.

З цією метою щомісячно у "білому" домі підбивали підсумки так званого соціалістичного змагання, а переможців відзначали дорогими подарунками – килимами, кришталевими сервізами, самоварами тощо, які були у величезному дефіциті.

На таких нарадах, як правило, був присутній журналіст місцевої газети. Спостерігаючи за дійством, він помітив, що кожного разу переможцями у змаганні стають інші бригади. Це його зацікавило, і він попросив голову профкому пояснити, чому передовики "не повторюються", хоч працюють непогано?

– А що тут дивного? – посміхнувся голова. – Працюють всі бригади добре, але на всіх подарунків не вистачить. Тому й існує негласна домовленість між бригадирами: сьогодні переможці – ми, завтра – ви, а післязавтра – ще інші. Так протягом року кожен колектив по черзі і стає власником дефіциту.

Кореспондент подумав: "Що ж, соцзмагання – велика сила. Але ще більша – робітнича солідарність". Подумати подумав, але не написав в газеті. Навіщо людям настрій псувати?..

З поетичного зошита

Багато є міст на світі.

Десь сміються, а десь плачуть діти.

Десь воюють, а десь співчувають.

Тільки в Ковелі люди знають:

"Щоб жити багатше, слід працювати.

Тоді й добробут будемо мати.

Тоді й  цвістиме на Волині

Місто-квітка, в якого очі сині,

В якого люди душею прекрасні,

В серцях яких&l