І жартома, і всерйоз
"Приколи" великого міста
Чи великим є місто Ковель?
Звичайно, кожен має свою відповідь на це запитання. Той, хто їздить "по Європах" і "по Америках", відповість негативно.
Той, хто крім волинських сіл і селищ в житті не бачив нічого більше, відповість позитивно.
Я ж як корінний уродженець Ковеля скажу так: "Величина міста вимірюється не висотою його будинків чи шириною вулиць, а величиною духовних якостей людей, котрі мешкають тут".
Коли виходити із цих критеріїв оцінки, то, безумовно, Ковель – найбільше місто на Волині і одне з найбільших в Україні. Його жителі – це в переважній більшості своїй справжні українські патріоти. Вони духовно багаті, закохані і в образотворче мистецтво, і в музику, і в пісню. Звідси вийшли відомі письменники, поети, журналісти, художники, композитори. Тут сформувалася еліта, котра зробить честь будь-якому місту країни.
А які працьовиті, добрі, чуйні в Ковелі ветерани війни і праці, шкільна і студентська молодь й навіть вихованці дитячих садочків! Недарма ж в місті одним із перших в краї виник і утворився волонтерський рух, учасники якого надавали і надають безкорисливу допомогу учасникам АТО, міцно прижилися традиції козацтва і повстанського руху.
І так в усьому: в чарівній природі, квітучих парках, садах і скверах, дбайливо оброблених садово-городніх ділянках, барвистих квітниках, впорядкованих вулицях і подвір'ях. Інакше й бути не може,адже живуть у Ковелі справді ВЕЛИКІ люди.
А ще наше місто вирізняється тим, що у ньому ніколи не міліє, як не міліє ковельське водоймище, річка гумору і сатири. Де ви ще бачили стільки талантів у цій царині, як не на ковельській землі?! І, мабуть, не випадково лише у нашій рідній газеті "Вісті Ковельщини" ще й досі збереглася добірка "І жартома, і всерйоз", якої не побачите в жодному іншому друкованому виданні Волині.
Тож наше місто справді ВЕЛИКЕ. В тому числі – в почутті гумору. Щоб переконати вас у цьому, пропоную декілька ковельських "приколів".
З підслуханого
на ковельських ринках
Дві жінки із сусідніх сіл зустрілися на "брестському" ринку. Розговорилися.
– Ти знаєш, – каже одна, – яку шкоду зробив мені Іван?
– Яку?
– Знайшов якусь повію в селі, де ти живеш, і пристав до неї. Але хоч би вже кращою за мене була, а то, кажуть, жаба жабою.
Друга почервоніла, як буряк, й обурено випалила:
– Хай тобі язик всохне! Ніяка я не жаба!..
l
Розмовляють дві ковельчанки:
– Ходити він почав рано. В чотири уголос читав. У п'ять декламував. А в шість вже грав на скрипці.
– Ну треба ж, який у вас обдарований хлопчик!
– При чому тут хлопчик? Це я про сусіда-музиканта розказую, як він нам уранці по вихідних спати не давав.
В Ковелі скажуть,
як зав'яжуть
n Важко дожити до понеділка, коли в урядовців сім п'ятниць на тиждень.
n Життя нам дороге, а ліки в аптеках ще дорожчі.
n У народу нашого не життя, а казка, тому він і залишився з нею, наче біля розбитого корита.
n Доживши до пенсії, починаєш розуміти, чого варте життя.
n Життя ліпшає, а жити стає гірше.
n Наше світле життя перетворилось на темну сучасність.
Ковельські бувальщини
Колись у нашому місті багато будували. Гроші в міській казні були, об'єктів для спорудження вистачало, тому головним завданням влада вважала заохотити будівельників працювати швидко і якісно, вчасно освоїти виділені кошти.
З цією метою щомісячно у "білому" домі підбивали підсумки так званого соціалістичного змагання, а переможців відзначали дорогими подарунками – килимами, кришталевими сервізами, самоварами тощо, які були у величезному дефіциті.
На таких нарадах, як правило, був присутній журналіст місцевої газети. Спостерігаючи за дійством, він помітив, що кожного разу переможцями у змаганні стають інші бригади. Це його зацікавило, і він попросив голову профкому пояснити, чому передовики "не повторюються", хоч працюють непогано?
– А що тут дивного? – посміхнувся голова. – Працюють всі бригади добре, але на всіх подарунків не вистачить. Тому й існує негласна домовленість між бригадирами: сьогодні переможці – ми, завтра – ви, а післязавтра – ще інші. Так протягом року кожен колектив по черзі і стає власником дефіциту.
Кореспондент подумав: "Що ж, соцзмагання – велика сила. Але ще більша – робітнича солідарність". Подумати подумав, але не написав в газеті. Навіщо людям настрій псувати?..
З поетичного зошита
Багато є міст на світі.
Десь сміються, а десь плачуть діти.
Десь воюють, а десь співчувають.
Тільки в Ковелі люди знають:
"Щоб жити багатше, слід працювати.
Тоді й добробут будемо мати.
Тоді й цвістиме на Волині
Місто-квітка, в якого очі сині,
В якого люди душею прекрасні,
В серцях яких творчий вогонь не гасне!
Зі святом Вас, ковельчани!
Охрім СВИТКА.
"Приколи" великого міста
Чи великим є місто Ковель?
Звичайно, кожен має свою відповідь на це запитання. Той, хто їздить "по Європах" і "по Америках", відповість негативно.
Той, хто крім волинських сіл і селищ в житті не бачив нічого більше, відповість позитивно.
Я ж як корінний уродженець Ковеля скажу так: "Величина міста вимірюється не висотою його будинків чи шириною вулиць, а величиною духовних якостей людей, котрі мешкають тут".
Коли виходити із цих критеріїв оцінки, то, безумовно, Ковель – найбільше місто на Волині і одне з найбільших в Україні. Його жителі – це в переважній більшості своїй справжні українські патріоти. Вони духовно багаті, закохані і в образотворче мистецтво, і в музику, і в пісню. Звідси вийшли відомі письменники, поети, журналісти, художники, композитори. Тут сформувалася еліта, котра зробить честь будь-якому місту країни.
А які працьовиті, добрі, чуйні в Ковелі ветерани війни і праці, шкільна і студентська молодь й навіть вихованці дитячих садочків! Недарма ж в місті одним із перших в краї виник і утворився волонтерський рух, учасники якого надавали і надають безкорисливу допомогу учасникам АТО, міцно прижилися традиції козацтва і повстанського руху.
І так в усьому: в чарівній природі, квітучих парках, садах і скверах, дбайливо оброблених садово-городніх ділянках, барвистих квітниках, впорядкованих вулицях і подвір'ях. Інакше й бути не може,адже живуть у Ковелі справді ВЕЛИКІ люди.
А ще наше місто вирізняється тим, що у ньому ніколи не міліє, як не міліє ковельське водоймище, річка гумору і сатири. Де ви ще бачили стільки талантів у цій царині, як не на ковельській землі?! І, мабуть, не випадково лише у нашій рідній газеті "Вісті Ковельщини" ще й досі збереглася добірка "І жартома, і всерйоз", якої не побачите в жодному іншому друкованому виданні Волині.
Тож наше місто справді ВЕЛИКЕ. В тому числі – в почутті гумору. Щоб переконати вас у цьому, пропоную декілька ковельських "приколів".
З підслуханого на ковельських ринках
Дві жінки із сусідніх сіл зустрілися на "брестському" ринку. Розговорилися.
– Ти знаєш, – каже одна, – яку шкоду зробив мені Іван?
– Яку?
– Знайшов якусь повію в селі, де ти живеш, і пристав до неї. Але хоч би вже кращою за мене була, а то, кажуть, жаба жабою.
Друга почервоніла, як буряк, й обурено випалила:
– Хай тобі язик всохне! Ніяка я не жаба!..
Розмовляють дві ковельчанки:
– Ходити він почав рано. В чотири уголос читав. У п'ять декламував. А в шість вже грав на скрипці.
– Ну треба ж, який у вас обдарований хлопчик!
– При чому тут хлопчик? Це я про сусіда-музиканта розказую, як він нам уранці по вихідних спати не давав.
В Ковелі скажуть, як зав'яжуть
- Важко дожити до понеділка, коли в урядовців сім п'ятниць на тиждень.
- Життя нам дороге, а ліки в аптеках ще дорожчі.
- У народу нашого не життя, а казка, тому він і залишився з нею, наче біля розбитого корита.
- Доживши до пенсії, починаєш розуміти, чого варте життя.
- Життя ліпшає, а жити стає гірше.
- Наше світле життя перетворилось на темну сучасність.
Ковельські бувальщини
Колись у нашому місті багато будували. Гроші в міській казні були, об'єктів для спорудження вистачало, тому головним завданням влада вважала заохотити будівельників працювати швидко і якісно, вчасно освоїти виділені кошти.
З цією метою щомісячно у "білому" домі підбивали підсумки так званого соціалістичного змагання, а переможців відзначали дорогими подарунками – килимами, кришталевими сервізами, самоварами тощо, які були у величезному дефіциті.
На таких нарадах, як правило, був присутній журналіст місцевої газети. Спостерігаючи за дійством, він помітив, що кожного разу переможцями у змаганні стають інші бригади. Це його зацікавило, і він попросив голову профкому пояснити, чому передовики "не повторюються", хоч працюють непогано?
– А що тут дивного? – посміхнувся голова. – Працюють всі бригади добре, але на всіх подарунків не вистачить. Тому й існує негласна домовленість між бригадирами: сьогодні переможці – ми, завтра – ви, а післязавтра – ще інші. Так протягом року кожен колектив по черзі і стає власником дефіциту.
Кореспондент подумав: "Що ж, соцзмагання – велика сила. Але ще більша – робітнича солідарність". Подумати подумав, але не написав в газеті. Навіщо людям настрій псувати?..
З поетичного зошита
Багато є міст на світі.
Десь сміються, а десь плачуть діти.
Десь воюють, а десь співчувають.
Тільки в Ковелі люди знають:
"Щоб жити багатше, слід працювати.
Тоді й добробут будемо мати.
Тоді й цвістиме на Волині
Місто-квітка, в якого очі сині,
В якого люди душею прекрасні,
В серцях яких&l
Залишити коментар