І жартома, і всерйоз
"В житті буває всяко…"
В житті буває всяко:
І весело, й ніяко.
Буває гамір, сміх,
Буває й горя міх.
Та не журімось, друзі,
Не піддаваймось тузі.
Шануймося, тримаймось купи,
То й не здола нас ворог лютий.
Охрім Свитка.
Доморощені круки — совісті бомжі
Тавро ганьби, розпечене війною,
Розкраяні криваві рубежі.
Під егідою кремлівського ізгоя —
Доморощені круки — совісті бомжі.
Бомонд убивць журбою не гребує,
Лютує хистом рук-ручиськ бридких.
Фемідо-Доле, розведи біль-сум народу,
Здолай гріховність віроломну вражої біди.
Злоби пітьму сплітають злісно,
Тополю в полі валять наповал.
Новочасний зупинись, фашисте,
Антихриста безчестям поганиш.
Землі святої храм!
l
Прилюдно бідою доносять
Яничарсько-холуйський свист.
Зраду "баксами" косять,
Звірячий плодять хист.
У кривавій злобі сьогодення —
Схиливсь зранений сад.
Кулуарне темнить пустослів'я —
Нардепівських буфонад.
У муках згорьованих краю —
Вибріхує олігархів загал.
Крутішу хто втне аферу:
Кому війна, а кому мати рідна вона.
Іван ЯРОШИК.
Про те, що наболіло на душі
У кожної людини є своя мета, свої звички, характер.
У кожної — свої підходи до вирішення певних проблем.
Не знаючи обставин, ситуації, ми не повинні засуджувати іншого за той чи інший вчинок.
Маючи великий життєвий досвід, я помітила, що інколи люди, які самі нічого в житті не досягли, не зробили нічого цінного, критикують помилки інших.
Але ж кожен з нас може зробити необдуманий вчинок. Чому ми бачимо помилки інших, а не свої власні?
Ідучи містом, маємо можливість милуватися красою дерев, квітів, спілкуватися зі знайомими.
Але як до глибини душі ображають нецензурні слова молоді, викинуте сміття, дитячі памперси. Для декого — це звичка.
Чомусь в нас нормою стало ходити по дорозі, де є тротуар, і дуже часто – з малими дітьми.
У кожного з нас є своя стежина в житті, і ми не повинні ображати тих людей, які живуть поруч з нами.
Більше любові, більше спілкування повинні давати своїм дітям батьки.
Якщо дитина не отримує любові від батьків, рідних, то вона буде шукати захист, любов від людей, які її зрозуміють.
Хочу порадити молодим мамам: дивіться програму Дмитра Корпачова на каналі СТБ — там стільки цінного, мудрого для батьків, які виховують дітей, а також для всіх – уроки життя. Коли б я особисто чула це раніше, скільки помилок можна було б уникнути.
Давайте вчитися жити мудро, прощати один одному, турбуватися про нашу зміну — дітей та онуків.
Раїса МАРЧУК.
Хитрющий поет-початківець
Приніс якось аматор вірш
До місцевої газети.
— Ти не списав? — до нього журналіст.
— Ні, я зчитав з касети.
Приніс удруге віршопис
У ту ж таки газету.
Те ж запитав той журналіст.
– Ні, я чув його в поета.
Утретє теє повторилось:
– Ні, я вловив його тоді,
Коли жінки сварились.
І далі початківець не здававсь,
Відповіді давав із лету.
– Ні, я дістав із Інтернету,
Ось і приніс до вас в газету.
– Ти, хитрющий, не бреши:
Це ж – звичайний плагіат.
Своє "кровне" напиши,
А поки вірші бери назад.
Яків ЛАВРЕНКО.
P. S. Вірш не позичений, а власний.
Скруту —
під п'яту
— Куме, а чому ви не ходите за продуктами ні до магазину, ні на ринок?
— Бо не маю грошей — потратив на комунальні послуги. Отож, навчився економити.
— Цікаво. А як?
— Дуже просто. Беру цвях, ретельно натискую ним у визначене місце п'ятки, й апетит як рукою знімає!
— Мудро, мудро. І хто ж вас навчив так робити?
— Біда навчила. А ще — тибетські мудреці, які майже обходяться без їжі.
— Треба й собі спробувати. А то набереш харчів на сім'ю стільки, що на все інше не вистачає. Пора й собі скруту брати під п'яту…
Малюнок і текст Степана Тюбая.
"В житті буває всяко…"
В житті буває всяко:
І весело, й ніяко.
Буває гамір, сміх,
Буває й горя міх.
Та не журімось, друзі,
Не піддаваймось тузі.
Шануймося, тримаймось купи,
То й не здола нас ворог лютий.
Охрім Свитка.
Доморощені круки — совісті бомжі
Тавро ганьби, розпечене війною,
Розкраяні криваві рубежі.
Під егідою кремлівського ізгоя —
Доморощені круки — совісті бомжі.
Бомонд убивць журбою не гребує,
Лютує хистом рук-ручиськ бридких.
Фемідо-Доле, розведи біль-сум народу,
Здолай гріховність віроломну вражої біди.
Злоби пітьму сплітають злісно,
Тополю в полі валять наповал.
Новочасний зупинись, фашисте,
Антихриста безчестям поганиш.
Землі святої храм!
Прилюдно бідою доносять
Яничарсько-холуйський свист.
Зраду "баксами" косять,
Звірячий плодять хист.
У кривавій злобі сьогодення —
Схиливсь зранений сад.
Кулуарне темнить пустослів'я —
Нардепівських буфонад.
У муках згорьованих краю —
Вибріхує олігархів загал.
Крутішу хто втне аферу:
Кому війна, а кому мати рідна вона.
Іван ЯРОШИК.
Про те, що наболіло на душі
У кожної людини є своя мета, свої звички, характер.
У кожної — свої підходи до вирішення певних проблем.
Не знаючи обставин, ситуації, ми не повинні засуджувати іншого за той чи інший вчинок.
Маючи великий життєвий досвід, я помітила, що інколи люди, які самі нічого в житті не досягли, не зробили нічого цінного, критикують помилки інших.
Але ж кожен з нас може зробити необдуманий вчинок. Чому ми бачимо помилки інших, а не свої власні?
Ідучи містом, маємо можливість милуватися красою дерев, квітів, спілкуватися зі знайомими.
Але як до глибини душі ображають нецензурні слова молоді, викинуте сміття, дитячі памперси. Для декого — це звичка.
Чомусь в нас нормою стало ходити по дорозі, де є тротуар, і дуже часто – з малими дітьми.
У кожного з нас є своя стежина в житті, і ми не повинні ображати тих людей, які живуть поруч з нами.
Більше любові, більше спілкування повинні давати своїм дітям батьки.
Якщо дитина не отримує любові від батьків, рідних, то вона буде шукати захист, любов від людей, які її зрозуміють.
Хочу порадити молодим мамам: дивіться програму Дмитра Корпачова на каналі СТБ — там стільки цінного, мудрого для батьків, які виховують дітей, а також для всіх – уроки життя. Коли б я особисто чула це раніше, скільки помилок можна було б уникнути.
Давайте вчитися жити мудро, прощати один одному, турбуватися про нашу зміну — дітей та онуків.
Раїса МАРЧУК.
Хитрющий поет-початківець
Приніс якось аматор вірш
До місцевої газети.
— Ти не списав? — до нього журналіст.
— Ні, я зчитав з касети.
Приніс удруге віршопис
У ту ж таки газету.
Те ж запитав той журналіст.
– Ні, я чув його в поета.
Утретє теє повторилось:
– Ні, я вловив його тоді,
Коли жінки сварились.
І далі початківець не здававсь,
Відповіді давав із лету.
– Ні, я дістав із Інтернету,
Ось і приніс до вас в газету.
– Ти, хитрющий, не бреши:
Це ж – звичайний плагіат.
Своє "кровне" напиши,
А поки вірші бери назад.
Яків ЛАВРЕНКО.
P. S. Вірш не позичений, а власний.
Скруту — під п'яту
— Куме, а чому ви не ходите за продуктами ні до магазину, ні на ринок?
— Бо не маю грошей — потратив на комунальні послуги. Отож, навчився економити.
— Цікаво. А як?
— Дуже просто. Беру цвях, ретельно натискую ним у визначене місце п'ятки, й апетит як рукою знімає!
— Мудро, мудро. І хто ж вас навчив так робити?
— Біда навчила. А ще — тибетські мудреці, які майже обходяться без їжі.
— Треба й собі спробувати. А то набереш харчів на сім'ю стільки, що на все інше не вистачає. Пора й собі скруту брати під п'яту…
Малюнок і текст Степана Тюбая.
І жартома, і всерйоз
Залишити коментар