І жартома, і всерйоз
Нотатки про наші безпорядки
Чи для всіх державні символи – святиня?
Нещодавно у газеті "Сільські вісті" мою увагу привернула кореспонденція під заголовком "Підмихайлівська драбина". У ній йдеться про тяганину із спорудженням мосту через гірську річку Лімницю, що знаходиться на території Підмихайлівської сільської ради Івано-Франківської області. Ще 2008 року почалися роботи на цьому об'єкті, які й досі не завершені.
Кореспонденція проілюстрована досить "промовистою" фотосвітлиною: до недобудованого мосту приставлена драбина, якою люди підіймаються до мостової платформи, яка вже збудована. Автор детально розповідає про митарства місцевих мешканців, котрі зверталися за допомогою в різні інстанції, однак результатів тих звернень так і не дочекалися.
Газетний матеріал завершується такими рядками: "Що ж, нам, українцям, добре загартованим реальністю, до такого не звикати. А на межі витривалості ми ще й залишаємося оптимістами: навіть перила на недобудованому мосту пофарбували у синьо-жовтий колір…".
Подумалося: чому ж тут радіти? Міст недобудований, люди бідують, а ми втішаємося, що перила пофарбовані у кольори Державного прапора. Чи не надто легковажно, якщо не сказати зневажливо, ми ставимося до своїх святинь?
На такий висновок наштовхують і факти, які мають місце на Ковельщині. Слава Богу, що в місті всі мости побудовані, а деякі – ще й капітально відремонтовані. Тому позитивно сприймаєш те, що перила на них пофарбовані у синьо-жовтий колір, час від часу прикрашаються Державним прапором України. Нічого, крім гордості за державу, не викликають прапори на подвір'ях земляків, на балконах багатоповерхових будинків, у салонах легкових і вантажних автомобілів, маршрутних таксі тощо.
Але як сприймати те, що на пішохідному мосту через міське водосховище, буквально під нашими ногами, хтось вималював український прапор? Впевнений: автор малюнка керувався добрими намірами, але не завадило б попередньо подумати над тим, чи етично зображення прапора щоденно топтати сотнями ніг?
Суперечливі почуття викликають не тільки у мене пофарбовані у синьо-жовті кольори лавки для сидіння біля фонтану при вході в міський парк культури і відпочинку імені Лесі Українки. Невже не знайшлося інших фарб для "оформлення" місць, куди ковельчани, а надто молодь, полюбляють всідатися, тримаючи в руках пляшки з пивом і цигарки?
Є у нашого народу така різкувата, але справедлива примовка: "Застав дурня Богу молитися, то він і лоба поб'є". Не хочеться думати, що у нас більшість таких, що при молитві б'ють лоби. Але якщо їх і меншість, то розумні люди мають підказувати їм, що над національними символами глузувати не варто.
У мутній водиці
легше рибку ловити
Нещодавно до редакції газети "Вісті Ковельщини" надійшло звернення від одного з читачів. Наводжу його дослівно: "Прошу вас довести до відома населення міста і району, області, країни інформацію про те, що не варто відкривати депозитні рахунки у відділеннях АТ "Банк "Фінанси та кредит" з причини неповернення коштів із депозитів".
До свого звернення чоловік, який є вкладником банку, додав ряд матеріалів, котрі підтверджують висловлену ним думку, в т. ч. копію заяви народного депутата України Юрія Дерев'янка до Національного банку з проханням перевірити факти невиплати депозитів своїм вкладникам "Банком "Фінанси та кредит". Є й інші факти, які свідчать про те, що банк перебуває, м'яко кажучи, не в оптимальній кондиції.
Схоже, однак, що ця проблема не надто хвилює очільників української влади. Їх найголовніша мета - домогтися нових зарубіжних кредитів, які не зовсім зрозуміло, хто й коли буде віддавати, адже мова йде про багатомільярдні суми.
Ми не збираємося давати оцінку діям того чи іншого банку й закликати не користуватися їх послугами. Ми просто оприлюднили думку одного із вкладників, яку варто знати власть імущим. Щоправда, виникає запитання: чому, коли свої послуги банк рекламує, то використовує для цього всі можливі форми й засоби, а коли припиняє виплачувати депозити, то мовчить, наче в рот води набрав? І чи не варто узаконити нашим дорогим слугам народу у Верховній Раді норму, згідно з якою кожен банк має регулярно інформувати вкладників про реальний стан справ і попереджувати про можливі ризики?
Звичайно, щоб зважитися на такий крок, нардепам самим потрібно бути зацікавленими у прозорості української банківської системи. Поки що такої зацікавленості не відчувається. Воно й зрозуміло: у каламутній водичці легше рибку ловить…
Охрім СВИТКА.
P.S. На інтернет-сайті "Forbes. Україна" 16 липня ц. р. розміщено аналітичну статтю Маргарити Ормоцадзе "Фінанси і кредит" рахують восени". У ній підтверджено думку нашого дописувача про невиконання банком своїх зобов'язань перед вкладниками. Не зважаючи на це, голова Національного банку України Валерія Гонтарєва заявила, що власнику "Фінансів і кредиту" Костянтину Жеваго дається час для виведення банку із кризи – до кінця літа. У свою чергу, акціонери його мають прийняти рішення про докапіталізацію установи на 2,5 млрд. грн. 17 серпня ц. р. Автор статті наголошує, що рішення пані Гонтарєвої суперечить Закону України "Про банки і банківську діяльність".
Тим не менше прес-секретар АТ "Банк "Фінанси і кредит" Наталія Нападовська налаштована оптимістично і стверджує, що "наш акціонер вживає конкретні заходи щодо поліпшення ситуації…".
До оптимізму пані Наталії – ще б конкретні діла, яких зачекалися клієнти банку.
Нотатки про наші безпорядки
Чи для всіх державні символи – святиня?
Нещодавно у газеті "Сільські вісті" мою увагу привернула кореспонденція під заголовком "Підмихайлівська драбина". У ній йдеться про тяганину із спорудженням мосту через гірську річку Лімницю, що знаходиться на території Підмихайлівської сільської ради Івано-Франківської області. Ще 2008 року почалися роботи на цьому об'єкті, які й досі не завершені.
Кореспонденція проілюстрована досить "промовистою" фотосвітлиною: до недобудованого мосту приставлена драбина, якою люди підіймаються до мостової платформи, яка вже збудована. Автор детально розповідає про митарства місцевих мешканців, котрі зверталися за допомогою в різні інстанції, однак результатів тих звернень так і не дочекалися.
Газетний матеріал завершується такими рядками: "Що ж, нам, українцям, добре загартованим реальністю, до такого не звикати. А на межі витривалості ми ще й залишаємося оптимістами: навіть перила на недобудованому мосту пофарбували у синьо-жовтий колір…".
Подумалося: чому ж тут радіти? Міст недобудований, люди бідують, а ми втішаємося, що перила пофарбовані у кольори Державного прапора. Чи не надто легковажно, якщо не сказати зневажливо, ми ставимося до своїх святинь?
На такий висновок наштовхують і факти, які мають місце на Ковельщині. Слава Богу, що в місті всі мости побудовані, а деякі – ще й капітально відремонтовані. Тому позитивно сприймаєш те, що перила на них пофарбовані у синьо-жовтий колір, час від часу прикрашаються Державним прапором України. Нічого, крім гордості за державу, не викликають прапори на подвір'ях земляків, на балконах багатоповерхових будинків, у салонах легкових і вантажних автомобілів, маршрутних таксі тощо.
Але як сприймати те, що на пішохідному мосту через міське водосховище, буквально під нашими ногами, хтось вималював український прапор? Впевнений: автор малюнка керувався добрими намірами, але не завадило б попередньо подумати над тим, чи етично зображення прапора щоденно топтати сотнями ніг?
Суперечливі почуття викликають не тільки у мене пофарбовані у синьо-жовті кольори лавки для сидіння біля фонтану при вході в міський парк культури і відпочинку імені Лесі Українки. Невже не знайшлося інших фарб для "оформлення" місць, куди ковельчани, а надто молодь, полюбляють всідатися, тримаючи в руках пляшки з пивом і цигарки?
Є у нашого народу така різкувата, але справедлива примовка: "Застав дурня Богу молитися, то він і лоба поб'є". Не хочеться думати, що у нас більшість таких, що при молитві б'ють лоби. Але якщо їх і меншість, то розумні люди мають підказувати їм, що над національними символами глузувати не варто.
У мутній водиці легше рибку ловити
Нещодавно до редакції газети "Вісті Ковельщини" надійшло звернення від одного з читачів. Наводжу його дослівно: "Прошу вас довести до відома населення міста і району, області, країни інформацію про те, що не варто відкривати депозитні рахунки у відділеннях АТ "Банк "Фінанси та кредит" з причини неповернення коштів із депозитів".
До свого звернення чоловік, який є вкладником банку, додав ряд матеріалів, котрі підтверджують висловлену ним думку, в т. ч. копію заяви народного депутата України Юрія Дерев'янка до Національного банку з проханням перевірити факти невиплати депозитів своїм вкладникам "Банком "Фінанси та кредит". Є й інші факти, які свідчать про те, що банк перебуває, м'яко кажучи, не в оптимальній кондиції.
Схоже, однак, що ця проблема не надто хвилює очільників української влади. Їх найголовніша мета - домогтися нових зарубіжних кредитів, які не зовсім зрозуміло, хто й коли буде віддавати, адже мова йде про багатомільярдні суми.
Ми не збираємося давати оцінку діям того чи іншого банку й закликати не користуватися їх послугами. Ми просто оприлюднили думку одного із вкладників, яку варто знати власть імущим. Щоправда, виникає запитання: чому, коли свої послуги банк рекламує, то використовує для цього всі можливі форми й засоби, а коли припиняє виплачувати депозити, то мовчить, наче в рот води набрав? І чи не варто узаконити нашим дорогим слугам народу у Верховній Раді норму, згідно з якою кожен банк має регулярно інформувати вкладників про реальний стан справ і попереджувати про можливі ризики?
Звичайно, щоб зважитися на такий крок, нардепам самим потрібно бути зацікавленими у прозорості укра
Залишити коментар