Хороший слід на землі…У милозвучному селі Кашівка, що на Ковельщині, після закінчення війни — 10 серпня 1945 року у Євдокима та Марії Ткачуків народився четвертий син Василько, а в сім'ї — п'ятеро дітей.
Закінчив Василь “десятирічку” в селі Підріжжі, а в 1964 році — Луцьке педагогічне училище. Отримав направлення у школу Камінь-Каширського району, звідки одразу ж був призваний на строкову військову службу. Через два роки прийшов на роботу у школу села Мала Осниця Маневицького району. Працював учителем початкових класів. Життя вимагало знань, вищої освіти, яку отримав протягом 1968-1973 років у Луцькому державному педінституті імені Лесі Українки. Маючи диплом вчителя української мови та літератури, безвиїзно працював за фахом у Великоосницькій СШ до 1989 року.
У 1972 році одружився із Ганною Карпівною Гладишук, вчителем математики, родом із Білашева Ковельського району. Працювали, народили і виховали сина та доньку. Були у вирі життєвих подій: учасники художньої самодіяльності, лектори, класні керівники, громадські активісти, деякий час працювали заступниками з виховної роботи, просто хороші люди, життєрадісні, готові завжди усім прийти на допомогу, вчителі, яких люблять і поважають учні, батьки, колеги, жителі навколишніх сіл.
На уроках української мови та літератури Василь Євдокимович не тільки навчав мовної та літературної грамоти, а багато більшого: життєвої мудрості, вирішення проблем, великої любові до людей, до рідного краю, порядності. Кожному його учневі в пам'яті слова вчителя: "Ким би не був, Людиною будь!". Це і є велике життєве кредо Василя Євдокимовича. Учив любити українську пісню, запальний танець, сам чудово грав, співав, танцював.
Життя покликало Василя Євдокимовича та Ганну Карпівну на рідну Ковельщину. "Де народився, там і пригодився", — говорить народне прислів'я. Ганна Карпівна працювала у Великій Осниці головою сільської ради, секретарем парторганізації місцевого колгоспу "Україна". У Зеленому, куди приїхало подружжя, працювала у радгоспі "Відгодівельний", Василь Євдокимович — вчителем української мови та літератури у середній школі № 12 міста Ковеля. Коли у 1992 році відкрилась “десятирічка” у селі Зеленому, перейшов працювати туди. Ганна Карпівна довгий час була директором Зеленської ЗОШ І-ІІІ ступенів. Обоє — вчителі вищої категорії, Василь Євдокимович має педагогічне звання “Старший учитель”.
Тепер подружжя на заслуженому відпочинку. Одружили дітей — сина Ігоря і доньку Олену. Мають двох онуків: уже дорослого Андрія і щебетушку-другокласницю Катрусю. Сім'я сина живе поряд, дочка Олена працює головним бухгалтером у місті Кіровограді.
Два роки тому сім'я Ткачуків пережила важку втрату — смерть сина. Це підірвало здоров'я матері та батька, але життя продовжується: серце тішать онуки, донька, невістка та зять.
Тепер подружжя з приємністю згадує молодість, яку залишили у Великій Осниці, де живе чимало друзів, кумів, колег. Добрий слід залишили вони і на Маневиччині, і на рідній Ковельщині.
"Ось і старість підкралася, не привітавшись, а молодість пішла, не попрощавшись", — так любить говорити Василь Євдокимович. У нього мова пересипана прислів'ями і приказками, жартами і усмішками. З цим подружжям завжди приємно, затишно, хороше.
Уже на порозі у Василя Євдокимовича (на знімку він з онукою) сімдесятиріччя — 10 серпня цього року. Щастя Вам, здоров'я, спокійного довголіття! Поваги від дітей, радості від онуків, дожити до правнуків!
З повагою та любов'ю —
куми-колеги Мирончуки з Великої Осниці.
Залишити коментар