Боже, нам єдність подай!В духовному гімні українців є такі слова: "Боже Великий, Єдиний, нам Україну храни!". У цих словах — глибокий зміст, бо найголовніше для усіх поколінь українського народу було, є і буде збереження своєї національної ідентичності, утвердження державності, забезпечення єдності дій і помислів. Особливо велике значення це має сьогодні, коли проти України розв'язана агресія з боку путінської Росії, коли наші мужні патріоти зі зброєю в руках захищають суверенітет і територіальну цілісність країни.
В таких умовах українське суспільство вправі запитати кожного з нас: а що ти зробив і робиш для своєї держави, як відстоюєш її інтереси, кому, врешті-решт, служиш – Батьківщині чи нашим ворогам – прихованим і відвертим? Така постановка питання абсолютно правомірна, адже мова йде про долю Української держави та її майбутнє.
Очевидно, виходячи саме із цих міркувань, ковельчанка, кандидат медичних наук, ветеран праці, щира українка-патріотка Любов Федорівна Карасовська видрукувала 14 травня 2015 року в громадсько-політичній газеті "Вісті Ковельщини" статтю "Чи наші можновладці думають будувати справжню Українську державу?", де написала про болючі проблеми сучасного релігійного і політичного життя в країні, висловила особисту точку зору на можливі шляхи їх розв'язання, підкресливши при цьому особливу роль Церкви. Принагідно зауважимо, що цю точку зору поділяє багато земляків пані Карасовської, про що ми далі ще скажемо.
Публікація викликала категоричне несприйняття з боку священнослужителів так званої Української Православної Церкви, підпорядкованої Московському патріархату. Замість того, щоб аргументовано і толерантно відповісти по суті питань, порушених Любов'ю Карасовською, настоятелі храмів УПЦ м. Ковеля зайнялися збором підписів серед своїх прихожан, щоб звинуватити і автора статті, і редакцію "Вістей Ковельщини" в розпалюванні "міжконфесійної ворожнечі", "релігійному екстремізмі" і т. д., і т. п.
Тут нема потреби знову повертатися до тієї конфліктної ситуації, про яку детально інформували "Вісті Ковельщини" у тематичній добірці в номері від 26 травня 2015 року, де були надруковані звернення священнослужителів храмів УПЦ міста під заголовком "Готові до чесного і відкритого діалогу" й редакційна відповідь на нього "Журналісти – за порозуміння і співпрацю".
Невдовзі після того відбулась зустріч міського голови Олега Кіндера та його заступника Ігоря Прокопіва з керівниками різних релігійних конфесій Ковеля. Як повідомили "Вісті Ковельщини" в номері від 11 червня ц. р. у кореспонденції "Відбувся діалог між владою та духовенством", під час зустрічі "мова йшла про співпрацю між владою та духовенством, участь представників релігійних громад у загальноміських заходах, збереження громадянського спокою та недопущення міжконфесійних протистоянь".
Здавалося б, конфлікт вичерпано й справа лишень за тим, щоб задекларовані наміри втілити в життя спільно – і владі, і духовенству УПЦ КП та УПЦ, і журналістам, і прихожанам усіх храмів працювати на благо України, її народу, ділом доводити відданість ідеям порозуміння, громадянської злагоди і міжконфесійного миру.
Однак не тут то було. У сьомому числі часопису "Волинь православна" за липень 2015 року, який видає Володимир-Волинська єпархія УПЦ, вміщено конфронтаційну і провокаційну статтю "Вчинено підпал ковельського православного храму". Ця стаття, на нашу думку, аж ніяк не підтверджує готовності автора, редакції газети і її видавців-засновників до порозуміння і злагоди. Швидше навпаки: простежується лінія на загострення ситуації, посилення протистояння між віруючими УПЦ і УПЦ КП, нагнітання напруженості в нашому краї.
Адже як інакше можна розцінювати головну думку публікації у "Волині православній",яка зводиться до того, що причиною підпалу храму, розташованого на території Ковельської центральної райлікарні, є … згадана стаття Любові Карасовської у місцевій газеті (?!). Не дочекавшись результатів розслідування причин пожежі, автор без тіні найменшого сумніву категорично заявляє: "За тиждень до підпалу храму на честь святого великомученика Пантелеймона Цілителя у місцевій газеті "Вісті Ковельщини" була опублікована стаття, в якій прозвучав заклик (!) до місцевої влади, мера та депутатів міськради, передати храми канонічної УПЦ у підпорядкування "Київському патріархату" (!!). А почати запропонували з одного з лікарняних храмів міста…" (!!!).
Залишимо на совісті автора, редакції газети і її видавців звинувачення на адресу пані Карасовської, "Вістей Ковельщини" у тому, чого в публікації й близько не було (про міфічні "заклики", "передачу" в підпорядкування Київському патріархату храмів УПЦ тощо). Обурює зневага, з якою ставляться до прихожан храмів УПЦ КП ті, хто на словах закликає до взаємної поваги, толерантності, братолюбства. Вони декілька разів називають вірян Української православної церкви Київського патріархату, зареєстрованої у нашій державі у суворій відповідності із вітчизняним законодавством, "розкольниками".
Але давайте поміркуємо над тим, хто ж насправді є в Україні розкольниками – чи ті, хто сповідують віру Христову, служать Богові й Україні, чи ті, хто молиться за Кіріла, не шанують Героїв, котрі загинули в АТО (як от предстоятель УПЦ Онуфрій), називають українську мову "небогоугодною"? Все більше людей переконуються у тому, що УПЦ якщо прямо не перешкоджає, то аж ніяк не сприяє розбудові незалежної Української держави. Не заглиблюючись у надто далеку історію, нагадаємо декілька фактів історії новітньої.
Коли на Майданах України народ виборював собі право на достойне життя, то в 2004 році в усіх церквах УПЦ (МП) агітували голосувати на виборах за злочинця Януковича, а в Почаївській Лаврі вивішували його портрети, по Києву ходили процесії парафіян УПЦ з іконами та його портретами. Тоді чомусь ніхто не згадував Закон України про відокремлення церкви від держави, як це робиться тепер. Більшої наруги над святинями годі й вигадати. І чи хоч хто-небудь з УПЦ (МП) вибачився перед народом України за цю ганьбу? Звичайно, що ні.
(Продовження у наступному повідомленні).
Залишити коментар