Це потрібно живимВ газеті "Вісті Ковельщини" від 21 липня ц. р. Анатолій Семенюк запросив до розмови про місце встановлення пам'ятника борцям за волю і незалежність України. Я хочу поділитись своєю думкою з цього приводу.
Те, що встановлення пам'ятника біля входу в кафе "Казка" недоречне, на мою думку, навіть не підлягає обговоренню.
Щодо місця на центральному майдані перед Будинком рад, то воно теж не зовсім вдале, адже тут розміщені органи місцевого самоврядування і ще цілий ряд різних установ. Сюди щодня йде маса людей у своїх справах. Ні для кого не секрет, що в нас є ще й такі, для яких борці за волю і незалежність України — це "хунта", "бандити", "бандерівці", а хочеться, щоб до пам'ятника йшли люди, які мають в душі патріотизм, а не тому, що пам'ятник стоїть на їхньому шляху.
Ідея встановлення монумента в парку імені Тараса Шевченка також не зовсім вдала. Я поясню, чому. Як відомо, все пізнається в порівнянні. Я, правда, не знаю, якого розміру буде майбутній пам'ятник, але, на мою думку, на фоні величного пам`ятника Кобзарю він буде губитися. Ми вже маємо досвід, коли на меморіалі Слави "притулили" пам'ятник воїнам-"афганцям", а проти самого меморіалу він виглядає досить бідно, якщо не сказати більше.
На мій погляд, найбільш вдале місце — це міський парк культури і відпочинку із входу з бульвару Лесі Українки, яке віддалене від кафе "Казка".
На продовження розмови щодо алеї почесних поховань на міському кладовищі, то думаю, що така алея має бути. Коли я відвідую померлих родичів і знайомих, свій похід закінчую алеєю почесних поховань, яка була започаткована при закладанні кладовища. Я ні з ким із там похованих не був знайомий (хоча мені вже 62 роки), але я майже всіх знаю, вони були знаними і шанованими людьми в місті та районі.
Анатолій Семенюк пише: як прикро, що там немає могили Р. Е. Герасімова, а мені прикро, що там немає могили мого колишнього керівника, який відійшов у Вічність, — Степана Павловича Тищука, людини, яка стояла біля витоків заснування Ковельського водоканалу, віддала цій справі більше 40 років, створивши одне з найбільших підприємств життєзабезпечення міста, яке завдяки колективу і керівництву й сьогодні удосконалюється і розвивається.
Якщо людина шанована при житті, то вона має бути шанована й після смерті. Щодо того, що перед Богом і Вічністю всі рівні, заперечень бути не може, і тільки одному Богові відомо, де упокоїться душа покійного, а місце поховання тіла для Нього не має ніякого значення. Якщо хтось думає, що поховання на алеї почесних поховань є прямою дорогою в рай, то вважаю, що він глибоко помиляється. Це потрібно не мертвим, це потрібно живим.
З повагою —
Володимир НИКИТЮК.
м. Ковель.
Залишити коментар