Пільгові перевезення –проблема не тільки "ковельська"(Продовженння).
Ведучи мову про пільгові перевезення, більшість із нас недобрим словом, як правило, згадує владу або перевізників. Про владу ми вище написали. Але й у перевізників проблем – більше, аніж потрібно.
Один знайомий перевізник якось розповідав:
– В статті 37 Закону України "Про автомобільний транспорт" вказано, що перевізник забезпечує пільгові перевезення пасажирів. Водночас у статті 28 цього ж Закону наголошено, що органи виконавчої влади та місцевого самоврядування мають компенсувати перевізнику компенсацію таких перевезень. Адже ми не благодійники, а підприємці, котрі зацікавлені у тому, щоб наші послуги давали певний прибуток. Ніхто не заправить наш транспорт на АЗС безкоштовно, не подарує необхідні запасні частини для ремонту, не відмінить обов'язкові платежі і збори, а тим більше не змусить водіїв працювати за "спасибі". На все потрібні кошти, та ще й немалі.
Мить подумавши додав:
– А, взагалі, з пільгами потрібно в країні навести лад. Якщо держава бідна, то яка мова може йти про таку велику кількість пільгових категорій населення? Але наші нардепи і урядовці хочуть в очах своїх потенційних виборців виглядати білими й пухнастими, а у всьому винними роблять тих, хто ці послуги забезпечує, в тому числі й транспортні. Але ж закони ринку суворі, їх "боком" не обійдеш. Як гірко жартують наші люди, за даремно тато й маму не цілує.
І ще одне: чомусь мені здається, що оті балачки про розширення прав місцевих громад, які нині ведуться на державному рівні, мають на меті не стільки розширення цих прав, скільки перекладання відповідальності з київської влади на місцеву. В тому числі – і в питанні про пільги.
Що ж, можна в чомусь погодитися з висловленими вище думками, а в дечому й посперечатися. Однак не бачити проблем в діяльності організаторів автоперевезень - свідомо грішити проти істини.
Щоправда, є у цієї "медалі" й інший бік. Так, грошей не вистачає, держава боргує перед автоперевізниками. Але чи все так бездоганно в їх діяльності? До редакції нашої газети постійно звертаються жителі міста і району, котрих обурює ставлення до них з боку деяких водіїв "маршруток", їх безкультур'я, а іноді й хамство. Свідком одного з таких інцидентів довелося бути особисто. На запитання літньої жінки: "Чи можна їхати по пільгах?", водій грубо відповів: "Не можна! Зачиніть двері з другого боку!".
Я насмілився зробити зауваження молодику за водійським кермом:
– Чому ви так розмовляєте з людиною? Адже на її місці може бути й ваша мама!
Та де там!
– Не лізьте не в своє діло! – сказав, як відрізав, водій.
Звичайно, якоюсь мірою не позаздриш і йому, бо нерідко від пасажирів почує "зле й нетихе" слово, отримуючи на свою адресу звинувачення у тому, в чому фактично не винен, адже не він – справжній "господар" маршруту.
І все ж таки, в першу чергу, лад і спокій у маршрутному таксі чи автобусі залежить від особи за кермом. Якщо вона вихована і культурна людина, відповідно проінструктована господарем-перевізником, то скандалів з пасажирами вдасться уникнути, адже ніщо так не заспокоює, як добре слово. Знаю водія, котрий завжди добирає "на маршруті" милозвучні українські пісні, читає написані ним вірші, жартує і не забуває подякувати за оплачений проїзд. Інший возить із собою жменю цукерок, щоб на зупинках вручити діткам.
Як на мене, ще одне питання потребує врегулювання – це обілечування пасажирів. Квитки ніби у водіїв є, але їх ніколи не дають і особливо ніхто їх не вимагає. Виходить така собі негласна домовленість між тими, хто обслуговує і кого обслуговують. Але давайте поміркуємо, чи правильно це? Адже коли водій не видає квитків, то як проконтролювати отриману ним суму грошей за зміну? І чи не є оте необілечення одним із різновидів корупції, яке ми з вами добровільно покриваємо, щоб у кінцевому підсумку бюджет недоотримав кошти, необхідні для відшкодування затрат на пільгове перевезення населення?
Зрештою, чи всі пенсіонери мають "пільгуватися"? Адже є серед них такі, що мають досить пристойні пенсії і заробітні плати, продовжуючи працювати. Коли вже надавати пільги, то винятково для тих, хто цього дійсно потребує – малоімущим категоріям населення, а не всім підряд.
Таким чином, можна зробити висновок: проблема пільгових перевезень – далеко не "ковельська" і навіть не "волинська". Це – проблема державна, яку потрібно вирішувати на державному рівні. Бо інакше ми й надалі будемо перетягувати бюджетну "ковдру" між владою, перевізниками і пасажирами.
Можливо, оте перетягування було б не таким вже й шкідливим, якби "ковдра" не стала останнім часом занадто куцою і дірявою!!!
Михайло КУЗЬМУК.
Залишити коментар