Школа – мій дім і родинаІ знову пам'ять повертає у далекі післявоєнні літа, коли Людмила Ржегак, відома червоноградська поетеса, член Української асоціації письменників, закінчувала Голобську школу. Здається їй, що перед школою вона – у великому боргу. Особливо гостро відчуває це Людмила Антонівна, коли стукає у двері вересень, і повз її червоноградський дім біжать школярі з великими ранцями.
Сама авторка збірки поезій "Школа – мій дім і родина" після закінчення Львівського університету багато літ також працювала вчителем. Та роки шкільного навчання – це час молодості, пізнання себе і світу, осягання чогось невідомого, тому й лишилися в душі священним храмом.
Її шкільні роки співпали зі страшним лихоліттям Другої світової війни, та все ж вона пам'ятає, здається, кожну дрібничку, кожного вчителя, а це – незабутні Т. І. Броневицький, В. Я. Гудимчук, І. В. Гергеша, К. Ф. Моргунова, В. К. Пелешенко.
Тоді не було ні зошитів, ні підручників, але як хотілось учитися! Вогник знань, запалений першими вчителями, гріє й досі.
Все краще у нас від днів тих далеких,
Від добрих очей вчителів і юних, співчутливих, розумних,
Від рідного дому, порогу, полів і лісів,
Від теплих, ласкавих, волинських турботливих рук материнських.
Це – незабутнє.
У розмові зі мною Л. А. Ржегак так і сказала: "Я у великому боргу перед учителями".
І от – нова книжка, а в ній є багато цікавого, потрібного в роботі із школярами, вихованцями дитячих садочків. І все ж червоною ниткою крізь усю збірочку проходить думка про школу й учителя.
Здається мені, що це – найщиріша сповідь душі талановитої авторки, яка на схилі літ зібрала всі сили, щоб написати "Молитву за вчителів", "Молитву батьків за своїх дітей", "Стоїте, дорогі, на порозі життя", "Абетку", цикл загадок та веселинок для малечі.
Радіє серце, коли читаєш ці світлі, сповнені оптимізму вірші:
Багато є мудрих людей на Землі,
Найперші, найближчі до нас – вчителі.
О, Боже, великий! Подай їм терпіння,
За них, невсипущих, ці наші моління.
Пошли їм за ласку здоров'я і славу,
Наснаги багато і долю ласкаву.
Ця залюблена у світ сонячна жінка вміє помічати кожну дрібничку, її поезія багата на яскраві епітети, метафори, порівняння, як-от:
Дощик хлюпав, посівав поля й дороги,
Застудились у грибочків їхні босі ноги…
Ось-ось, здається, ще й не почавшись, закінчиться літечко, і знову:
Кленове листя вересень зриває,
І у строю, як завжди, вчителі.
Талановита, добра, мрійлива, вона зичить усім:
Хай повсякчас і на усіх усюдах
Не буде спохмурнілих вчителів,
Нехай для них і вдома, і у школі
Цвітуть усмішки і лунає спів.
А найбільшим одкровенням авторки є слова напутні кожній молодій людині:
Світ крутий, як дні весни, мінливий.
Будь уважний, ти його пізнай.
Так не просто буть у нім щасливим…
Все ж нові сторінки відкривай.
Йди вперед крізь крутизну завії,
Лиш убік з дороги не звертай.
Не згуби зорю своєї мрії,
В рідний дім, синочку, повертай.
Нині – знову війна і гіркі розчарування українців. Та авторка вірить молоді, із лав якої вийшли герої Майдану.
Дерзайте, молоді, бо щастя саме до людей не приходить.
Його здобувати і вистраждать треба.
Буває капризним воно, колобродить…
А справді – то присуд Високого Неба.
До слова, книжка прекрасно ілюстрована світлинами, на яких поетеса – зі школярами та педагогами червоноградських шкіл, професійно-технічних училищ, працівниками бібліотек, куди її часто люб'язно запрошують.
Красива, усміхнена, вона натхненно декламує свої вірші. Доброта і ніжність так і струменять з її очей.
Стверджую: щоб так писати, треба дуже любити людей і світ, у якому живем.
Візьміть до рук її твори – ніколи не пошкодуєте. Життя стане світлішим.
Любов БАЙ, Заслужений учитель України.
Залишити коментар