Раді вітати Вас!
  • Головна
  • Контакти
  • Реклама
Весь архів випусків
  • Головна
  • Категорії
    • Повідомлення в номер
    • Місцева влада
    • Репортаж
    • Політика
    • Погода
    • Редакційна пошта
    • Духовність
    • Закон і ми
    • Благодійність
    • Пам’ять
    • Спорт, природа і здоров’я
    • Всяка всячина
    • Реклама і оголошення
    • З неопублікованого
  • Галерея
  • Про нас
  • Відгуки читачів
  • Передплата
  • Контакти
  • Четвер, 26 червня 2025 року №27 (12983)

Повідомлення в номер / Бджолина музика

18.08.2015

PM856image002Бджолина  музика

"З ранку до вечора на пасіці дзвенить бджолина музика. Заплющиш очі – чуєш немов би струна бринить. Де ця струна? Може, у вуликах? Може, сидять там бджілки і грають на якомусь дивному інструменті? Бо бринить музика скрізь: і біля вуликів, і в саду, і в квітучій гречці. Весь світ співає. І синє небо, і Сонце – все співає".
Так зворушливо описав відомий педагог і письменник Василь Сухомлинський диво бджолиної "музики" на пасіці. Справді, це – неповторне явище, яке  захоплювало бджолярів у різні часи і не полишає чарувати й нинішніх пасічників.
Я обережно ступаю на стежку, яка веде на точок, що губиться у густих деревах на окраїні села Білина. Кілька кроків – і відчуваю, як у тихому повітрі бринить мелодія. Прислухаюся: і справді, то – невидимий оркестр, який не можна ні описати, ні побачити. А ось і сам господар цього дивного бджолиного царства, давній і щирий мій друг, однодумець  Микола Сорока.
Засмаглий,  бадьорий і усміхнений, як завжди. Біля нього кружляють бджоли, наче вітають його із світлим і тихим ранком, що ступив на літній  моріжок.
Знаю цю добру і лагідну людину ще з тих пір, як він утримував пасіку на хуторі, де у садку стояла хата, а біля неї – кілька десятків вуликів. Тоді Микола так захоплено розповідав мені про життя і звички крилатих трудівниць, що я неабияк зацікавився ними.
– А що, як я подарую вам рій, що тільки-но вилетів з вулика? – запропонував тоді пасічник. – Може, й ви станете бджолярем. Та ще й відомим, як український Прокопович, – приязно усміхнувся Микола Адамович.
З тих пір минув не один десяток років, але Микола Сорока і досі пасічникує у рідному селі. Працьовитий,  завзятий і невтомний у своїх досягненнях, він створював свою пасіку не на хуторі, а на околиці рідного села.
– Признатися, – згадує тепер, – збирав оцих бджілок де  тільки міг. Хтось продавав, бо були й такі бджолярі, що, занехаяли бджіл, то віддавали майже задарма.
Біля вуликів, що стоять на галявині, невтомно гудуть крилаті трудівниці. Микола виймає рамку, яка наповнена медом, і радіє, що нинішнє літо подарувало щедрі дари.
Зараз ще цвіте крушина, і бджоли щодня приносять солодкий нектар із лісу. На галявині, що оточена деревами, невеличкі "хатки" дрімають у надвечір'ї. То тут, то там чути, як бджоли, хоч і потрохи згасає день, прилітають та відлітають.
Якщо хочете пізнати секрети бджіл, то прислухайтеся до розповіді пасічника, який, ніби справжній професор, повідає про таємничість комах. Бджолині сім'ї, говорить господар пасіки, – дуже делікатні, надзвичайно чутливі до зміни погоди.
Бджола ще за кілька годин відчуває таку зміну. Варто лише придивитися до її поведінки.
Ось на льотку зібрався десяток бджіл, але в поле вони не поспішають. Комахи, наче чутливі локатори, вже наперед визначили, що їх на шляху до вулика обов'язково захопить дощ.
Микола поглядає на мене і виймає ще одну рамку, що густо всіяна бджолами.
– На цій рамці – бджолиний розплід, – каже пасічник. – Доки чарунки ще не запечатані, комахи не покидають їх, а старанно снують туди-сюди. Варто приглянутися, щоб збагнути трудолюбивість їх, турботу про збереження свого потомства.
Про матку-царицю кожної сім'ї – то окрема розмова. Не так просто, як розповідає пасічник, підсадити нову матку в чужу сім'ю. Інколи потрібно застосовувати навіть закритий ковпак, куди вкладається аркуш паперу, за яким ховається "цариця". Знає й інші методи досвідчений бджоляр.
– Хороші матки я кожного сезону отримую від скулинського пасічника Сергія Потіщука, який не один рік займається виведенням їх, – зауважує Микола Сорока. – А ще виписую "карпатки" із відомого розплідника, що в Карпатах.
– Моя дружина Ніна, – продовжує пасічник, – завжди допомагає мені. Я навіть не знаю, як би зміг без неї.
На пасіці, дійсно, не обійтися без надійного і кмітливого помічника. Треба ж знати, коли в тому чи іншому вулику бджолосім'я готується до роїння. Тут виручає дружина, яка має свої, тільки їй властиві відчуття.
У Миколи є свій погляд на роїння бджіл.
– Бджолам потрібно надати можливість роїтися, – висловлює свою думку він. – Звичайно, пасічнику треба не упустити рій.
Микола Сорока як досвідчений фахівець бджолярської справи  у свій час спілкувався з багатьма колегами, цінує поради, але завжди дотримується власної практики. В минулі роки він навіть побував на пасіці Віктора Ющенка, колишнього Президента України.
– Звичайно, – пригадує, – там я дізнався теж багато цікавого, поспілкувався із пасічниками, з якими зустрічався.
"Позич енергії їх у бджіл", – якось написав у книзі "Многії літа. Благії літа" 104-річний карпатський мудрець Андрій Ворон. "Добре, якщо маєте пасіку, або вона десь поблизу. Тоді можна притулитись спиною до вулика і посидіти так годину-другу. Мине головний біль, вирівняється кров, підбадьориться дух…".
Кажу про це Миколі Сороці, а він мені:
– Ви можете і на моїй пасіці не лише посидіти біля вулика, а й відпочити на вуликах і набратися здоров'я. До мене навіть приходять люди із села, щоб оздоровитися. 
Пасіка Миколи Адамовича виглядає  досить незвично. Посеред галявини стоїть двоповерхове приміщення. А точніше – вулик, в якому розміщені коробки із крилатими трудівниками. Зовні чути суцільний гул. Піднімаюся на другий поверх. Тут тихо  і пахне медом. Багатоярусні вулики створюють своєрідний ансамбль бджолиного життя. Такий метод застосовують карпатські пасічники.
– Зараз я утримую вісімдесят бджолосімей, – тішиться Микола Сорока. – А цю унікальну споруду, де майже всі вони розташовані, подарував мені безкоштовно один священик.
В цій споруді, де живуть бджоли, пасічник обладнав спеціальну лікувальну лежанку на вуликах.
– Приходять деколи сюди й хворі, похилі віком люди, щоб набратися здоров'я, – мовить Микола Сорока.
Бджоли "навчили" його бути не лише обережним і терплячим у поводженні з ними, але й подарували радість спілкування із  природою, задоволення від своєї благородної праці.
Степан СКОКЛЮК.
с. Білин.

"З ранку до вечора на пасіці дзвенить бджолина музика. Заплющиш очі – чуєш немов би струна бринить. Де ця струна? Може, у вуликах? Може, сидять там бджілки і грають на якомусь дивному інструменті? Бо бринить музика скрізь: і біля вуликів, і в саду, і в квітучій гречці. Весь світ співає. І синє небо, і Сонце – все співає".

Так зворушливо описав відомий педагог і письменник Василь Сухомлинський диво бджолиної "музики" на пасіці. Справді, це – неповторне явище, яке  захоплювало бджолярів у різні часи і не полишає чарувати й нинішніх пасічників.

Я обережно ступаю на стежку, яка веде на точок, що губиться у густих деревах на окраїні села Білина. Кілька кроків – і відчуваю, як у тихому повітрі бринить мелодія. Прислухаюся: і справді, то – невидимий оркестр, який не можна ні описати, ні побачити. А ось і сам господар цього дивного бджолиного царства, давній і щирий мій друг, однодумець  Микола Сорока.

Засмаглий,  бадьорий і усміхнений, як завжди. Біля нього кружляють бджоли, наче вітають його із світлим і тихим ранком, що ступив на літній  моріжок.

Знаю цю добру і лагідну людину ще з тих пір, як він утримував пасіку на хуторі, де у садку стояла хата, а біля неї – кілька десятків вуликів. Тоді Микола так захоплено розповідав мені про життя і звички крилатих трудівниць, що я неабияк зацікавився ними.

– А що, як я подарую вам рій, що тільки-но вилетів з вулика? – запропонував тоді пасічник. – Може, й ви станете бджолярем. Та ще й відомим, як український Прокопович, – приязно усміхнувся Микола Адамович.

З тих пір минув не один десяток років, але Микола Сорока і досі пасічникує у рідному селі. Працьовитий,  завзятий і невтомний у своїх досягненнях, він створював свою пасіку не на хуторі, а на околиці рідного села.

– Признатися, – згадує тепер, – збирав оцих бджілок де  тільки міг. Хтось продавав, бо були й такі бджолярі, що, занехаяли бджіл, то віддавали майже задарма.

Біля вуликів, що стоять на галявині, невтомно гудуть крилаті трудівниці. Микола виймає рамку, яка наповнена медом, і радіє, що нинішнє літо подарувало щедрі дари.

Зараз ще цвіте крушина, і бджоли щодня приносять солодкий нектар із лісу. На галявині, що оточена деревами, невеличкі "хатки" дрімають у надвечір'ї. То тут, то там чути, як бджоли, хоч і потрохи згасає день, прилітають та відлітають.

Якщо хочете пізнати секрети бджіл, то прислухайтеся до розповіді пасічника, який, ніби справжній професор, повідає про таємничість комах. Бджолині сім'ї, говорить господар пасіки, – дуже делікатні, надзвичайно чутливі до зміни погоди.

Бджола ще за кілька годин відчуває таку зміну. Варто лише придивитися до її поведінки.

Ось на льотку зібрався десяток бджіл, але в поле вони не поспішають. Комахи, наче чутливі локатори, вже наперед визначили, що їх на шляху до вулика обов'язково захопить дощ.

Микола поглядає на мене і виймає ще одну рамку, що густо всіяна бджолами.

– На цій рамці – бджолиний розплід, – каже пасічник. – Доки чарунки ще не запечатані, комахи не покидають їх, а старанно снують туди-сюди. Варто пригляну

Залишити коментар

Ваш коментар з’явиться після перевірки модератором

ВІСТІ КОВЕЛЬЩИНИ

  • Редактор
    Вельма Микола Григорович
  • Перший заступник редактора
    Ляшук Світлана Олександрівна
  • Головний бухгалтер
    Шостацька Ірина Іванівна

Громадсько-політична газета "Вісті Ковельщини" 2012-2025