Творчий світ
Народився 27 березня 1974 року в селі Журавлиному Старовижівського району. 1989 року закінчив місцеву восьмирічну школу і вступив до Володимир-Волинського педагогічного училища імені Агатангела Кримського (нині педагогічний коледж).
Після його закінчення вступив у 1993 році до Луцького педінституту імені Лесі Українки, який того ж року набув статусу Волинського державного університету.
Отримав кваліфікацію філолога-викладача української мови та літератури. З 1993 року працює в Городищенській загальноосвітній школі І-ІІ ступенів Ковельського району. Проживає в селі Гредьках. Одружений. З дружиною виховують двох дітей. Дочка, до речі, теж пише вірші.
Перший друкований вірш з'явився 7 грудня 1991 року у володимир-волинській газеті "Слово правди". Ще друкувався у турійській "Народне слово", старовижівській "Сільські новини", ковельській "Вісті Ковельщини", обласних періодичних виданнях, а також у журналі "Дивослово".
На першому курсі педагогічного інституту написав перший вірш "Коли прийшла весна і кохання". Віршів є вже на цілу збірку.
Віра СЕМЕНІЙ, голова літературно-мистецького товариства "Творчий світ".
Тяжко жити. Всюди криза.
Навіть у міністрів,
Бо вони не знають бідні,
Що то завтра з'їсти.
Тяжко жити. Всюди криза,
Навіть в депутатів:
Як же збільшити, міркують,
Пільги і зарплату?
Тяжко жити. Всюди криза.
Навіть в бізнесменів:
Лиш гадають – куди в банк
Класти їм "зелені"?
Тяжко жити. Всюди криза.
Навіть у банкірів:
Вже набридли їм візити
Друзів-рекетирів.
Тяжко жити. Всюди криза.
Навіть в екстрасенсів:
Бо людей, які їм вірять,
З кожним роком менше.
Тяжко жити. Всюди криза.
Й у голів та мерів:
Треба знову "суперхату"
Без зайвих паперів.
Тяжко жити. Всюди криза.
Й в "нових українців":
Куди ж взяти ще путівки
І коханці, й жінці?
Тяжко жити. Всюди криза.
Й через неї гинем:
Всім, кому не ліньки, дурять
Рідну Україну.
В нас багато безробітних,
Й хто працює – бідний,
Тож говорять, що наука
Нині не потрібна.
Це неправда. Бо учитись
Всім нам необхідно.
(Як не вірите спитайте
У Леніна діда).
Їздять "Ауді" і "Мерсом"
Вчитися студенти.
В їх батьків (я так гадаю)
Гарні девіденти.
Йдуть "зелені" за науку,
Кабани, телята.
Хто, що має, – викладають
Хлопці і дівчата…
Не поможе вже і лікар
Вашим переломам,
Як прийшов він на роботу
З "купленим" дипломом.
Бо ж він куплений за сало –
Надзвичайна штука.
Отака-то в нас в державі
"Всесальна" наука.
У життєвім вирі доля
не лукавить,
Але слово "мама" усім світом
править.
Бо це ніжне слово – то любов
у світі,
І любов'ю мами ми усі зігріті.
Мама – найсвятіша, мама –
наймиліша.
Й далека дорога до мами
найближча!
Тільки Божа Мати і рідная
ненька
В скруту допоможуть і душі,
й серденьку.
Дякую Вам, мамо, за любов
ту вічну,
Що в моєму серці не згасне
довічно.
Вивели Ви мене на життя
стежину
І у світ широкий
поблагословили.
Ви мене навчили правду
не минати,
Шмат останній з бідним
розділяти.
Щодня, щохвилини по совісті
жити,
І любов до Бога у серці
носити.
Я до тебе горнуся,
моя Україно,
П'ю цілюще купальське зело.
Я тебе обійму, наче гілку
калини,
Вітерець колихнув за селом…
Ти нектаром любові
мене напуваєш,
В росах Сонце купаєш своє,
Що промінчиком ніжним
так легко торкає
Босоноге дитинство моє.
Як же, любая ненько, тебе
не любити,
Чи є хтось, що такий має гріх?
Українець – як гордо ім'я
це носити!
То ж живи, Україно, повік.
Якщо поїдеш з рідного
села ти
(Дорога ж бо не раз покличе
вдаль),
Згадай рушник, що вишивала
мати,
На ньому – радість, смуток
і печаль.
Коли на серці буде гірко й
тяжко,
Як засумуєш у краю чужім,
Згадай рушник
барвінково-квітчастий
І чарівний, як трелі солов'їв.
Якщо в дорозі заметіль завиє,
Спіткає буря, друже,
не журись:
Згадай рушник і вишиту
калину,
Й відчуєш враз, що сили
десь взялись.
Коли додому будеш
повертатись,
Згадай рушник матусин
й посміхнись,
І тільки ступиш за поріг
до хати,
То рідній неньці низько
уклонись,
Бо лиш вона нові запалить
мрії,
Підкаже вірний шлях
у майбуття.
На рушнику – всі мамині
надії,
Вони з тобою будуть
все життя.
Волинь моя, прадавній краю,
Блакитноока полісянко,
Нічого кращого не знаю,
Ніж вечори твої й світанки.
Лиш тут п'янкі весняні ночі,
Їх чари серце полонили,
Неначе ніжний стан дівочий.
А пісня літня солов'їна?
Ніде такої не почути,
Як у волинськім милім краї,
Не можна ж серце обманути,
Бо радо тут душа співає.
Волинь моя, пісенний краю,
Ти починаєшся з колиски.
Куди не глянь – краса співає
Пісні моєму серцю близькі.
Волинь моя, мій отчий краю,
Блакитноока полісянко,
Тебе безмірно я кохаю
І п'ю любов оцю ще змалку.
Ігор ВИЖОВЕЦЬ.
Залишити коментар