Наша гордість, наша слава
Село моє, для мене
ти єдине,
Як мати рідна, як саме
життя,
Як хліб землі, як пісня
лебедина.
Не стань тебе – впаду
у небуття.
Віктор Геращенко.
Наша Волинь прекрасна! Для кожного її мешканця вона наймиліша. Ми потопаємо у розкішній природі, маємо багато озер, а люди у нас привітні та працьовиті.
Саме серед такої краси розташоване село Скулин. Дістатися сюди можна автошляхом Ковель-Скулин, проїхавши 16 км від Ковеля.
Історія села є досить цікавою. З XVI по XVII ст. воно перебувало у складі Великого князівства Литовського і Речі Посполитої та належало до Волинського воєводства, Володимирського повіту, Ковельського староства.
У 1564 р. імігрував у Литву відомий московський воєвода Андрій Курбський. 4 липня 1564 р. (за старим стилем) йому була видана грамота на володіння Ковельським староством, до складу якого входило й село Скулин. У 1571 р. Курбський одружився з Марією Гольшанською, за першим шлюбом – Монтол. Бажаючи припинити стосунки своєї дружини з її синами від першого шлюбу, князь зачинив її в Ковельському замку.
12 вересня 1577 р. Андрій Монтол (старший син Марії) нападає на скулинські землі. У травні 1583 р. Андрій Курбський помер. Ковельське помістя перейшло його другій дружині Олександрі Петрівні Семашко. 7 лютого 1590 р. возний Володимсирського повіту Моісей Дегтевський доніс у суд на спадкоємців Курбського про незаконне володіння помістям, і землі Скулина були повернені до королівської казни.
Новий етап в історії починається з приєднання Правобережної України до Російської імперії. Війна Німеччини та СРСР не залишила осторонь жодного жителя села. В кінці 1942 – на початку 1943 рр. багато з них вступили у лави УПА, яка діяла в навколишніх лісах.
Через це, відразу в'їжджаючи у село Скулин, з правого боку зустрічаємо пам'ятник Борцям за волю України, який було відкрито 14 жовтня 2007 р. Проживає у селі Скулині й колишня зв'язкова УПА Ганна Зелена, яка може багато розповісти про ті часи.
З лівого ж боку, при в'їзді у Скулин, знаходиться Скулинське лісництво, яке очолює мудрий керівник Леонід Лисюк. Господарство займає площу 2629 га. Лісництво розділене на три майстерських обходи, на яких працюють Павло Бойко, Сергій Кравчик та Олександр Сидорук.
Господарство спеціалізується у двох напрямках. Це – ведення лісового господарства та переробка деревини. Дружина Леоніда Миколайовича пані Валентина є вправною вишивальницею, яка творить дива на полотні – рушниках, подушках, серветках та інших речах.
Ще однією гарною вишивальницею села є Катерина Барчук, яка створює музей вишивки. Саме з нею слід поспілкуватися тим, хто цікавиться стародавньою вишивкою та старовинними піснями, бо саме Катерина Іванівна керує фольклорним колективом "Джерело", що є гордістю села.
На сьогоднішній день у Скулині діє сільська рада, головою якої вже багато років поспіль є Петро Рудень. Він – дбайливий господар, що постійно турбується про своє рідне село, де жили його пращури, живуть батьки, діти та зростають онуки.
У 1861 р. в Скулині з'явилася перша початкова школа, якою опікувалася церква. До цього часу селянських дітей навчав у себе вдома священик. 15 грудня 1885 р. вона змінила свій статус на церковно-приходську школу. На початку XX ст. в селі діяла польська чотирикласна початкова школа. У 1939 р. вона була закрита і відновила свою діяльність 1944 р. Очолила школу Галина Седіна.
1949 року було дано дозвіл на перехід школи на семирічний строк навчання. Першим директором став Федір Кравчик. У 1975 р. було завершено будівництво двохповерхової колгоспної контори, цю будівлю передали під приміщення навчального закладу, директором якого того ж року став Петро Бойчук. Про нього жителі села й досі відгукуються тепло та з великою повагою. При його керівництві було побудовано у 1991 р. нову двоповерхову простору школу. Пізніше її директором стала Надія Поліщук, а з 2011 р. директором школи є Світлана Савлук.
Діє у Скулині місцевий будинок культури (директор – Наталія Бурносова). У приміщенні будинку культури розташована сільська бібліотека, де Валентина Оніщук радо зустрічає усіх читачів.
Вагоме місце в житті селян займає церква Апостола і Євангеліста Іоана Богослова, що знаходиться у самому центрі села. Вона є пам'яткою архітектури, збудована у 1878 р. Священиком церкви є Федір Шамайло. Він робить вагомий внесок у розвиток релігійної установи. Також отець Федір тримає страусину ферму. За цими птахами дуже цікаво спостерігати, а ще – Федір Трохимович може розповісти про них дуже багато.
Найвідомішим туристичним об'єктом села є урочище "Нечимне", що знаходиться за 4,5 км на північний захід від Скулина. У 2004 р. з ініціативи голови Ковельської райдержадміністрації Віталія Карпюка до урочища прокладено дорогу, і тепер всі бажаючі можуть вільно туди добратися. А вже в урочищі вас радо зустрінуть та проведуть тими стежками, де колись бігала маленька Леся Українка.
На території заповідника знаходиться музей "Лісової пісні". У ньому – книги, документи, листи, фото, які розповідають про історію написання "Лісової пісні". Експонуються в музеї речі побуту кінця ХІХ – початку XX ст. В окремому залі представлені ілюстрації до "Лісової пісні" художниці Софії Караффи-Корбут.
У заповіднику зростає могутній, крислатий дуб, під яким любила відпочивати Леся Українка, а поряд з ним ростуть дуби, які посадили поет М. Т. Рильський та композитор А. Й. Кос-Анатольський. Є тут також криниця, з якої Леся брала воду, позначено місце, де стояла хатина дядька Лева. Є альтанки для відпочинку.
Стежина, яка веде до лісового озера, обставлена дерев'яними скульптурами – це персонажі "Лісової пісні". Саме озеро гарне та таємниче. Його колись бачила наша поетеса, і воно надихнуло її написати шедевр світової літератури – драму-феєрію "Лісова пісня". Жителі ж села Скулина це озеро та урочище "Нечимне" називають лагідно і тепло "Леся".
Ще одним туристично-краєзнавчим об'єктом неподалік Скулина є гідрологічний заказник "Соминський", що представлений заболоченим озером, біля якого розміщена зона відпочинку. Тут гості можуть у відведених зонах розкласти багаття та насолодитися всією красою волинського лісу.
Ось таким є наше село Скулин. Воно ховається у віночку лісів, купається в озерах, а кожен з його жителів є доброю та гарною людиною.
Ольга БОЙКО,
зав. сектором музею "Лісової пісні" в урочищі "Нечимне".
НА ЗНІМКАХ: під час цьогорічного свята "Лісова пісня" в урочищі "Нечимне", в якому взяли участь самодіяльні митці з с. Білина і с. Скулина, в т. ч. відома співачка Тетяна Відник, а також колишня зв'язкова УПА Ганна Зелена (вони сидять поруч із односельцями); озеро Нечимне сьогодні.
Фото
Сергія ДАНИЛЮКА.
Село моє, для мене ти єдине,
Як мати рідна, як саме життя,
Як хліб землі, як пісня лебедина.
Не стань тебе – впаду у небуття.
Віктор Геращенко.
Наша Волинь прекрасна! Для кожного її мешканця вона наймиліша. Ми потопаємо у розкішній природі, маємо багато озер, а люди у нас привітні та працьовиті.
Саме серед такої краси розташоване село Скулин. Дістатися сюди можна автошляхом Ковель-Скулин, проїхавши 16 км від Ковеля.
Історія села є досить цікавою. З XVI по XVII ст. воно перебувало у складі Великого князівства Литовського і Речі Посполитої та належало до Волинського воєводства, Володимирського повіту, Ковельського староства.
У 1564 р. імігрував у Литву відомий московський воєвода Андрій Курбський. 4 липня 1564 р. (за старим стилем) йому була видана грамота на володіння Ковельським староством, до складу якого входило й село Скулин. У 1571 р. Курбський одружився з Марією Гольшанською, за першим шлюбом – Монтол. Бажаючи припинити стосунки своєї дружини з її синами від першого шлюбу, князь зачинив її в Ковельському замку. 
12 вересня 1577 р. Андрій Монтол (старший син Марії) нападає на скулинські землі. У травні 1583 р. Андрій Курбський помер. Ковельське помістя перейшло його другій дружині Олександрі Петрівні Семашко. 7 лютого 1590 р. возний Володимсирського повіту Моісей Дегтевський доніс у суд на спадкоємців Курбського про незаконне володіння помістям, і землі Скулина були повернені до королівської казни.
Новий етап в історії починає
Наша гордість, наша слава
Залишити коментар