Талант і праця директора – життєдайна основа успіхуЮвілейні дати – це сходинки становлення особистості, осмислення пережитого, пора роздумів і бажань, спогадів і надій, сумнівів і вагань, забуття і любові.
Колись Бернард Шоу сказав: «Тепер, коли ми навчилися літати в небі, плавати під водою, як риби, нам бракує тільки одного: навчитися жити на землі, як люди».
Усі прагнемо, щоб у сім’ї, на роботі та навколо нас були лише добрі, люблячі, милосердні, щирі та турботливі люди, які завжди зрозуміють, допоможуть, підтримають словом і ділом.
Усвідомлюємо, що світ тримається на небайдужих, а на тих, хто завжди відгукнеться на чужу біду, чужу потребу. І така людина поряд з нами. Це наш керівник, директор Ковельського медичного коледжу Холейко Ігор Іванович.
У погожу осінню днину 6 вересня 1955 року народився ювіляр у сім’ї військовослужбовця в місті Могильові (Білорусь).
У зв’язку з частими переїздами батьків 8 клас закінчував у Ковелі (школа №4). Далі було навчання в Ковельському медичному училищі, після закінчення якого працював фельдшером швидкої допомоги Ковельської центральної райлікарні. Згодом — служба в армії. Але бажання мати вищу освіту не залишало юнака. Тому у 1977 році, зразу ж після армії, вступає на підготовчі курси при Львівському державному медінституті, які успішно закінчив і був прийнятий на перший курс лікувального факультету.
Попри активне студентське життя (брав участь у громадському житті інституту, був головою студентського профкому), знаходив час і для наукових досліджень. Із вдячністю згадує Ігор Іванович своїх наставників, які прищепили любов до науки та ще більше зміцнили впевненість у правильності обраної професії.
У 1984 році закінчив медичний інститут. Йому запропонували місце роботи на кафедрі акушерства та гінекології, на що не погодився. Адже, будучи єдиною дитиною в сім’ї, добре розумів свій синівський обов’язок: турбота про батьків (ніжну, добру і милу маму та вимогливого і в той же час справедливого тата) – понад усе, а залишити їх наодинці самих із собою, для яких був не тільки гордістю, але й незамінним помічником, – не наважився.
У 1985 році після успішно пройденого курсу інтернатури, коли отримав кваліфікацію лікаря-акушер-гінеколога, Ігор Іванович повертається у свою альма-матер – Ковельське медичне училище – на викладацьку роботу. Протягом трьох років працював завідувачем фельдшерського відділення, був куратором групи.
Ось що згадує про нього, як наставника, один із перших його вихованців, а сьогодні – лікар-нефролог, завідуючий відділенням гемодіалізу М. Каленіков: «Молодий за роками, вирізнявся впевненістю в собі, умінням терпеливо, поблажливо, з розумінням поставитися до вчинку студента і знайти адекватне, зважене вирішення ситуації у кожному окремому випадку. Прекрасний зріст, яким нагородила його природа, давав можливості дивитися на людину згори, але він ніколи не дивився зверхньо. Захоплював своїми знаннями та ерудицією… В кожному студентові бачив особистість…»
У народі кажуть, що людина, як та квітка, повинна рости «через терни до зірок». І це не легко. Але якщо у неї є хороші задуми, світлі мрії, сила волі, добре серце та щира душа – вона зможе досягти успіхів у житті. Саме такою людиною, людиною прикладу, Людиною з великої літери є Холейко І. І.
Протягом 20 років (1989 – 2009) він був заступником директора з гуманітарних питань, освіти та виховання. Тому добре розуміє, що без мудро організованої виховної роботи навчальний процес стає елементарним механізмом передачі інформації від одного джерела до іншого. І лише при гармонійному поєднанні цих важливих складових навчання стає бажаним та ефективним, приносить задоволення і педагогам, і вихованцям.
З березня 2009 року Ігор Іванович — 6 директор коледжу. Одержимий своєю роботою, поривистий і стрімкий у діях та вчинках, має знання і досвід, людина мисляча, компетентна, яка не лише планує, а й реально діє.
Вулканічна енергія, нестримне бажання творити властиві директору. Керівник бачить далеко, думає перспективно, уміє зорганізувати людей, а результат – авторитет і успіх всього колективу.
Зокрема, це показники, що підтверджують високий рівень знань студентів при проведенні ліцензійного інтегрованого іспиту «Крок М. Сестринська справа», «Лікувальна справа» та «Акушерська справа»; зайняті призові місця студентів у предметних олімпіадах обласного та Всеукраїнського рівнів і наукових конференціях; у конкурсах: «Я пишаюсь тим, що я – українець», «Ліра Гіппократа», «Кращий студент Волині», конкурсах знавців української мови ім. Петра Яцика та конкурсах професійної майстерності «Кращий за фахом» і т. д.
«Під лежачий камінь вода не тече», «Не можна зупинятися і спочивати на лаврах: ти зупинився і тішишся своїми досягненнями, а завтра тебе обійдуть активніші» — ось основне кредо директора.
Його робота – це подвижництво людини честі й обов’язку, приклад того, як у сучасних нелегких умовах треба організувати діяльність навчальних закладів. Вражає готовність до ризику, відкритість невідомому, а ще вміння помічати й «благословляти» нові дарування, терпляче вчити і готувати молоді кадри.
Неодноразово Ігор Іванович наголошує на тому, що «усі дорослі спочатку були дітьми, тільки мало хто з них це пам’ятає». А цього варто не забувати. Тому один із принципів його роботи: «Якомога більше вимог до людини, але разом з тим і якомога більше поваги до неї».
О. Чирук, викладач загального догляду, а в минулому випускниця коледжу, відзначає, що Ігор Іванович – людина, справді, проста. Він близький до колективу, його двері кабінету завжди відчинені навстіж, як для працівників, так і для студентів, які можуть зайти до нього в будь-який час. Він мудрий, вимогливий, спостережливий, розсудливий, любить порядок, прагне, щоб усе було добре. Розуміє, що в кожного є ще й життя поза стінами закладу.
Ігор Іванович все своє зріле життя провів у Ковелі, географічному центрі Волинської області, традиційно працьовитому місті, яке дало новітній історії України не одну сильну, неординарну особистість.
Йому близька земля, праця на ній, він знає ціну хліба і вірить, що успіху досягає лише той, хто працює.
«Щастя, як хмаринка, не прилетить з неба. Щастя, як підкову, викувати треба», — часто повторює І. І. Холейко І натхненною працею кує його, створюючи оптимальні умови для навчання підростаючого покоління.
Думається, що Ви, Ігоре Івановичу, здобули і щастя, й успіх у вдалій праці керівника, в яку щодня вкладаєте скарби серця й душі, завдячуючи тому, що маєте в думках добрі наміри, а в справах – вмілі руки. Але все ж у Вашій особі ми маємо не просто вимогливого керівника, але й чуйного і мудрого порадника з багатим життєвим досвідом. І цим Ви ділитесь з нами щиро й щедро.
Спасибі Вам за це! Ваші професіоналізм та принциповість, працелюбність, нестримне прагнення до нового, якому віддаєте всього себе, щирість у взаєминах з колегами й підлеглими, нехай і надалі сприяють Вам у житті, слугують прикладом для молодого покоління!
Усе в житті відносне… Для когось 60 років – це вершина, з якої справді видно, що зроблено, що здійснилось, а для когось – це лише плацдарм для нових планів, ідей, звершень.
Сьогодні в шістдесят в Ігоря Івановича є визнання, улюблена робота, міцна сім’я. Родина для ювіляра – це невичерпне джерело, з якого він черпає любов і повагу, турботу й увагу, розуміння та підтримку. Ігор Іванович каже, що у польоті по життю його другим крилом є дружина Наталія Михайлівна, найперша порадниця і помічниця, і багатьма своїми успіхами завдячує саме їй.
(Продовження у наступному повідомленні).
Залишити коментар