Повідомлення в номер / Ковельській філії "Союзу Українок" – 15

– Олено  Володимирівно, наскільки доречна діяльність "Союзу Українок" в незалежній Україні? Якщо у 1928 році створення проукраїнської організації як носія українства в умовах польської окупації було необхідністю, то тепер?

– Анатолію Володимировичу, сьогодні, як ніколи, необхідно вносити в свідомість людей ідеї українства. Національне відродження тільки-но розпочинається. І чим більше національно-патріотичних організацій, особливо в умовах російської агресії на Сході країни, буде активно діяти, тим краще.

– Ви як голова ковельських "союзянок" на цій відповідальній посаді порівняно недавно. Які відчуття?

– Признаюся: було і є хвилювання. Відповідальність перед громадою значно вища, аніж твої особисті справи. Хочеться вдихнути в наш рух свіже повітря.

– Кого б Ви поставили в ряд почесних членів "Союзу Українок"?

– Найперше – Олександру Підгірську, яка стояла біля джерел створення організації "Союзу Українок" на Ковельщині і загинула в боротьбі за Україну від рук фашистів у ковельській в'язниці.

На сучасному етапі гарно висвітлилася зоря Алли Полякової. У 2000-му році вона впевнено взяла на свої інтелігентні плечі обов'язки голови Ковельської організації "Союзу Українок". Пані Алла – багатогранна, активна і не шкодує себе заради громадської справи. 

Завдяки її зусиллям "союзянки" мають світлицю європейського рівня. Ковельська організація стала однією із кращих в Україні. Для мене Алла Михайлівна – наставник, порадник і вчитель. В однім строю почесних "союзянок" – Катерина Бородюк та Ганна Гнатюк.

– Яким потрібно бути, щоб стати членом організації?

– Небайдужим до долі України, порядним та чесним. Свої вчинки намагатись підпорядковувати заповідям Божим. Найголовніше — любити Україну!

– Знаю, як важко визначити кращих, коли їх багато. І все ж озвучте прізвища найактивніших.

– Це вишивальниця від Бога Ніна Габрилевич, активістка Антоніна Гладун, заступник голови Галина Голубович, невтомна співачка Оксана Мулярчук. До речі, Оксана Йосипівна написала зворушливий гімн "союзянок". Там є такі слова: "Наше серце  - то вся Україна". І цим багато сказано. Та що там говорити? Кожній потрібно дякувати за участь у благородній справі в ім'я України.

– Майдан. АТО. Зловісні хмари над Україною. Ваша особиста активна позиція і діяльність добре відомі ковельчанам. Це було прикладом для інших. Хто знаходився поруч із Вами?

– "Союзянки" одними з перших взяли участь у боротьбі проти злочинного режиму. Такі, як Галина Лічман, Лідія Козуля (з сім'єю) ризикували життям та здоров'ям на Майдані. Інші брали активну участь у волонтерстві. Для вояків АТО плели маскувальні сітки, готували харчові набори, збирали продуктові посилки. Словом, допомагали, хто чим міг і як міг. Серед багатьох - Галина Білінська, Наталія Козоріз, Світлана Рудь, Раїса Хвищук і багато, багато інших.

– Яким бачиться майбутнє очільнику "союзянок"?

– Мирним, благодатним і європейським. Молоде покоління, ці тендітні паростки, мають прорости українством. Час поставив запитання: "Хто ми"? І маємо відповісти. Як наголосив  поет Василь Симоненко: "Розчинити серце і чоло, щоб не сказали грядущі, що нас в житті не було".

До речі, нещодавно наша організація поповнилась кількома юними "союзянками", і це тішить.

– Як місцева влада сприймає Вашу діяльність?

– Є розуміння і співпраця. Ми беремо участь у всіх загальноміських  заходах культурного просвітницько-патріотичного та духовного спрямування. Завдяки цій співпраці маємо світлицю. На наші запити відгукуються депутати міської ради. Коли громадськість і влада будуть єдині, тоді й відбудеться омріяна Україна.

– Наближаються вибори. Кого б Ви хотіли бачити біля керма влади?

– Найперше – чесних і щирих патріотів, які готові відстоювати й розбудовувати нову Україну.

Хочеться висловити застереження: не піддавайтеся на подачки від кандидатів, а обирайте гідного вас.

– Не оминути питання духовності – Ваша думка?

– Роз'єднаність Церкви Христової викликає занепокоєння. Віруючі повинні знати історію Церкви. Не секрет, що окремі священнослужителі спекулюють на проблемі "канонічності", привносять у суспільство ідеї "руського мира". Лякають вірних пеклом. Заставити думати – це завдання із завдань. Настане час (я вірю), і Церква буде єдина.

– Що побажаєте ковельчанам?

– Хай якнайшвидше скінчиться війна і настане мир та благополуччя. Не потонімо в буденних, побутових справах, а засукаймо рукави і працюймо на наше омріяне майбутнє.

ххх

Наша розмова була б неповною без слова Алли Полякової, голови "союзянок" у 2000-2015 р.р.

– Алло Михайлівно, 15 років Ви беззмінно перебували на посту голови. Розкажіть про головне.

– Ми йдемо до людей, на мітинги, до влади, щоб передати своє прагнення зробити Україну кращою. Стараємося засіяти зерна правди і любові у молоді душі.

Наша "Школа гармонійного розвитку", чи не єдина в Україні, є підтвердження цього. У важкий для України час "союзянки" були з Майданом, а сьогодні допомагають воїнам АТО. Можливо, наша Незалежність повинна була бути освячена кров'ю. Хтось нас перевіряє на стійкість. Тішуся тим, що вдалося видати 3 книжки про діяльність "союзянок" Ковельщини.

На жаль, не можна оминути болючих втрат. За останні кілька років відійшли у Вічність наші посестри. Це – почесна членкиня Ганна Сидорська-Підгірська, сестра Самійла Підгірського, ветерани Михайлина Рабко, Марія Юзефович, Любов Тарасюк, Марія Хотинська, Марія Дригуля, Олена Юрченкович.

Можливо, хтось скаже, що ми зробили мало, але краще запалити хоч одну свічку, аніж сидіти в пітьмі і проклинати її.

Ковельський "Союз Українок" на правильному шляху. За 15 років зроблено ой як багато! Голова "союзянок" України Орислава Хомик сказала: "Тішуся, що так патріотично виглядає ваше містечко і що такий активний осередок "Союзу Українок". Тут іде жива робота в ім'я становлення Української України…".

Що ж, з п'ятнадцятиліттям! Так тримати і нехай щастить!