Честь служити замовнику
Не нарікає на відсутність замовників на надавані ним послуги майстер з ремонту холодильників та холодильних агрегатів Леонід Півень, який працює за адресою: вулиця Незалежності, 172. Телефон 7-35-40.
Туди, в двоповерховий будинок колишньої "Ремпобуттехніки", він прийшов більше сорока років тому, одразу після закінчення військової служби та навчання в Луцькому технічному комбінаті побутового обслуговування. З тих пір щодня торує сюди трудову стежку, досконало оволодів технологією "оздоровлення" холодильного устаткування. З часом нагромаджував досвід і знання, став справжнім професіоналом обраної справи.
Старається якісно виконувати ремонт холодильників, що з тих чи інших причин виходять з ладу. Уміє швидко виявити несправності, що в них з'явилися, визначить можливість їх усунення з мінімальними затратами сил і своєї праці, а також коштів клієнта. Головне для нього – якісно виконати свою роботу, щоб замовник не поскаржився.
– Хоча, – зізнається досвідчений майстер, – без винятків не буває. У такому разі завжди прагну йти назустріч людям.
Нелегко сьогодні йому, приватному підприємцю-трударю, в лещатах чинного законодавства. Все ще, на його переконання, мало уваги діяльності працівників сфери побуту приділяє влада. Навіть у дні професійних свят жодного з його колег не було нагороджено чи то грамотою, чи то подякою. А їх праця вкрай потрібна городянам.
Гордий ветеран тим, що його професією зацікавилися син і онук, котрий зараз служить на Сході України в зоні АТО.
Багато літ Леонід Васильович займається самооздоровленням за методикою відомого народного цілителя Іванова, "моржує". Це допомагає зберігати сили та енергію.
Гнат ОЛЬХОВИЧ.
НА ЗНІМКУ: майстер з ремонту холодильників і холодильних агрегатів Леонід ПІВЕНЬ.
Фото Мирослава ДАНИЛЮКА.
Честь служити замовнику
Не нарікає на відсутність замовників на надавані ним послуги майстер з ремонту холодильників та холодильних агрегатів Леонід Півень, який працює за адресою: вулиця Незалежності, 172. Телефон 7-35-40.
Туди, в двоповерховий будинок колишньої "Ремпобуттехніки", він прийшов більше сорока років тому, одразу після закінчення військової служби та навчання в Луцькому технічному комбінаті побутового обслуговування. З тих пір щодня торує сюди трудову стежку, досконало оволодів технологією "оздоровлення" холодильного устаткування. З часом нагромаджував досвід і знання, став справжнім професіоналом обраної справи.
Старається якісно виконувати ремонт холодильників, що з тих чи інших причин виходять з ладу. Уміє швидко виявити несправності, що в них з'явилися, визначить можливість їх усунення з мінімальними затратами сил і своєї праці, а також коштів клієнта. Головне для нього – якісно виконати свою роботу, щоб замовник не поскаржився.
– Хоча, – зізнається досвідчений майстер, – без винятків не буває. У такому разі завжди прагну йти назустріч людям.
Нелегко сьогодні йому, приватному підприємцю-трударю, в лещатах чинного законодавства. Все ще, на його переконання, мало уваги діяльності працівників сфери побуту приділяє влада. Навіть у дні професійних свят жодного з його колег не було нагороджено чи то грамотою, чи то подякою. А їх праця вкрай потрібна городянам.
Гордий ветеран тим, що його професією зацікавилися син і онук, котрий зараз служить на Сході України в зоні АТО.
Багато літ Леонід Васильович займається самооздоровленням за методикою відомого народного цілителя Іванова, "моржує". Це допомагає зберігати сили та енергію.
Гнат ОЛЬХОВИЧ.
НА ЗНІМКУ: майстер з ремонту холодильників і холодильних агрегатів Леонід ПІВЕНЬ.
Фото Мирослава ДАНИЛЮКА.
Пам’ять нетлінна, подвиг безсмертний
У музеї бойової слави ЗОШ №1 учні 7-8-их класів вшанували тих, чия молодість припала на буремні роки Великої Вітчизняної війни, тих, хто пліч-о-пліч боровся з ворогом в тилу.
В історії Ковеля незабутню сторінку залишила діяльність партизанського з’єднання Олексія Федорова. Школярам та гостям свята до перегляду було представлено уривок з фільму "В лісах під Ковелем".
Діти декламували поезію, співали пісні, у яких звучать слова подяки фронтовикам. З вітальним словом та історичною довідкою про партизанський рух на Волині виступила керівник музею Лідія Єндакова.
У 1941 році на Волині діяли партизанські загони Шишка, Самчука, Поліщука, Конищука, Мартинюка. В кінці 1942 року вони об'єдналися у партизанське з'єднання.
Лідія Єндакова наголосила також, що потрібно не забувати і про значний внесок дітей-партизанів у Перемогу над нацизмом. Юний волинський партизан-розвідник Спиридон Гнатюк за дорученням партизанів та підпільників виконував найнебезпечніші завдання. У червні 1943 року хлопчик пробрався через вороже кільце до партизанів і за їх дорученням взявся вивести з оточення звільнених з концтабору військовополонених, і йому це вдалось. Згодом він потрапив у полон, де 2 місяці його катували, але хлопчина так і нічого не розповів. Посмертно йому поставлено кілька пам'ятників – у Луцьку, Торчині, Бурштині.
До школярів завітав боєць Нацгвардії – Борис Середюк, який неодноразово брав участь у військових операціях АТО. Він розповів про ситуацію на Сході України та запевнив: "Воюватиму доти, доки російська армія не забере свою лапу з української землі".
Найактивнішому школяру-волонтеру Назару Білусі він вручив прапор Волині з зони бойових дій, який спеціально для хлопчика підписали українські вояки. Боєць подякував дітям за це свято та моральну підтримку, бо для них вона, як ніколи, необхідна. "Малюйте малюнки, пишіть листи – ви не уявляєте, наскільки вони зачіпають за живе. Ми читаємо їх, часто навіть зі сльозами на очах", – наголосив Борис Середюк.
Галина Ткачук.
Фото автора.
Хто ж провокує?
Далеко не байдуже, а швидше з обуренням читав агітку Володимира Матвєєва під заголовком: "Турбота про людей чи провокація?" ("Вісті Ковельщини" від 22 вересня ц. р.).
Так, це – провокація, але з боку саме Володимира Матвєєва. І не перша. Знаю його витівки з часів, що передували відновленню Незалежності України як начальника політвідділу військової частини, що дислокувалася на вулиці Ватутіна. Тоді він дошкуляв офіцерам, що підтримували новітній визвольний рух українців.
Тому у своєму листі постараюся конспективно висловити власну точку зору про написане цим депутатом міськради.
Яку категорію жителів вулиці опитував В. Матвєєв, неважко здогадатись. У радянські часи там розміщувався штаб військового гарнізону тодішньої радянської армії. Підкреслюю: радянської армії. І чимало офіцерських сімей, прибувши у Ковель, там "осіли". Очевидно, саме на них опирається Матвєєв.
Колись читав твердження, що Ватутіна смертельно поранили повстанці УПА, справжні борці за Волю і Незалежність України. Отже, вони до однієї когорти поневолювачів відносили генерала Лютце, знищеного десь під Кортелісами, і генерала Ватутіна.
Саме тим синам вільної України є моральне право судити і визначати, де німецький фашизм, а де його "побратим"– сталінський неофашизм. Кощунством звучать слова про те, що "на подвигах героїв Другої світової війни вчаться сучасні захисники України".
Захисники від кого? Від нащадків, що поневолили українців після вигнання німецьких фашистів, тобто здійснили російсько-комуністичну окупацію України? Це вже не лукавство, а хитра пропаганда московофільства.
Не думаю, що ці твердження – результат обмеженості колишнього політпрацівника, що постійно намагається ставити палиці в колеса вільному українському поступу у нашому місті. Це – його позиція, про що слід відверто говорити.
Щиро підтримую Леоніда Панчука. Хай Матвєєв не забуває, що ООН визнає право людини на зміну поглядів і переконань. І нічого на цьому грунті шельмувати патріотів, які, отримавши правдиву інформацію про діяльність КПРС, стали справжніми українцями, патріотами України. Вони — мудрі люди! Молодці!
Назва вулиці ім. Ватутіна уже давно "ріже вуха", є дисонансом для справжніх українців. Перейменувати її слід обов'язково!
Підтримую звернення представників громадськості про перейменування вулиці Ватутіна на вулицю героя АТО Володимира Кияна.
Слава Україні! Слава Героям!
Яків ЛАВРЕНКО,
активіст громадсько-політичного життя.
м. Ковель.
Честь служити замовнику
Залишити коментар