Без пізнання історії майбутнє неможливе23 жовтня ц. р. у княжому місті Володимирі-Волинському відбулася наукова історико-краєзнавча конференція "Місто Володимир-Волинський та Побужжя у світовій та українській історії", на якій автору цих рядків довелося представляти Ковельщину.
Все пізнається в порівнянні. Тому мимоволі аналізуєш, як тебе привітали при реєстрації, як місцева влада поставилася до такої неординарної події всеукраїнського рівня. Звичайно, заглядаєш в науковий збірник — хто там і про що там?
Справедливості ради скажу, що рівень високий: прибули доктори та кандидати наук, професори, досвідчені історики та краєзнавці з багатьох міст Волині і України.
Як завжди, на висоті виявилися організатори форуму — професор Східноєвропейського університету, голова краєзнавців області Геннадій Бондаренко і директор Волинського державного краєзнавчого музею Анатолій Силюк.
Щиросердечно привітав учасників конференції міський голова Петро Саганюк. Словом, коли гарний "заспів", то й уся пісня душевна.
Однією з "родзинок" володимир-волинського зібрання стала участь наших колег-друзів із польського міста Замостя. Тобто конференція набрала міжнародного статусу.
Це — важливий штрих. Адже довгі роки і навіть століття ми, українці й поляки, мандрували в єдиному історичному, політичному та соціальному просторі. Саме з польських досліджень та архівів багато в чому поповнюємо нашу українську скарбницю історії.
Учасники конференції, статті яких опубліковані у згаданому вище збірнику, тезисно озвучували свої дослідження. Автор цих рядків на суд науковців виніс краєзнавчо-історичне дослідження "Святий Йосафат Володимир-Волинський".
Необізнаному читачеві нагадаю, що священномученик Йосафат Кунцевич, уродженець Володимира-Волинського, будучи прихильником і активним проповідником з'єднаної Церкви, був жорстоко порубаний сокирою його супротивниками. Мощі святого Йосафата, архієпископа Полоцького і Вітебського, протягом багатьох років, починаючи із ХVІІ століття, мандрували містами Європи і, нарешті, 52 роки тому упокоїлись у Папській базиліці собору апостола Петра, що у Ватикані, майже поруч з мощами святого Петра. Цей факт важливий не тільки для володимирців, але й для усієї України.
Чим далі час віддаляє нас від минулого, тим більше віднаходимо історичних реліквій та свідчень історії.
Петро Хомич, директор Маневицького історико-краєзнавчого музею, розповів про унікальну для України знахідку — довбаний човен, історія якого сягає княжих часів. Судно було знайдено у руслі річки Стир. Довжина його — 11,8 метра. Вивчаючи конструкцію човна, ми дізнаємося про високий технічний інтелект наших предків.
А ось друга знахідка, про яку повідомив директор Любомльського музею Олександр Остапюк, у мене викликала сумні почуття. У місцевому музеї з'явилася унікальна обручка, вік якої сягає першого століття до нашої ери. Віднайдена вона на нашій рідній Ковельщині, у с. Новому Мосирі.
— Як ви віднайшли цей історичний скарб? — запитую у пана Остапюка.
— Купив у місцевих людей за досить невелику суму. Таку річ я не міг оминути. Готовий був своє майно закласти, аби лишень придбати.
Знайомлячись із доробком сусідів-краєзнавців, мушу констатувати, що Ковельщина навіть у питанні видання історико-краєзнавчих книг опинилася позаду Ратнівщини, Любомльщини, Камінь-Каширщини, Любешівщини, Старовижівщини, не кажучи вже про Володимир-Волинський або Луцьк.
Сьогодні за допомогою бібліотекарів, окремих вчителів та любителів історії, краєзнавців вдалося зібрати немало історичного матеріалу про Ковельщину. Кожен, хто брав участь у цьому процесі, віддавав свої сили, енергію, а деколи ніс і фінансові затрати, щоб книга "Ковельщина: історія, слава і доля" побачила світ.
Вирішальне слово — за районною владою, яка може підтримати й профінансувати хоча б друк книжки, не говорячи уже про якусь винагороду.
Сподіваюся, що новообрана районна рада дослухається до цього голосу і прийме відповідне рішення спільно з райдержадміністрацією.
Повертаючись до володимир-волинського краєзнавчого зібрання, мушу відзначити, що головна мета досягнута. Нагадаю, що конференція проходила під знаком тисячоліття Успіння Рівноапостольного князя Володимира та 860-ліття початку будівництва Успенського собору.
Не раз і не два чув і читав, що ми, українці, 500 літ тому, а особливо до християнства, були відсталими та безкультурними, майже дикунами. Кому вигідно так говорити — знаємо. На жаль, є й українці, які радіють таким твердженням.
Так ось: факти свідчать про те, що українці тисячі років тому нічим не відрізнялися від інших племен та народів. А щоб цим гордитися, потрібні наукові конференції, краєзнавчо-історичні видання та дослідження історії.
Є в нас кому це рухати — потрібна лишень підтримка влади. Особливу активність мають виявляти управління культури та освіти як у місті, так і в районі.
Анатолій СЕМЕНЮК, голова Ковельської міськрайорганізації Національної спілки краєзнавців України.
НА ЗНІМКУ: один із храмів Володимира-Волинського.
Залишити коментар