На дільниці – лад, але в душі неспокій…
8 год. 30 хв. Неділя 25 жовтня 2015 року. Їду на дільницю, щоб віддати голос за політичну партію, міського голову, депутатів міської і обласної рад. Як не дивно, але вулиця майже безлюдна.
Біля школи № 10, де розташована виборча дільниця, теж виборців негусто. Мимоволі задумуєшся, чому так? Висновок: люди розчаровані "великою" політикою. Замість очікуваного благополуччя вони отримали завищені тарифи, податок на пенсії, девальвацію гривні – словом, суттєво збідніли.
"Подаровані" перед виборами 100-200 гривень до мізерної пенсії та зарплати – це ніщо або майже ніщо. Адже коли ти бачиш, що цю скелю бездушності не проб'єш, то краще замкнутися в собі. “Не піду голосувати!" – така своєрідна форма протесту.
А на дільниці – як завжди. Все організовано, розписано. Є спостерігачі від окремих партій. Попри страх, що відкриті списки заплутають людей, голосування проходить спокійно.
І все ж, зменшення кількості виборців на дільницях – це симптом небезпечної соціальної і політичної хвороби. Замість активної позиції незадоволений державною політикою українець висловлює свій протест на місцевих виборах. Він не довіряє ні кандидатам, ні партіям, ні штучно створеним блокам.
Хочеться кожному пасивному сказати:
"Зрозумійте, шановні: ви, громада спочатку висловлюють довіру найкращому, а потім ваше завдання – не дрімати і не чекати, що вас за відданий голос на руках носитимуть. Потрібно вимагати, контролювати дії влади".
Під час Майдану Гідності з'явилася надія на формування нового демократичного громадянського суспільства. На жаль, як мені здається, сьогодні спостерігаємо зворотний процес.
Дехто може зауважити: у європейських країнах теж виборець не надто активний.
Не знаю. Знаю інше: щоб зберегти незалежність і не опинитися під російським монстром, потрібна активна позиція. Як писав Поет, для того, щоб громадою обух сталить. Необхідність цього підтверджують драматичні події на Сході України.
Анатолій СЕМЕНЮК.
НА ЗНІМКУ: під час голосування на виборчій дільниці у ЗОШ № 10.
Фото Мирослава ДАНИЛЮКА.
8 год. 30 хв. Неділя 25 жовтня 2015 року. Їду на дільницю, щоб віддати голос за політичну партію, міського голову, депутатів міської і обласної рад. Як не дивно, але вулиця майже безлюдна.
Біля школи № 10, де розташована виборча дільниця, теж виборців негусто. Мимоволі задумуєшся, чому так? Висновок: люди розчаровані "великою" політикою. Замість очікуваного благополуччя вони отримали завищені тарифи, податок на пенсії, девальвацію гривні – словом, суттєво збідніли.
"Подаровані" перед виборами 100-200 гривень до мізерної пенсії та зарплати – це ніщо або майже ніщо. Адже коли ти бачиш, що цю скелю бездушності не проб'єш, то краще замкнутися в собі. “Не піду голосувати!" – така своєрідна форма протесту.
А на дільниці – як завжди. Все організовано, розписано. Є спостерігачі від окремих партій. Попри страх, що відкриті списки заплутають людей, голосування проходить спокійно.
І все ж, зменшення кількості виборців на дільницях – це симптом небезпечної соціальної і політичної хвороби. Замість активної позиції незадоволений державною політикою українець висловлює свій протест на місцевих виборах. Він не довіряє ні кандидатам, ні партіям, ні штучно створеним блокам.
Хочеться кожному пасивному сказати:
"Зрозумійте, шановні: ви, громада спочатку висловлюють довіру найкращому, а потім ваше завдання – не дрімати і не чекати, що вас за відданий голос на руках носитимуть. Потрібно вимагати, контролювати дії влади".
Під час Майдану Гідності з'явилася надія на формування нового демократичного громадянського суспільства. На жаль, як мені здається, сьогодні спостерігаємо зворотний процес.
Дехто може зауважити: у європейських країнах теж виборець не надто активний.
Не знаю. Знаю інше: щоб зберегти незалежність і не опинитися під російським монстром, потрібна активна позиція. Як писав Поет, для того, щоб громадою обух сталить. Необхідність цього підтверджують драматичні події на Сході України.
Анатолій СЕМЕНЮК.
НА ЗНІМКУ: під час голосування на виборчій дільниці у ЗОШ № 10.
Фото Мирослава ДАНИЛЮКА.
Залишити коментар