"Іловайськ" – чесна книга про війнуНещодавно в центральній районній бібліотеці відбулась презентація книги журналіста і письменника із Сум Євгена Положія "Іловайськ". Одразу скажу: у ній - пам'ять, обпечена і зранена війною та зрошена гіркими сльозами. Але вона мусить бути, як і пісні Василя Марчука, ковельчанина, котрий в такий спосіб підіймає дух воїнів у зоні АТО.
Роман Данилевич, Олександр Ярмолюк, Олексій Тарасюк, Анатолій Шилік – цих ковельських Героїв, які загинули під Іловайськом, у книзі немає. Зате є їхні побратими і широко відома 51-а бригада.
Слухаю автора, а потім перечитую його книгу і проникаюсь болісним співчуттям до наших хлопців. Враження таке, що ніби сам побував у тому жахливому пеклі.
Ось оцінка війни із розповідей її учасників, живих і поранених: "Тут ішов бій між сліпими і глухими: сліпі воювали і помирали, не бачачи ворога, а глухі залишалися байдужими і нещадними до стогонів сліпих".
На ту прокляту війну кожен ішов із святою думкою: захистити Україну, відстояти правду.
Вслухайтесь: "Він пішов добровольцем, прекрасно розуміючи, що його можуть убити, і якщо за тріумф справедливості потрібно заплатити таку ціну, – то він був готовий…".
Хто з нас не відчув тривожного калатання серця при словах: "Проводи на війну"? У цих словах – розпач і безвихідь, жахіття безсонних ночей і постійного пекучого і надокучливого запитання-переживання: "А як він там? А чи живий?".
Євген Положій пише: "Коли прощаєтесь, обійми мусять бути міцними. Тоді ви нібито залишаєтеся поруч із близькою людиною. Вона збереже на своєму тілі відбиток вашого тіла так надовго, наскільки здатна вас пам'ятати. Матерям міцні обійми необов'язкові, відбитки тіл їхніх дітей назавжди закарбовані всередині кожної".
Проте цю істину жорстока війна намагається спростувати. Ось Сергій Кабан іде добровольцем на війну, але, намагаючись не страхати дружину, про своє рішення повідомляє в останню мить.
Світлана в розпачі вигукує: "Повернешся, "Сірий" – я тебе уб'ю". Після кількох місяців жорстокої м'ясорубки Сергій повертається, але дружина його не впізнає. Вона шукає чоловіка в автівках, а він поруч.
"Свєто – це ж я, "Сірий"!". Вона впала в його обійми і розплакалася. Так його змінила війна! "Тепер точно не уб'є", – подумав Кабан".
Там, на фронті, у багатьох бійців популярною була своєрідна молитва-заговір:
"Матір Божа поперед,
Синку Божий позаду.
Янголи по сторонам,
Що буде мені, то й буде вам".
Промовляли ці слова перед боєм і сном. Молилися поранені на полі бою і в полоні. І не раз, і не два ця народна молитва-приказка захищала патріотів.
Хочу оминути страхітливі описи-картини тих боїв, де перемішена "градами" та мінометами земля із останками людських тіл, осколками та шматками металу від бронетехніки, а вони мене не відпускають. За одним епізодом, мов привид війни і смерті, постає інший.
Переказую, у власній інтерпретації, виділяючи головне. Колона наших військовиків потрапляє у засаду. Їх розстрілюють в упор і з танків, і з бронетранспортерів. Вціліла техніка пішла далі. Дядю Ваню важко поранило в ногу. Він лишився живий серед побратимів. Надії на спасіння мало. Через якийсь час побачив автівку із білими ганчірками – це сигнал мирних подорожуючих мешканців.
Та з лісової посадки раптово зірвалася кулеметна черга. Безжалісно вбили мирного водія, який щось гукав і розмахував білим прапором. Смертельно вразили кулі бабусю і тринадцятирічну дівчину. З машини майже випала жінка, а за нею – п'ятирічна донька. У жінки був розірваний на шматки живіт. Іван через силу намагався доповзти до автівки. Тримаючи руками живіт, і побачивши Івана, жінка попросила одного: "Спаси Яну. Вона поранена в плече…".
Тетяна була при свідомості і знала, що помирає. Оці останні зусилля приреченої жінки і останні слова були мовлені в ім'я життя дитини, доньки Яни.
"А що з мамою?" – запитувала дівчинка.
"Вона лягла спати", – заспокоював малу Іван.
Подібне читаєш із сльозами на очах. Дядю Ваню і маленьку Яну знайшли: янголи-охоронці були поруч.
Книга насичена епізодами та сюжетами, які ніби на картині художника показують анатомію війни.
В короткій анотації до книги читаємо: "Це чесна книга про війну, яка, як відомо, нікого не зробила кращим, натомість серед крові, вогню та заліза люди залишаються людьми… Книга побудована на реальних подіях і фактах".
Бодай би тих подій і фактів споконвіку не було! І все ж за цю правду війни маємо бути вдячні Євгену Положію, бо це потрібно для історії.
Помолімося і ми, шановні читачі, і скажімо: "Господи наш, Ісусе Христе, постав хрест Голгофи між нами живими і війною. Захисти нас, українців, і дітей наших від біди і горя. Сотвори мир і дай Сонце у наше майбуття!".
Анатолій СЕМЕНЮК.
Залишити коментар