Громадянське суспільство: мрія чи реальність?(ПРОДОВЖЕННЯ.)
Побудова громадянського суспільства вимагає підтримки владою людей креативних, думаючих, ініціативних. Звичайно, є серед громадсько-політичних активістів особи, котрі, в першу чергу, мають кар’єристські устремління, гарними словами про благо своїх земляків маскують нестримне прагнення будь-якою ціною посісти «теплу» посаду або збагатитися за рахунок тих, хто їм вірить.
Однак не вони визначають сутність громадянського суспільства. Рано чи пізно люди розпізнають їх лицемірство, підступність, схильність до демагогії й популізму, а тому дадуть сувору, але об’єктивну оцінку.
Особисто мені більше імпонують люди, котрі громадські інтереси ставлять вище своїх особистих, не виголошують красиві гасла, а роблять конкретні справи. Їх у першу чергу підтримує газета,їм віддаю перевагу як редактор. Симпатію викликає, наприклад, активна життєва позиція Валерія Дубинчука – голови громадської організації «Ліквідатори-інваліди Чорнобиля», Алли Полякової – багаторічної очільниці Ковельської філії «Союзу Українок», Олени Місюри, Василя Марчука, Кватерини Кухаренко – членів ГО «Майдан Гідності», Івана Сидорука – Заслуженого працівника культури України, Миколи Савосюка – голови міськрайорганізації Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів), Галини Божик – секретаря Волинського обласного відділення Української бібліотечної асоціації, Заслуженого працівника культури України, Галини Артюшенко – голови ГО «Волинські правозахисники та багатьох, багатьох інших порядних, чесних, безкомпромісних наших земляків.
А які прекрасні, щирі, безкорисливі люди беруть участь у волонтерському русі! Вони не особливо афішують свою багатогранну діяльність, а просто самовіддано служать громаді, віддають всі свої знання, сили, досвід наданню допомоги воїнам АТО, їх родинам, опікуються сім’ями тих, хто віддав своє життя в боротьбі за незалежність матері-України.
Іноді кажуть, що один – у полі не воїн. Життя і громадська діяльність учасника Другої світової війни, ветерана праці з села Ворони Якова Потаповича Чуля спростовує це твердження. Незважаючи на свій поважний вік, він впродовж тривалого часу невтомно «стукає у двері» багатьох установ і організацій. Ветерана хвилює доля приміщення колишнього магазину, який нині залишився в селі кинутим напризволяще. Мрія Якова Потаповича – повернути цей об’єкт у власність сільської громади. Куди він тільки не звертався – і в органи влади, і в прокуратуру, і в правоохоронні органи, і в редакцію газет, та ніхто йому не допоміг – хоча б словом чи порадою. З цього приводу у жовтні ц. р. виступала навіть обласна газета «Волинь-нова», однак з тих пір, як повідомив журналіст Сергій Наумук у телефонній розмові нещодавно, нічого не змінилося.
Редакція «Вістей Ковельщини», куди теж постійно звертається Яків Чуль, не має повноважень бути арбітром у цій затяжній конфліктній ситуації, бо не наділена таким правом. Однак мені особисто здається, що при бажанні можна поставити «крапку» у своєрідних ходіннях по муках ветерана. Нині обрані нові склади депутатів Ковельської районної ради та Любитівської сільської рад. Я звертаюсь до їх голів Андрія Броїла і Віктора Павлова: почуйте голос представника громади села Ворони, створіть компетентну комісію для вивчення ситуації і пошуку можливих шляхів виходу із неї, дайте, врешті-решт, відповіді на запитання, які хвилюють Якова Потаповича та його односельців – чи то позитивні, чи то негативні. Бо не можна робити вигляд, що все добре і проблеми немає. Вона є, як була й тоді, коли розвалювали колгоспи, грабували народне добро в ході «прихватизації» промислових і сільськогосподарських підприємств, нищили крохмальний і льонопереробний заводи, байдуже спостерігали за іншими негативними процесами, що відбувалися в країні. Легше всього сказати, що маємо те, що маємо. Набагато важче не допустити того, що можемо мати в силу своєї пасивності й інертності.
*
Сьогодні і в державі, і в області, і на Ковельщині свого вирішення чекають десятки, якщо не сотні злободенних питань. Громадськість б’є тривогу з приводу варварського нищення лісових насаджень, несанкціонованого вивезення піску, про що днями відбулася гостра розмова на сесії Білинської сільської ради, масових крадіжок бурштину тощо. Не чути голосу народу – значить чинити злочин проти нього, проти майбутнього наших дітей та онуків. Як не прикро, але це іноді краще розуміють наші, як ми кажемо, прості громадяни, аніж очільники різноманітних контролюючих інституцій, правоохоронних органів, владних структур.
До прикладу, згадаю мешканця міста Ковеля Сергія Котіка. Він – учасник і Помаранчевої революції, і Революції Гідності, невтомний борець за правду і справедливість. При чому він не лише критикує, пише, виступає, а сам демонструє приклад чіткої громадянської позиції. Вона, зокрема, у тому, що Сергій Іванович самотужки озеленює берег міського водоймища, намагається перетворити його у затишну зону відпочинку, не допустити тут самовільної забудови.
Як не прикро, але добрі наміри пана Сергія не всі підтримують. От і саджанці, які він висадив деякий час тому, поламали, вирвали з корінням. «Постаралися» і власники худоби, і відпочивальники, і любителі провести дозвілля з пляшкою оковитої в руках.
Та Сергій Котік не втомлюється боротися за красу рідного міста, і цими днями він знову своїм стареньким «Запорожцем» привіз десятки декоративних деревець із лісу. До участі у їх садінні запросив разом з Оленою Місюрою добровольців, яких, на жаль, у той суботній день виявилося небагато.
*
«То буде в Україні громадянське суспільство чи ні?» – запитає кожен, хто дочитає мої нотатки до кінця.
«Буде! – кажу я твердо. – Не сьогодні, не завтра, але буде. Воно зароджується і розвивається, міцніє і мужніє, тому майбутнє – саме за таким суспільством!».
Приклади і факти, які я навів вище, дають підстави для подібної впевненості. І ті можновладці, котрі не бачать зародження нової сили в суспільстві, роблять величезну помилку. Помилку, яка небезпечна не лише для них, але й для усієї держави. Лише при опорі на громадськість, при врахуванні її настроїв, думок і пропозицій, при розробці чіткої стратегії і тактики на майбутнє, що ґрунтуються на осмисленні і аналізі цих пропозицій, можна забезпечити українському народу мирне життя, поступальний розвиток економіки, вихід із суспільно-політичної кризи.
Хочеться сподіватися, що саме так і буде. В протилежному випадку нас чекатимуть дуже важкі й небезпечні часи (дай, Боже, щоб я помилився).
Микола ВЕЛЬМА.
НА ЗНІМКАХ: під час засідання громадської ради при Ковельській райдержадміністрації 10 грудня ц. р.
Фото з архіву райдержадміністрації
Залишити коментар