Громадянське суспільство: мрія чи реальність?Нотатки редактора
Про громадянське суспільство сьогодні говорять багато, охоче і не завжди усвідомлено. Бо, напевно, далеко не кожен із нас уявляє, а що ж воно таке, оте громадянське суспільство.
Не вдаючись в наукові дефініції і не заморочуючи читачам газети голову хитромудрими теоріями, скажу, що, на моє глибоке переконання, громадянським суспільством можна назвати такий суспільний лад в державі, коли більшість громадян вважає своїм першочерговим обов’язком дбати про цю державу, її суспільно-політичний та економічний розвиток. Держава, в свою чергу, забезпечує суворе дотримання громадянських прав членів суспільства, неухильне виконання конституційних норм, підвищення рівня життя людей.
*
Чи ж так сьогодні в Україні?
З одного боку, після Революції Гідності, в умовах фактичної війни за територіальну цілісність і державний суверенітет України все помітніший процес побудови громадянського суспільства. Щораз більше людей розуміє свою персональну відповідальність за долю держави, а отже, за своє майбутнє, як і майбутнє дітей та онуків. І не тільки розуміє, а й бореться за досягнення такої високої мети.
З другого боку, побудова громадянського суспільства відбувається з великими труднощами, а її учасники відчувають величезний опір з боку вітчизняної номенклатури, яка руками й ногами опирається цій побудові. І, на мою думку, передусім – через нерозуміння процесів, котрі відбуваються в суспільстві, небажання вникнути у їх суть, збагнути істину: влада має служити народу, а не навпаки.
Дехто скаже, що я згущую фарби і що у нас не все так погано, як видається на перший погляд. Погоджуюся: погано не все, але не все й добре. Бо якби було добре, то урядовці не нищили б українську націю мізерними зарплатами і пенсіями, не обкладали б непосильними податками, дбали б про охорону здоров’я і розвиток освіти, науки і техніки і т. д., і т. п.
Можна по-різному ставитися до вчинку народного депутата України пана Барни, котрий деякий час тому «стягнув» з трибуни парламенту прем’єра пана Яценюка, вручивши йому букет троянд з чорною стрічкою. Можна казати, що це «некультурно», «нецивілізовано», «не по-європейськи».
Можна, бо такі дії нардепів не прикрашають їх і викликають несприйняття у цивілізованих країнах.
Але чи цивілізована по-справжньому наша влада, точніше – окремі її «носії»? Чи «культурно» і «по-європейськи» послідовно вести народ до злиднів, наживатися на війні, «кришувати» корупціонерів і бандитів, примножувати свої багатомільярдні статки, «забуваючи» сплачувати податки у державну скарбницю?
Можна не погоджуватися із занадто емоційними висловлюваннями на адресу київських можновладців голови Одеської ОДА пана Саакашвілі, сумніватися у достовірності наведених ними фактів, але не можна зрозуміти й поведінку панів Авакова та Яценюка, які в присутності Президента України та інших офіційних осіб дозволили собі дії та слова, за які в будь-якій європейській країні негайно спричинили б їх відставку. В будь-якій, але на жаль, не в нашій.
*
Виникає далеко не риторичне запитання: «А чому є так, як є? Чому ми говоримо про громадянське суспільств, але його насправді немає?».
Сказати можу тільки одне: власть імущі не хочуть, щоб суспільство було громадянським. З другого боку, вони просто не розуміють, що українська спільнота вже не може бути такою, якою вона була декілька років тому. Ця спільнота дозріла до кардинальних суспільно-політичних змін, до яких, на превеликий жаль, не дозріли київські (та й не тільки) можновладці. Дехто з них уявляє себе трохи не небожителями і вершителями людських доль, в той час, як вони такими не є і ніколи не будуть.
Волею долі мені випало бути головою міської і районної громадських рад. Останнім часом вони поповнилися новими членами і, очевидно, поповнюватися будуть ще. Бо в громадах і міста, і району з’явилися особистості, світогляд яких сформувався в умовах Революції Гідності, волонтерського руху, боях з російськими агресорами та їх сателітами у так званих «ДНР» і «ЛНР». Вони вірять у торжество справедливості і будуть її домагатися всіма можливими силами та засобами. Той, хто думає інакше – чи то на Ковельщині, Волині чи у Києві, дуже й дуже помиляється.
*
У діяльності цих громадських рад, котрі, повторюю, потребують оновлення, інших формувань з числа наших земляків, я бачу зачатки отого громадянського суспільства, про яке йшлося вище. Таке суспільство не народжується на Печерських пагорбах, а починається тут, у «провінції» – Ковелі, Голобах, Люблинці, Поворську, Ситовичах чи в маленькому селі Вороні (чому – скажу далі).
На засіданнях громадських рад, які, на жаль, в силу різних причин відбувалися не так часто, як хотілося б, розглядаються різні питання, які гостро стоять на порядку денному і потребують вивчення, аналізу й обговорення. І хоч громадські ради не приймають рішень, обов’язкових до виконання органами влади, їх позиція важлива в необхідна, якщо ті ж органи влади хочуть кваліфіковано підійти до розв’язання тієї чи іншої проблеми.
От нещодавно громадська рада при Ковельському міському голові обговорювала проект міського бюджету на 2016 рік. У засіданні взяли участь й представники громадських організацій: голова міськрайонного осередку «Союзу Чорнобиль України» Олена Чеханюк, голова ГО «Вдови Чорнобиля» Зінаїда Федорук, голова Ковельської організації товариства Червоного Хреста Людмила Стахорська, голова філії «Союзу Українок» Олена Місюра, голова ГО ВГО «Комітет громадського спротиву» Микола Печенюк, голова Ковельської первинної організації УТОГ Лідія Парвасюк, секретар первинної організації УТОС Галина Шворак та інші.
Відбулась ділова, принципова розмова, в ході якої громадські активісти активно обговорювали інформацію начальника фінансового управління міськвиконкому Валентини Романчук, висловлювали багато цікавих, хоч, можливо, іноді не зовсім реальних на даному етапі до виконання пропозицій. Зокрема, тривала дискусія розгорнулася довкола проблеми збереження і подальшого функціонування залізничної лікарні. І хоч проблема ця складна й далеко не проста для вирішення, відчувалося, що присутні на засіданні кровно зацікавлені, щоб лікарня працювала й надалі, щоб колектив був збережений, а місто не втратило ще один об’єкт охорони здоров’я, як уже втратило військовий госпіталь. Свої думки з приводу цього висловили як представники громадськості та члени ради, так і очільники влади. Будемо сподіватися, що спільними зусиллями вдасться досягти бажаного, хоч без допомоги ані облдержадміністрації, ані обласної ради, ані міністерства охорони здоров’я, безперечно, не обійтись.
По-діловому пройшло й останнє засідання громадської ради при районній державній адміністрації, на якому були присутні голова РДА Віктор Козак та голова районної ради Андрій Броїло. Тривало це засідання, де речі, майже три години, настільки важливі й болючі питання для мешканців Ковельщини на ньому обговорювалися.
Серед них – принципи та особливості формування районного бюджету на 2016 рік, проекти інвестиційних програм та проекти регіонального розвитку району на найближчі роки, стан призначення субсидій жителям району, перспективи розвитку агропромислового комплексу та його фінансової підтримки тощо. Знову ж таки відбувся жвавий обмін думками між громадськістю і очільниками влади.
Так, багато конструктивних пропозицій і критичних зауважень надійшло від членів громадської ради Галини Голубович, Миколи Печенюка, Ігоря Пініса, Валентини Січкар та багато інших. З ними дискутували, сперечалися або погоджувалися і Віктор Козак, і Андрій Броїло, і керівники структурних підрозділів РДА. І така дискусія – яскраве свідчення того, що лідерам громадськості не байдужа доля Ковельщини, як, зрештою, доля всієї України, що вони хочуть змін на краще, а тому підтримуватимуть всі конструктивні кроки влади до цих змін, як не погоджуватимуться з діями тих, хто не працює на благо громади, дбає про свої особисті інтереси, а не про інтереси громади.
І подібних прикладів можна навести багато – чи то з життя міської громади Ковеля, чи із життя сільських та селищних громад району.
Залишити коментар