Гімназії — ім'я Олени ПчілкиКажуть, що ім'я людини визначає її долю. І справді, якщо ім'я батьками дане в традиціях українського народу, тобто приурочене до найближчого дня того чи іншого святого, то й доля буде прихильною до людини.
Гімназійна родина — вчителі, гімназисти, адміністрація, батьківський комітет після наукових дискусій, колективних обговорень прийшли до одностайного рішення: Ковельська міська гімназія має носити ім'я Олени Пчілки!
З одного боку, вибір правильний, але разом з тим і відповідальний. Гімназія заслуговує на присвоєння такого імені, вважай — звання. Адже це — заклад гуманітарного спрямування. Гімназисти неодноразово виходили переможцями всеукраїнських, обласних та міських олімпіад і конкурсів. Гімназія підтримує тісні зв'язки з країнами Європи та США. Зрештою, переважна більшість педагогів і наставників є тими бджілками-трудівницями, які роблять все, щоб їхній заклад був у числі кращих в Україні, а випускники мали високий рівень знань.
Активна і невтомна очільниця колективу гімназії Олена Вальчук завжди в творчому пошуку. Вона переконана, що ім'я гімназії — це стимул до підняття рівня діяльності закладу на якісно вищу сходинку.
Солідарні із цією думкою були учасники Всеукраїнської науково-практичної конференції "Олена Пчілка, Леся Українка і родина Косачів в історії української та світової культури", яка відбулася у червні 2014 року.
Міськрайонна організація Національної спілки краєзнавців України звертається до відповідних органів місцевої влади та депутатів і просить затвердити рішення колективу.
Що несе в собі ім'я Олени Пчілки? Насамперед, це — символ, маяк, до якого потрібно рухатись і гімназистам, і педагогам, і батькам. Адже в ньому — невтомна працьовитість, тверда позиція і патріотизм. Торжество національної ідеї на основі українства, культура і висока інтелігентність. Словом, все те, що Ольга Косач вкладала у своїх дітей та в боротьбу за самоутвердження українців, з царатом та більшовицькою системою.
17 грудня ц. р. в гімназії відбулася науково-практична конференція під промовистою назвою: “Олена Пчілка — славетна донька України.
Захід вдався на славу. І головне, що ніс в собі практичну користь. На конференцію прибули гості із столиці Тетяна Зез та Тетяна Серебреннікова, які провели майстер-клас із техніки вишивки занизування, заволікання та витинанки.Вони на основі етнографічних досліджень Олени Пчілки презентували зразки сучасного одягу, оздобленого національним орнаментом.
Для показу учнівської моди вони були одягнені у білі блузки і темні спідниці, на яких, знову ж таки, були вишиті невеликі мережки в українському стилі. Із подарунками (книги, альбоми) прибула на свято Віра Комзюк, очільниця Колодяжненського музею Лесі Українки. Вона схвалила ідею присвоєння імені закладу і розповіла про деякі маловідомі сторінки із життя Олени Пчілки.
Зал був прихорошений диво-рушниками, вишитими нашою славетною майстринею Ніною Габрилевич. Впевнений, що Олена Пчілка сказала б: "Тут дійсно представлені кращі зразки української вишивки". А сама майстриня найбільше хвилювалася, адже в цих стінах освітянської світлиці вона у свій час навчалася (тоді це була середня школа №4).
Ніна Габрилевич подарувала гімназії рушник — оберіг з деревом роду і мережкою з альбому Олени Пчілки.
Слово підтримки виголосили Ігор Прокопів, заступник міського голови та Віктор Бичковський, начальник управління міської освіти.
У наукову канву заходу гарно впліталися художні поетичні номери від гімназистів. Олександра Саюк та Дарія Антошко прочитали власні присвяти Олені Пчілці.
Слово до гімназійної родини мав і автор цих рядків.
У своєму виступі Олена Вальчук наголосила, що в Україні до сьогодні ім'я Олени Пчілки не присвоєно жодній школі або гімназії. Це — наслідок замовчування видатної особистості радянською комуністичною владою, яка всякими методами нищила національну ідею та її носіїв.
Тому присвоєння імені Олени Пчілки освітянському закладу — це ще й повернення із забуття великої українки, матері Лесі Українки і всієї України.
Що ж, великому кораблю — велике плавання. І мої поетичні рядки:
Материнське серце
Олені Пчілці присвячую
Хто більш пізнає материнські
почуття,
Аніж вона сама у радощах і горі?
Там серце крається ножем — не
каяття,
А біль за Лесю, за дітей
молитвою говорить.
О, материнське серце — цей
незбагненний світ!
В нім — Україна зранена,
принижена насиллям.
У нім — любов безмежна,
горлиці політ
Й протест царю — вкраїнська
мова вільна.
Глаголять пустослів'ям політики
й пророки.
Вона ж бо в душу й думку хоче
перелити
Українцям українство.
Самопожертви кроки.
Хто, як не вона, отих німих рабів
має будити?
Вникаю в образ світлий — хочу
розпізнати,
Де материнське серце силу й
віру брало,
Хрест долі нести і не впасти, а
піднятись,
Світити маяком, щоб слово рідне
не пропало.
Вона, як пчілка, невсипущо
працювала,
Нектар із квітів світу несла в
українську хату.
Посеред тривог і буревіїв її
мелодія звучала —
Вона ж бо Лесі Українки і всієї
України мати.
Сьогодні знову зраджена твоя й моя країна.
Війна й злочинство — бушують
дикі герці.
Ми повертаємось до тебе — ти
наша родина,
Порадитись. Та не стихають болі
в материнськім серці…
Анатолій СЕМЕНЮК,
голова Ковельської міськрайорганізації НСКУ.
НА ЗНІМКАХ: під час науково-практичної конференції у Ковельській міській гімназії.
Фото Сергія ГАВРИЛЮКА.
Залишити коментар