Новорічний серпантин: і жартома, і всерйоз
Сьогодні, коли запрошуємо когось у гості, часто кажемо: "Заходьте на каву!". Під "кавою" розуміємо і задушевну розмову, і святковий стіл, і добрі побажання.
З нагоди Новоріччя вирішив і я запросити на "філіжанку” кави моїх щирих друзів – дописувачів газети. А їх, слава Богу, маємо чимало, що зайвий раз підтвердили результати передплатної кампанії на 2016-й рік.
Звичайно, "кава" в Охріма Свитки – віртуальна. Але від того не менше гаряча і щира. Споживатимуть її, сидячи за уявним круглим столом, наші місцеві поети, серед яких є й гумористи, і сатирики, і просто мудрі люди, котрі свою мудрість підтверджують Словом, у яке залюблені і яким майстерно володіють.
Отож, запрошую і Вас, любі читачі, під мою віршовану ялинку на "філіжанку” кави.
Охрім СВИТКА.
Бажаю всім щастя у Новому році,
Нехай вам таланить на кожному кроці.
Хай збудуться ваші бажання і мрії,
На завтрашній день не вмирають надії.
Хай згине навічно оте лихоліття,
Ті хаос, бездушність, грабіж,
безробіття.
Хай щастя загляне у кожний куточок,
В життя особисте синів наших, дочок.
Хай чвари всі згинуть навіки віднині,
І злагода буде у кожній родині.
Сердечно хай любить сестра свого брата,
А брат із сестрою – матусю і тата.
І буде любов оця щирою вічно.
Бажаю розлучень поменше щорічно,
Добробут хай буде у вашій оселі.
Тож будьте здорові, щасливі, веселі.
Хай дітки щебечуть, мов птахи в калині,
Бажаю добра нашій рідній Волині.
Мої побажання усім дуже щирі,
Щоб жити нам довго у спокої, мирі.
Душа хай співає пісні солов'їні —
Тож щастя і радості всій Україні!
За дорученням
Діда Мороза –
Віталій ЛИХОБИЦЬКИЙ.
Прийшла зима біловолоса,
Будує замки біля хат.
І діти, і дорослі просять:
-Не замети веселих свят.
Ой зимо, зимонько, снігурко,
Тебе ми любимо усі…
І як-то буде мило-любо
Колядувати в цій красі!
Прийдуть ватаги щедрувати,
Хлоп'я посіє на добро.
Благословляє Божа Мати
В серця Господнєє зерно.
Хай проросте в нас милосердя!
Даруй Вкраїні благодать!
І пригорни нас всіх до Себе
Осанну Синові співать.
Ідім до Бога в цю годину,
У ці свята. Ідім щодня.
Бо Він прощає всі провини,
За всі гріхи сплатив сповна.
І нам сторицею воздасться
Зерно любові і добра.
Найбільше в світі, певно, щастя –
Життя все випити до дна.
Ігор ВИЖОВЕЦЬ.
Світ утіхою небесною зійшов,
Запалала зоря рання, наче дивний
сон.
Врода Новорічна – навкруги,
На ялинці засіяли світочі-вогні.
Барви-наміри Різдвяні – свічі золоті,
Янголята милі сіли надворі.
Мати Божа вишиває хрестиком святим,
Нова радість стала – Син-Месія
народивсь!
Запалала Зоря віри, як Рік Новий,
Оживають на іконі мрій-надій дари.
Помолімось, брати й сестри, в добрий
час,
Помолімось, українці-ратоборці
правди, щоб вогонь не гас! ...
Добрі люди, давайте святкувати,
Україну, рік Новий соборно величати.
В храмі Божому запалимо свічки,
На ялинці – янголи святі.
Добрі люди, добром давайте
віншувати,
Мир-злагоду довіку шанувати .
Син-Спаситель народивсь у Віфлеємі,
Славимо Любов Творця –
в серцях й оселях!
l
На небі розгориться зоря ясна,
Ялинками засяє краєвид.
У променях святиться мить прекрасна,
Палає у любові диво з див.
Добро святе в народі засіває,
Красою сповиває – і радісне, й сумне.
На щастя долю оспіває,
Божою добою – світом йде.
Охрещені оселі не впізнати,
Свічки-сніжинки світяться в поріг.
Стоїть Вертеп-хатинка серед свята
Колядками віщає Новий Рік.
Мчить без упину нова радість,
«Прибути вчасно!» – научає
Божий глас.
«Не запізнитись!» – серця сяє
милість,
Мерщій у санки – на небесний
перелаз…
Чумацький Шлях дорогу прокладає,
Горить зорі лампада на весь світ.
Вертеп Різдвяний свято зачинає,
На уродини лине Новий Рік.
х х х
Молитовно доба крок за кроком
Сліди облюбовує Нового Року.
Серцем стрічає, душею вітає,
Утіхою Божою розцвітає.
Промине чи зустріне в дорозі
Мальви світ, що на отчім порозі.
Пробудить духмяний любисток,
Що зорею палає, як чар-намисто.
Скупається в росах дитинства зрана
Квітом кохання простелить сон-трави.
Зодягне у солов'їні шати
Чорнобривці, що сіяла мати.
Засяє вирій перелітний
Новим Роком кругосвітнім.
Знесе ключі у вись пташину,
Звінчає долю тополину.
Чи на любов, чи на розлуку –
Пригубить чародійні миті злуки.
У благодаті свіч кохання
Божественно запалить Сонце раннє …
Іван ЯРОШИК.
Вже перший сніг шелестить у підвіконня,
Довкілля пофарбоване у сірі кольори.
Птахи давно знялись і в вирій відлетіли,
Цвірінькають на дворі одні лиш горобці.
А сніг летить і стелиться низенько, тихо,
Земля ще в змозі його легко розтопити.
Це щоб запаси водні в жилах поновити,
Щоб всім хватало влітку чисту
воду пити.
Бо так з віків завжди в природі бути має,
Що після осені хурделиця
снігом покриває,
А там і Сонечко весною знов пригріє,
І потім літня спека все сильніше допікає.
Любити треба однаково кожну пору,
Бо дарять нам вони усі свої дива.
Весною все довкола розцвітає,
Зернина пророста,
Щоб дарувать хліба.
А літом Сонечко нас ніжить,
В водоймах всюди прогрівається вода,
Земля вся вбрана, як чарівна королева,
У лісі дозріває дика ягода смачна.
Ось осінь – найбагатша із сестричок,
Бо щедро дарить всім свої дари,
Потрібно лише нам не лінуватись,
І постаратись вчасно зібрати ці скарби.
Зимою можна трошки й відпочити,
Погрітись біля пічки, підкинувши дрова.
Накреслити на весну свої плани,
Й в здоров'ї всім зустріти день Христового Різдва.
Ось так циклічно і життя триває,
І треба радуватись кожному нам дню.
Бо він завжди щось нове відкриває.
Отож, радіймо всі і дякуймо йому!
Кость ВОЛИНСЬКИЙ.
Залишити коментар