Прийшла коза до воза…Микола мав роботу у віддаленому населеному пункті. Тож поки туди заїде, попрацює, назад вернеться, то вже не було коли в сільський клуб піти в кіно чи на дискотеку. Ненька не раз було нагадує, що вже пора б і невісточку в хату привести. Але якось вирішив на вихідні вийти до молоді.
Відразу запримітив красиву дівчину, запросив до танцю, а вона напросилася до нього в партнери додому іти. Дорогою, звичайно, розговорились, ніби давно вже були знайомі. Виявилось, що вона ще вчиться на останньому курсі медичного закладу, а в це село її сім'я недавно переїхала жити назовсім, бо дідусь і бабуся вже старі і їх треба доглядати.
Через це Миколині батьки й не знали про неї нічого. Але згодом молодь донесла до вух, що дівчина за короткий час поміняла кількох до нього. Хлопець не звернув на це увагу. "На те вона й дівчина, щоб вибирати, от і вибрала його", - подумалось. А Марина ніби схаменулась, більше не перебирала парубками, зупинилася на Миколі. Серйозний, розумний, красивий. Що ще треба було?
Відразу після весілля (так захотілось Марині після ще й закінчення навчання) поїхали до моря. Згодом купили квартиру, до року й донечка народилась. Тут і почались нарікання дружини на те, що, мовляв, сидить в чотирьох стінах… Чоловік вирішив взяти на поміч матір, бо та все одно сама жила після смерті батька.
Після цього дитиною більше займалась бабуся, ніж рідна мати. А невістка (коли Микола був у відрядженні) заявила якось: їду навідати подругу, яка живе далеченько. Виявилось, що вона гайнула в світ за очі із одним прикордонником. Пройшов деякий час, чоловік оформив розлучення заочно.
А донечка Яринка росла красунею. Пішла в школу, вчилась добре. Навіть із медаллю закінчила. Настав час випускного вечора. У всіх сльози на очі наверталися, коли юнка танцювала із бабусею. Матері, на жаль, не було.
Ярина вступила до педагогічного вишу. В день від'їзду на навчання донька наважилась нарешті таки сказати батькові: "Тату, ти такий у мене ще молодий і красивий, ніби брат старший, то пора б вже маму забути і одружитися вдруге".
"Спасибі, доню, що ти так вирішила. Аж тепер можу тобі відкрити таємницю. Я маю вже давно другу дружину, але не узаконював стосунки, жив у цивільному шлюбі, щоб не травмувати тебе. Вона мешкає в тому місті, де я працюю. А ще в тебе є 7-річний братик Максимко”.
"Ой, як добре, то я тепер сьогодні не поїду на навчання, беремо бабусю і їдемо до братика. Як ти міг до цього часу мовчати? Я б тебе зрозуміла, і вже 7 років бачилась би із Максимком, була б не сама в сім'ї", — мовила до батька донька, міцно обнявши його.
Все тепер налагодилось. Всі жили дружно. Ярина поважала татову дружину, а та, в свою чергу, із свекрухою жила, як із рідною матір'ю.
На останньому курсі навчання дівчина вийшла заміж, після закінчення університету працювала вчителькою. Жили в Луцьку, виховували з чоловіком двох діток.
…Якось до Ярини прийшла жінка, яку вона й не впізнала спочатку. То була її мати. Від тої красивої жінки, якою була колись, сліду не лишилось. Чоловік її помер, дітей спільних не було, жила тепер бідно, винаймаючи квартиру. Коли ж не стало зовсім грошей, залишилась без даху над головою. От і прийшла порятунок шукати в доньки.
"Прости мене, як зможеш", — мовила вона до Ярини.
"Хай Бог прощає", — відповіла та.
Попросила Ярина, щоб не здумала мати батька турбувати, — мовляв, вона сама за все подбає: одягне її, взує, квартиру винайме. А ще наголосила на тому, щоб обходилась пенсійними грішми для проживання, а за квартиру буде вона платити.
"Дозволь, доню, з онуками мені побачитись", — попрохала Марина.
"Та ні, коли рідну доньку покинула мати, то яке почуття може бути в такої людини до онуків?..".
Що було казати Марині? Лишень важко зітхнула і сльозу пустила. Добре, що хоч рідна донька на вулицю не вигнала…
Валентина ОСТАПЧУК.
Залишити коментар