Світ не без добрих людейЧас Новорічних та Різдвяних свят — це період, коли не тільки хочеться вірити в добро та казку, а й творити і дарувати її іншим. Що для цього потрібно? Та нічого, окрім поваги, любові, турботи та крихти тепла своєї душі.
Прикладом того, як в час Новорічної магії можна стати добрим чарівником, продемонстрував Валентин Нинюк.
Молодий хлопець, який нещодавно переїхав до Ковеля, продовжив гарну добру справу, якою займався ще у Луцьку, — благодійництво. Валентин запропонував друзям влаштувати свято з нагоди Нового року та Різдва Христового для підопічних Голобського дитячого будинку-інтернату, про який неодноразово чув.
Сергій Перебойчук, Віталій Озимук, Юрій Добиш відразу погодились та долучились до реалізації цієї ідеї. Згодом до молодих свідомих людей долучився депутат Ковельської міської ради (фракція “ВО "Батьківщина") Святослав Степанюк.
Хлопці, перш за все, дізнались від сестри-господині інтернату Надії Кропиви, чого потребують найбільше вихованці закладу. Це були речі першої необхідності — мило, побутова хімія, памперси, тапочки, рушники та ін.
Три дні вистачило молодим небайдужим людям, аби зібрати кошти та закупити усе необхідне. Вже по дорозі до будинку-інтернату Валентин розповів, що при бажанні можна зробити більше. Друзі вирішили на цьому не зупинятися й продовжувати надалі гарну справу.
Хотілося б звернутися до усіх свідомих ковельчан із закликом любити та розуміти один одного. Кожному із нас дароване лише одне життя, тож давайте проживемо його гідно та чесно! Невелика пожертва кожного зможе здійснити мрію тих, хто самотужки цього зробити не може.
В інтернаті хлопців радо зустрічали його вихованці.
Голобський дитячий будинок-інтернат — тільки для хлопчиків. Вони тут перебувають з 7 до 35 років. Нині там виховується 57 осіб, 30 відсотків з яких взагалі недієздатні. До третини вихованців інколи приїжджають рідні та близькі, а деякі давно усіма забуті.
Живуть хлопці в гарних кімнатах, мають також молодіжно- реабілітаційне відділення, кімнату для загального відпочинку. Та все одно боляче дивитись на вже дорослих людей, які сидять безпомічні і щиро дивляться тобі в очі з надією…
Вони радіють, посміхаються, розповідають про те, чим займаються. Хлопці настільки відкриті, що за годину часу перебування благодійників у інтернаті кожен з них встиг розповісти про свої захоплення, мрії та побажання. А мрії у них усіх майже однакові — бути здоровими, мати сім'ю та займатися улюбленою справою.
Низький уклін та щира вдячність працівникам будинку-інтернату! Це дуже нелегка праця, яка потребує терпіння, стійкості та мужності.
Особлива подяка — директору закладу Миколі Пруду, який зумів правильно налагодити механізм роботи, адже хлопці мають змогу розвиватися, їздять на прогулянки в місто, влітку відпочивають на озерах і навіть, як вони з непідробною радістю розповідали, — "ходили на піцу та боулінг".
Шановні українці! Нехай ця історія наших благодійників стане для нас прикладом свідомості сучасної молоді. Будьмо добріші, милосердніші! Давайте усвідомимо, що ми можемо і вміємо робити добрі справи.
Світ не без добрих людей, в чому вкотре переконуєшся!
Олена ВАСИЛЮК.
Залишити коментар