Повернення із "того світу"– У Ковелі, де зараз перебуваю, я бачу мирне, спокійне життя. В цей же час у Донецьку – обстріли, страх полону. Мої брати і сестри там кожної хвилини можуть бути заарештовані тільки за слово "Україна".
Легковажність мирного існування небезпечна, бо, як і на Донецьк, сюди може так само впасти насилля, рабство, які страшніші за фізичні тортури, – стверджує в розмові відому істину отець Тихон, настоятель греко-католицького храму в ім'я Андрія Первозванного.
Він – корінний донеччанин, який пережив репресії та полон у так званій "ДНР". Сьогодні – відверта розмова з ним.
– Отче Тихоне, як Ви почувалися із своїми парафіянами до окупації Донецька?
– Спокійно. Парафія наша невелика – до 100 вірних. Нам не допомагали, але й особливої уваги не звертали.
– На фоні діяльності православного Московського патріархату як виглядає Ваша єпархія?
– Донецько-Харківський екзархат Греко-Католицької Церкви нараховує 45 тисяч вірних. Кількість прихожан постійно зростає. Багатьом віруючим імпонує наша проукраїнська позиція.
– Як сталося, що Донецьк опинився в зоні російської агресії? Невже не було патріотичних настроїв супротиву окупації?
– Українських патріотів на Донеччині вистачало. Спочатку було створено проукраїнський Євромайдан, який перейшов у молитовний марафон. Донеччани належать до різних конфесій. Вони виходили на молитву за мир, єдність та Україну із синьо-жовтими прапорами.
Мирна акція закінчилася із появою відомого всім Гіркіна. Розпочалися погрози, залякування. У "майданців" стріляли. На моїй автівці намалювали свастику і напис: "Смерть бандерам!"
Частина активістів вимушена була піти у підпілля. У місті запанував бандитський режим.
– А в полоні як Ви опинилися?
– 4 липня 2014 року в центрі міста бойовики тицьнули мені під ніс ганчірку з ефіром, зав'язали очі і на моїй автівці повезли у невідомому напрямі. До тями я прийшов у якійсь глухій кімнаті.
– Був допит? Тортури?
– Фізичного насилля не було. Зате психологічний тиск – у різних проявах. Допитували мене двоє екзекуторів.
3 рази виводили "на розстріл". Грубо кидали: "Молись! Прощайся з життям!" і випускали автоматні черги – кулі летіли над головою. Ліки, якими я рятувався від цукрового діабету, забрали. В раціон харчування включали їжу, яка сприяла розвитку моєї хвороби. Через деякий час я впав у стан діабетичної коми.
– А як вдалося вижити і вийти з полону?
– Мої вірні парафіяни, священики інших конфесій не забули про мене і вели перемовини з бойовиками "ДНР". Так мене в стані коми із Донецька переправили в реанімацію київської лікарні. Через деякий час я прийшов до свідомості, але стан був критичний. Ніякі ліки не допомагали. Навіть лікарі втратили надію на моє виздоровлення.
– Як Ви переносили цей стан?
– Моя свідомість ситуацію оцінювала неадекватно. Домінували дві речі: страх і бажання помсти. Вважалося, що мене переслідують, хтось хоче знищити, вбити. І разом з тим моїм єством заволоділа помста. Я готовий був брати у руки автомат і стріляти в отих донецьких бандитів, "ефесбешників", "гереушників", захарченків та моїх екзекуторів.
– Як вийшли із цього депресивно-психологічного стресу?
– На п'ятий день зрозумів, що єдиний лікар, який мене зцілить, - це молитва. Три дні я переборював свою агресію і страх, майже безперервно молився. І диво сталося. В якийсь момент відчув полегшення. Тиск і серцебиття із критичної позначки раптом прийшли до норми. Навіть апарат від різкого спаду тиску задзеленчав. Медсестри і лікар бігли в палату, думаючи, що я відійшов на "той" світ.
Яке ж було їх здивування, коли вони побачили мене усміхненим. Більше того, аналізи показали, що цукор у крові зменшився вдвічі. Це було справді чудотворне зцілення!
– Ви молилися якоюсь особливою молитвою?
– Я зрозумів, що страх та агресія і помста сприяють хворобі. Я просто став молитися за ворогів моїх, за їх навернення до Христової любові. Це було не просто, але я силував себе до молитви, тому страх і помста зникли, принісши спокій і виздоровлення.
– Повернімося до полону. Чи були погрози після полону і виздоровлення?
– Я переконаний: мої слідчі – це добре навчені російські "гереушники". А погрози були. Розказувати про свій полон я почав через кілька місяців з дозволу і благословення єпископа.
– Хто винуватець цієї братовбивчої війни?
– Розв'язанню війни сприяли промосковські донецькі олігархи. Росія була готова і використала цю ситуацію для реалізації проекту "Новоросія".
– В окупаційній зоні вихваляють Путіна, Захарченка, Януковича. Чому?
– Всі ці "герої" вийшли із "низів" і вибилися на самий верх владної бандитської ієрархії. Вони – як би свої для тих обездолених низів, тому і з'являються ці ідоли-символи.
– Мінські перемовини мають перспективу?
– Ніякої. Вони неефективні і "грають" на руку Путіна. Україна – заручниця цих перемовин.
– Який режим панує на окупованих територіях?
– Окупаційний режим – це кілька банд, які ведуть боротьбу за матеріальні і грошові ресурси. Їх об'єднує гасло: "Новороссия должна быть свободна от униатов, раскольников, сектантов". Всіма цими процесами керує Росія, а Захарченки – це маріонетки в її руках.
– Чи залишився патріотичний дух на Донбасі?
– Немає сумнівів! Є переконані патріоти, є й такі, що сумніваються. Звичайно, є багато таких, що, як стадо, ідуть за наказом. Якби відновився кордон, а російські танки і солдати покинули територію України, то Донбас швидко став би українським.
– Отче Тихоне, як Вам Ковель? Що хочете побажати ковельчанам?
– Місто гарне, тихе та спокійне. Миру – всім.
На літургійній проповіді отець Тихон запропонував своєрідну новацію: "Коли промовляєте "Отче наш", візьміться із сусідами, які поруч, за руки".
Віряни беруться за руки і разом із молитвою відчувають єдність з Христом і один з одним.
Що ж, і ми, шановні читачі, побажаємо собі й отцю Тихону єдності, миру, любові і здоров'я. Хай щастить!
Анатолій СЕМЕНЮК.
Залишити коментар