Пам'яті сотенного "Кубика" присвятили
Україна завжди гордилася своїми славними синами, які захищали її волю та незалежність. Впродовж трьох століть неоголошеної війни з усілякими завойовниками (та й оголошеної теж) з'являлися все нові та нові герої.
Так, на початку ХХ століття у моєму рідному містечку Несухоїже, а точніше – в селі Заріччя Ковельського повіту, народився хлопчик Тихін, який у 1942 році очолив сотню УПА, котра нараховувала більше трьохсот бійців та діяла на теренах нашої місцевості, захищаючи місцеве населення від німців та "совєтів".
Як ми знаємо з історії, Українська Повстанська Армія мала у своєму складі 10 тисяч бійців. Одним із легендарних командирів-сотників був наш земляк Тихін Миколайович Зінчук. Це – справжній воїн: чесний, сміливий і спритний, справжній стратег, який вмів прораховувати всі ситуації наперед.
Під його керівництвом сотня напала на обоз німців, які підготували для відправки у Німеччину награбоване майно та живність у нашого населення. Відбувся великий важкий бій, в результаті якого повстанці здобули перемогу.
Цей бій розгортався у містечку Камені-Каширському, а потім усе зерно, худоба та майно були роздані та розвезені по селах Камінь-Каширського, Ковельського та Маневицького повітів.
Верхи на коні, з вирізаними із бляхи генеральськими зірками, приїхав Тихін у з'єднання радянських військ, яке розташовувалося за с. Любче, все там розвідав, прийняв почесті від командирів і, спокійно попрощавшись, покинув їх. Ніхто й не здогадався що це був "Кубик" (саме такий позивний був у нього). Завдяки тому, що у нашому містечку був "Кубик", майже нікого із молоді не було вивезено на каторжні роботи в Німеччину, хоч список був довгий.
Також за його командою на прохання коменданта Петра Шворакового радянських військовополонених, яких німці уже відправили на розстріл, було заховано в урочищі "Березинка", а ввечері наші люди позабирали їх по хатах. Деякі з них пристали у прийми, і у них народилися діти, інші ж дочекалися слушного часу, щоб згодом пробитися до своїх.
“Енкавесисти” усіма силами намагалися зловити та убити "Кубика", але їм це не вдавалося. Робили облави, засідки, кожного убитого привозили в містечко на опізнання, і люди "опізнавали" майже в кожному, що це – він, хоч там нічого схожого й не було. Просто сподівалися, що "Кубика" перестануть переслідувати. Багато хто вірив, що йому вдалося врятуватися і виїхати за кордон.
На початку 1970-х років його нібито бачили в Ковелі, а на початку 1980-х до мене особисто як до начальника поштового відділення Заріччя звертався працівник КДБ, який просив слідкувати та доповідати йому про листування родичів Тихона Зінчука та його дружини Феодосії.
Я, звичайно, відразу зрозуміла, кого вони шукають, і відмовилася це робити, пославшись на Закон про збереження таємниці листування, тому що при влаштуванні на роботу я підписувала зобов'язання про нерозголошення таємниці спілкування наших адресатів.
Для того, щоб увіковічнити пам'ять про цю героїчну особистість, вже декілька років поспіль Волинська обласна та Ковельська районна організації Української Народної Партії під керівництвом Ігоря Верчука та Андрія Броїла, а також Ковельська станиця Братства вояків УПА ім. Клима Савура, яку очолює Сергій Козуля, проводять змагання із стрільби із пневматичної зброї та з волейболу між командами районів області.
Ось і нині, напередодні Нового року, у спортзалі Тойкутської ЗОШ відбулися змагання з волейболу, в яких виборювали перехідний Кубок сотенного "Кубика" команди Ковельського та Старовижівського районів. Заявки подали команди з Старої Вижівки, сіл Комарового Старовижівського, Пісочного і Тойкута Ковельського районів.
Так, як того дня Ігор Верчук та Сергій Козуля разом з побратимами виїхали з передноворічною волонтерською й гуманітарною допомогою у східні області нашої країни, організатором цих змагань довелося бути мені як члену УНП та Братства вояків ОУН-УПА.
Я коротко розповіла про сотенного "Кубика" – нашого земляка, привітала учасників змагань із наступаючими святами. Завдяки працівникам будинку культури с. Тойкута Володимиру Галаші та Валентині Ілюшик, які забезпечили наші змагання озвучувальною технікою, прозвучав Державний гімн України, що надало заходу більшої урочистості.
Першими зіграли команди Старої Вижівки та Пісочного, другими Комарового і Тойкута.
Хочу наголосити, що це – дійсно професійні команди.
Дух захоплювали їхні подачі м'яча та взяття його майже у неможливих ситуаціях. Потім гра продовжилася "по кругу".
В результаті перше місце здобула команда Старої Вижівки, якій було вручено перехідний Кубок "Кубика" та грамоти всім членам команди. Друге місце зайняла команда Комарового, третє – села Пісочного із врученням їм відповідних грамот.
Тойкутська команда виявилася великодушною та поступилася всім гостям з надією, що їм ще захочеться приїхати та взяти участь у подібних змаганнях, а тому отримала лише гарно оформлену кольорову афішу цих змагань. А взагалі, перемогла дружба.
Коли змагання вже були в розпалі, прибув на них і голова Ковельської районної ради Андрій Броїло, який при закритті розіграшу Кубка привітав команди від імені депутатського корпусу ради та побажав усім здоров'я і миру в державі та в душах.
Прибули на змагання також наші земляки: голова філії "Союзу Українок" Олена Місюра та наш соловейко, гордість Несухоїж Василь Марчук, які є волонтерами та меценатами. Приїхали вони, звичайно, не з порожніми руками, тож переможець отримав ще й хороший солодкий подарунок. А у виконанні Василя Марчука прозвучала його патріотична пісня.
Дякуємо всім, хто долучився до цієї справи, – гравцям, вболівальникам, господарям Тойкутської загальноосвітньої школи, які надали приміщення для змагань, а особливо – вчителю фізичного виховання Миколі Гриню. Він був і гравцем, і суддею, і організатором та допомагав мені у незвичній для мене ролі.
Нехай пам'ять про захисників України буде прославлена у віках і на всіх рівнях.
Слава Україні! Героям Слава!
Лідія КОЗУЛЯ,
ведуча і організатор змагань.
Україна завжди гордилася своїми славними синами, які захищали її волю та незалежність. Впродовж трьох століть неоголошеної війни з усілякими завойовниками (та й оголошеної теж) з'являлися все нові та нові герої.
Так, на початку ХХ століття у моєму рідному містечку Несухоїже, а точніше – в селі Заріччя Ковельського повіту, народився хлопчик Тихін, який у 1942 році очолив сотню УПА, котра нараховувала більше трьохсот бійців та діяла на теренах нашої місцевості, захищаючи місцеве населення від німців та "совєтів".
Як ми знаємо з історії, Українська Повстанська Армія мала у своєму складі 10 тисяч бійців. Одним із легендарних командирів-сотників був наш земляк Тихін Миколайович Зінчук. Це – справжній воїн: чесний, сміливий і спритний, справжній стратег, який вмів прораховувати всі ситуації наперед.
Під його керівництвом сотня напала на обоз німців, які підготували для відправки у Німеччину награбоване майно та живність у нашого населення. Відбувся великий важкий бій, в результаті якого повстанці здобули перемогу.
Цей бій розгортався у містечку Камені-Каширському, а потім усе зерно, худоба та майно були роздані та розвезені по селах Камінь-Каширського, Ковельського та Маневицького повітів.
Верхи на коні, з вирізаними із бляхи генеральськими зірками, приїхав Тихін у з'єднання радянських військ, яке розташовувалося за с. Любче, все там розвідав, прийняв почесті від командирів і, спокійно попрощавшись, покинув їх. Ніхто й не здогадався що це був "Кубик" (саме такий позивний був у нього). Завдяки тому, що у нашому містечку був "Кубик", майже нікого із молоді не було вивезено на каторжні роботи в Німеччину, хоч список був довгий.
Також за його командою на прохання коменданта Петра Шворакового радянських військовополонених, яких німці уже відправили на розстріл, було заховано в урочищі "Березинка", а ввечері наші люди позабирали їх по хатах. Деякі з них пристали у прийми, і у них народилися діти, інші ж дочекалися слушного часу, щоб згодом пробитися до своїх.
“Енкавесисти” усіма силами намагалися зловити та убити "Кубика", але їм це не вдавалося. Робили облави, засідки, кожного убитого привозили в містечко на опізнання, і люди "опізнавали" майже в кожному, що це – він, хоч там нічого схожого й не було. Просто сподівалися, що "Кубика" перестануть переслідувати. Багато хто вірив, що йому вдалося врятуватися і виїхати за кордон.
На початку 1970-х років його нібито бачили в Ковелі, а на початку 1980-х до мене особисто як до начальника поштового відділення Заріччя звертався працівник КДБ, який просив слідкувати та доповідати йому про листування родичів Тихона Зінчука та його дружини Феодосії.
Я, звичайно, відразу зрозуміла, кого вони шукають, і відмовилася це робити, пославшись на Закон про збереження таємниці листування, тому що при влаштуванні на роботу я підписувала зобов'язання про нерозголошення таємниці спілкування наших адресатів.
Для того, щоб увіковічнити пам'ять про цю героїчну особистість, вже декілька років поспіль Волинська обласна та Ковельська районна організації Української Народної Партії під керівництвом Ігоря Верчука та Андрія Броїла, а також Ковельська станиця Братства вояків УПА ім. Клима Саву
Залишити коментар