На весілля дочки доглядальниці синьйора "перепила" 5 тисяч євро
Лучанка Галина в Італії стала Аліною. Бо Наlіпа в італійців означає "курка". Але це зовсім не засмучує жінку, і вона не ображається. Галя Гемба (Обач) за мізерну зарплату доглядає не тільки хазяйку, а й її сестру, бо дала обіцянку доглядіти її до смерті.
Ця вродлива 55-річна з чарівною посмішкою жінка, бабуся двох онуків, схожа швидше на кіноактрису, аніж хатню робітницю чи доглядальницю старенької синьйори. Але так склалося життя, що Галина Володимирівна Гемба (Обач), як і багато українських жінок, змушена була покинути сім'ю, Україну і поїхати в далеку Італію, щоб заробити якусь копійчину на прожиття.
Родом Галя – з Ковельського району (с. Поповичі). Після закінчення школи доля закинула її в Луцьк, де вона вийшла заміж і народила доньку та сина. Згодом отримали квартиру, працювала нянею в дитсадку. Діти росли, грошей не вистачало, тож з чоловіком Мар'яном їздили 7 років "на буряки". Удвох обробляли по 10 гектарів буряків. Але гроші на ощадкнижці пропали, як у всіх обдурених українців.
Тож, коли донька Інна поступила вчитися у Луцький біотехнічний інститут, постало питання: де взяти грошей на навчання? Галина, підмовивши подругу, вирішила їхати на заробітки в Італію. Там у неї на той час уже була двоюрідна сестра Юля, яка кликала Галю до себе. І вона разом з подружкою наважилась поїхати. До того цілий рік, поки готувались документи, Галина Володимирівна самотужки вивчала італійську мову, аби їй хоч щось знати. Дуже переживала за дітей, яких залишала на чоловіка. Дочці на той час було 19 років,а сину – 17 .
– Коли їхала через Австрію, то мені стало зле: схопило серце, – розповідає жінка. – Австрійські лікарі з карети "швидкої" надали необхідну медичну допомогу.
Галя, добре знаючи зі школи німецьку мову, спілкувалася з австрійцем, за що той на знак вдячності за приємне спілкування зайшов у автобус, в якому їхала Галина, і на підносі приніс кока-колу та різні солодощі. Пасажири були приємно вражені і дуже здивовані таким поворотом подій.
l
В Італії Галю зустріла сестра і забрала до себе.
– Роботи зразу не було, тож я змушена була цілий місяць нікуди не потикатися, щоб не виявила поліція, бо не мала документів, плакала і переживала, – згадує Галина Володимирівна.
Потім удвох з подругою поїхали на південь Італії, в м. Барі. Там знайшлася робота: доглядати стареньку синьйору, яка ні в чому не довіряла українці, все перевіряла і була дуже прискіплива до всього. Працювати було нестерпно, але мусила, бо іншої роботи не було. Так вона працювала 4 місяці. По словнику вчила італійську мову, слухала радіо, телебачення. Хотіла швидше досконало знати мову.
...Стара синьйора зібралася їхати десь відпочивати. Тож залишати у себе вдома "бадантку" ("доглядальницю") або забирати з собою бабця не мала наміру. На час своєї відсутності підшукала Галі роботу в інших людей. Нова хазяйка жила недалеко від першої.
– Я дуже переживала: як сприйме мене нова хазяйка? – зізнається Галина. – Чи буде така прискіплива, як попередня?
Але, хоч старенька була з "характером", та зуміла в українці побачити доброту і порядність. Приїхавши з відпочинку, попередня синьйора кликала Галю до себе знову працювати. Але Антонелля сказала: "Таку "бадантку" я не віддам нікому.
– Дуже вже шкодувала вона, що так необачно втратила мене, – розповідає співрозмовниця. – Я навіть на похорони їздила, коли вона померла.
l
І ось уже майже 13 років Галина Володимирівна доглядає синьйору Албанезе Антонелля. Вона – професор-викладач італійської мови. Живе сама (чоловік помер), займає другий поверх. А на 3-му поверсі живе її сестра. Обидві живуть у батьківському будинку, інтелігентні люди. Сестри повиходили пізно заміж – майже у 50 років, тож своїх дітей, звісно, не мають. А чоловіки їхні були одружені, і від першого шлюбу мають дітей. Але зв'язків з ними не підтримують. Галя швидко опанувала італійську мову. За 3 роки вільно і досконало оволоділа нею.
– Я навіть була за перекладача, – сміється співрозмовниця. – В Італію на відпочинок приїжджали білоруські сім'ї, які постраждали від Чорнобиля. То я всі розмови їм перекладала на російську мову. Білоруси були дуже вдячні мені за це. А я ніби з ріднею поспілкувалася. Дуже сумую за Україною, за ріднею.
Та сумувати нема коли. Бо Галя глядить не тільки Албанезе Антонелля, а й її сестру з хворим чоловіком, що живуть поверхом вище від них. А платили лише як за одну людину – 500 євро. Хоча жіночка варила на всіх трьох, прасувала, прибирала, робила закупи.
– Дуже важко було: не так фізично, як морально, – зізнається Галина. – Додому поїхати не могла, бо не було документів. Дуже сумувала, переживала.
l
Синьйора Антонелля взяла з Галі обіцянку: щоб та догляділа її до самої смерті. І Галина Володимирівна сказала, що не покине її. Хоч бабця з "характером", але Галю має, як за дочку. А та, в свою чергу, доглядає синьйору, як матір: водить до лікаря, стриже, робить манікюр.
В 2006 р. померла у Галі мама. На похорон, звісно, вона не поїхала. Приїхала через рік, на роковини. А в Україну приїхала лише через 5 років. Зійшовши з трапа літака, Галина не могла повірити, що вона на рідній землі. У Львові її зустрічали син Сергій та брат Юрій. Сльози радості були у всіх на очах.
Сім'я відмовляла, щоб мама не їхала знову, але Галя знала, що треба забезпечити дітей – і поїхала знову. З чоловіком життя не склалося: оковита розлучила їх. Тож про дітей мусила дбати сама.
У 2008 році донька Галі Інна за викликом приїхала до мами в Італію, щоб знайти роботу. Синьйора Албанезе Антонелля прийняла дівчину, як рідну внучку. Інна разом з мамою жила в хазяйки 4 роки, де її любили та поважали. Влітку 2015 року Інна вийшла заміж за італійця Коррадо, який має свою страхову фірму. Інна працює у нього секретаркою. На весілля дочки Галини синьйора Антонелля "перепила" 5 тисяч євро. Вона вважає її своєю внучкою.
Влітку 2013 року син Галини Володимирівни Сергій з сім’єю приїжджав на відпочинок у Італію. Синьйора найняла їм житло, за яке сама заплатила.
А рік тому помер чоловік сестри синьйори Албанезе, якого теж доглядала Галя. Після його смерті був зачитаний заповіт, в якому було сказано: "Моїй улюбленій доглядальниці вручити 5 тисяч євро".
l
Галина Володимирівна дуже любить квіти. В Італії її балкон весь у квітах. Там квітують гортензії, герані, пеларгонії. Вона їх доглядає, поливає.
На вихідні всі заробітчани збираються разом, щоб поспілкуватися, пообідати та відпочити. Серед них – і білоруси, і українці, і молдавани. Думками всі линуть додому до рідних. Але життя змушує бути далеко від рідного порогу.
Галина Володимирівна має добре серце. Все необхідне купує колишньому чоловікові, платить за квартиру. Жаль, що він цього не хоче усвідомити, бо "зелений змій" став його найкращим другом.
Але син і дочка спокійні за маму, у якої є хороший і надійний друг і товариш Андреа. Він в усьому допомагає Галі: дав виклик в Італію Інні, любить і шанує її. Адже своєї сім'ї він ніколи не мав. Хоче узаконити стосунки з Галиною, але та відклала на "потім", бо на це є певні причини. Найголовніше, що Андреа – добрий і надійний, завжди допоможе в усьому.
Тепер Галина буде їздити в гості не тільки в Україну до сина, а й літати за тисячу кілометрів на острів Сицилія до дочки. Розслаблятися нема коли.
Галина ОЛІФЕРЧУК.
НА ЗНІМКАХ: наша землячка Галина ГЕМБА (ОБАЧ).
Фото з архіву автора.
Лучанка Галина в Італії стала Аліною. Бо Наlіпа в італійців означає "курка". Але це зовсім не засмучує жінку, і вона не ображається. Галя Гемба (Обач) за мізерну зарплату доглядає не тільки хазяйку, а й її сестру, бо дала обіцянку доглядіти її до смерті.
Ця вродлива 55-річна з чарівною посмішкою жінка, бабуся двох онуків, схожа швидше на кіноактрису, аніж хатню робітницю чи доглядальницю старенької синьйори. Але так склалося життя, що Галина Володимирівна Гемба (Обач), як і багато українських жінок, змушена була покинути
На весілля дочки доглядальниці синьйора "перепила" 5 тисяч євро
Залишити коментар