Повідомлення в номер / 22 січня — День Соборності України

22 січня — День Соборності України

Вивчення історії є одним із найважливіших чинників формування національної свідомості народу. Учитель історії  ЗОШ № 12 м. Ковеля Світлана  БУСЛЮК майстерно розкриває перед учнями великий шлях, пройдений українським народом, його історичний досвід боротьби  за свободу, незалежність, державність.

Учні Світлани Петрівни неодноразово виборювали призові місця у міських, обласних олімпіадах, конкурсах з історії, а у минулому навчальному році учениця 11-А класу Марія Кушнерук стала лауреатом (ІІІ місце) Всеукраїнського конкурсу-захисту науково-дослідницьких робіт учнів-слухачів Малої Академії наук. Нещодавно одинадцятикласниця здобула перемогу у міському етапі Всеукраїнського конкурсу учнівської творчості, присвяченому Шевченківським дням, у номінації "Історія України і державотворення".

Головне ж, чого навчає педагог своїх вихованців, — усвідомлення, що лише в єдності дій та соборності душ ми можемо досягти величної мети — побудови економічно й духовно багатої, вільної й демократичної України, якою пишатимуться наші нащадки. 

Людмила ЛЯШУК,

заступник директора ЗОШ № 12.

НА ЗНІМКУ: вчитель історії ЗОШ № 12 Світлана БУСЛЮК та учениця 11-А класу Марія КУШНЕРУК.

Фото Мирослава ДАНИЛЮКА. 

Ти — для мене все

Я в тобі, немов хмарка в небесах.

України біль — зронена сльоза.

Ти — моя журба, ти — моє життя,

Ти — моя любов, вічна і свята.

Калиновий спів на моїх вустах,

Ти — в душі моїй пісня золота.

Ти — адреналін у моїй крові,

Ти — для мене все на оцій Землі.

Влився в тебе я краплею роси —

Ти мені дала ніжності й краси.

Я до тебе йшов босим по стерні —

Замість ран дала ти любов мені.

Плине скрізь твоя посмішка ясна,

Дочки і сини — то є ти одна.

Але не сама. Бо у цім житті

Ти ж бо для всіх нас — стежка до мети.

В далечі я чув ніжний шепіт трав,

Крізь гірку печаль я до тебе мчав.

В очі бився дим, падав я із ніг,

Та любов свою в серці я зберіг.

Повно мук гірких у душі твоїй,

Але вічна ти, доле моїх мрій.

Й не страшні мені бурі у житті,

Бо, Вкраїно, є найрідніша ти!

Є у мене ти

Є у мене ти, і я цим горджусь,

Бо до тебе я завше пригорнусь.

Рук своїх тепло не ховала ти,

Хоч би як було тобі важко йти.

Міріади мук на тебе лягли,

Але в герці тім вистояли ми: 

Бо любов твоя — то для нас зоря,

Щастям крізь віки кожному сія.

Скрізь твоя краса, ніжна, наче сон,

Подих оживля піснею давно.

Скрізь твоя любов, вічна, мов земля,

Ласкою долонь душу окриля.

І моя любов — чиста, без прикрас.

Вірності вогонь у мені не згас.

Матінка моя — рідна сторона.

Боже, збережи! В нас вона одна!

І прийшла ота неповторна мить:

Є у мене ти — значить, буду жить!

Україно! Ти в кров мою влилась!

Зможе тільки смерть розлучити нас!

Україна — я

Я живу Україною, мрію я Україною,

Я люблю Україною, неповторною і єдиною,

Її мовою солов'їною, її волею незборимою,

Її піснею колисковою, її тишею вечоровою.

Її росами над покосами, щедро вмитими

 літом й осінню,

І туманами сиворанніми, і розлуками

невблаганними,

І купавами, наче перлами, синьоокими

скрізьозерними.

Бо без неї я — спів без солов'я, риба без

води, без квіток сади,

Без батьків дитя, без тепер буття, бо вона

моя: Україна — я!

Найріднішая, наймилішая і у світі цім —

найсвятішая!

Ігор ВИЖОВЕЦЬ.