Повідомлення в номер / Без минулого не може бути майбутнього

Уважно прочитав статті газети, присвячені 70-літтю СШ І-ІІІ ступенів №3 ім. Лесі Українки. Своїми враженнями поділився з дружиною та мамою, які теж є читачами «Вістей Ковельщини». Всі ми, за збігом обставин, є випускниками середньої школи №3 міста Ковеля.

Мама (1937 р. н.) закінчила СШ №3 в 1954 році (до речі, це перший випуск школи), я і дружина - в 1978 та 1980 рр. відповідно. Всі ми гордимося тим, що є випускниками цього навчального закладу.

Приємно, що наша рідна школа беззаперечно і надалі є флагманом освіти в місті Ковелі, про що свідчать її сучасні здобутки. Ряд авторів статей з щирою подякою та увагою згадували своїх попередників, як от Людмила Демчук (випускниця школи, завідувач кафедри вчителів суспільно-природничих дисциплін), Марія Іваненко (випускниця школи, вчитель української мови та літератури), Наталія Матковська (завідувач кафедри вчителів спортивно-оздоровчих дисциплін), Лариса Павлюк (випускниця школи, вчитель математики).

Проте, на мою думку, недостатньо була висвітлена історія школи, а вона досить цікава, і ще є живі свідки початку її становлення. Так, з розповідей моєї мами, у вересні 1944 року (після звільнення міста Ковеля від німецько-фашистських загарбників) діти навчались в єдиній на той час в місті СШ №1, яка розміщувалась на вул. Володимира Івасюка (колишня вул. Кірова) в районі ПТУ №5. Саме сюди мама й пішла в перший клас.

Проте, з її спогадів, закінчила перший навчальний рік вона в травні 1945 року у щойно відкритій СШ №3, яка розмістилась по вулиці Маціївській (школа складалась з двох невеликих приміщень), пізніше на цій базі була відкрита колишня СШ №7. Сучасна будівля СШ № 3 була здана в експлуатацію і прийняла учнів у вересні 1953 року.

Першим директором СШ №3 був Сергій Самчинський, який в 1945 році разом зі старшокласниками Тарасевичем, Яковенком, Баховцем (решту прізвищ мама не пам'ятає) був заарештований і засуджений сталінським режимом до 25 років таборів за співпрацю в роки війни з воїнами УПА. Його наступниками стали Ярошевич та Скороход В. О. (згаданий Ларисою Павлюк в контексті спогадів про вчителів математики).

3 1950 року школу очолив Петренко Олексій Пилипович (колишній фронтовик-танкіст, був поранений), який керував школою протягом 35 років. Гірко, що про людину, яка з сімдесяти років існування школи половину терміну її очолювала, у статті ми не знайшли жодного слова. На нашу думку, позитивний імідж школи створив колектив саме під його керівництвом. Чому про цю людину забули? Незрозуміло.

На завершення хотів би сказати, що мета мого відгуку – нагадати всім, що без минулого не може бути майбутнього, подякувати від імені учнів, які будь-коли навчались в нашій рідній школі, всім тим, кого, можливо, не згадали чи не запросили на свято, всім, хто у свій час був причетний до становлення СШ №3 ім. Лесі Українки, віддати шану пам'яті тим, кого вже нема.

Хочу запевнити нащадків Петренка Олексія Пилиповича, що ті, хто майже протягом чотирьох десятиліть знали його, шанують і пам'ятають колишнього директора, як добру, чуйну, працьовиту людину, здібного організатора та мудрого керівника.

Користуючись нагодою, хочу низько вклонитись своїй першій вчительці Карпук Таїсії Іллівні (вчительці початкових класів), яка не одне десятиліття працювала на освітянській ниві в СШ №3, і яка давно знаходиться на заслуженому відпочинку. 

Незважаючи на свій поважний вік, пам'ятає своїх «першачків» по іменах та прізвищах, пам'ятає їхні уподобання, особливості характеру, хоча й ми самі, її колишні «першачки», вже стали дідусями та бабусями.

3 повагою – 

Ігор  Чорний, випускник Ковельської СШ №3 1978 року.