Щасти Тобі, "Райдуго"!Покидають українці рідну землю. Відлітають у краї далекі, ситні, через моря, океани.
Чути клекіт журавлів: "Кру… Кру… Кру… Заки море перелечу, крилонька зітру".
О, Господи! Чому наша пісня така сумна? Із неї безвихідь голосить, тремтить, плаче. Навіщо їм, літнім і юним, цей політ у безвість? Перервана одвічна материнська пуповина від батьківської землі заради пошуку іноземного щастя.
— А де воно, оте щастя — в Америці, Італії?
— Скрізь, крім нас! Там свобода! Благополуччя! Словом, рай земний.
Скільки ж бо воно коштує не на наші гроші? 2-3 тисячі "зелених" чи більше?
Молюся… Дай вже їм, Господи, отого заможнішого життя, а мені повідай, хто правий — чи той, що відлітає, чи той, що ниву українську оре і навіть життя за неї не шкодує?
Хвилюється океан. Бурхають аж до неба хвилі. Не чути через той шум відповіді з небес. Тільки пісня журавлина, через бризки і піну хвилі, долітає: "Кру… Кру… Кру…".
Вона, мов чайка сизокрила, рішилася летіти через моря й океани. Свій край Вона таки збагатила мелодіями пісень, оспівала поетично.
І ось Вона зібрала друзів, рідних і знамениту "Райдугу" для своєї сповіді, щоб проспівати прощальну пісню:
"Шепче вітер в закоханих вітах,
Тихий смуток спочити приліг…".
А в мелодію нав'язливо вливається "Кру… Кру… Кру…".
— Сьогодні всього-на-всього презентація нового диску, — заспокоює Вона присутніх, що зібралися в залі центральної бібліотеки.
Та кого обманиш? Всі розуміють, що це — прелюдія до вечора-реквієму по друзях і цій квітучій землі.
Ольга Бичковська, як ведуча, впевнено й змістовно, душевно й хвилююче повела цей вечір пісні-сповіді.
Сольні мелодії для своєї подруги дарують Жанна Будкова та Світлана Осокіна.
Щирі напутні слова пташинами залітають у душу, як благословення, від отця Ростислава та церковного хору його прихожан.
— Славним був наш шлях у "Союзі Українок", — виголошують посестри-союзянки на чолі із Оленою Місюрою. Від них — квіти і "Гімн Союзянок" наживо, який народився у Її творчій душі. Ритмічно, пафосно і мелодійно звучать голоси аматорського хору.
Це — теж пам'ять про долю й боротьбу і славу нашу:
"А наш символ — червона калина…".
А чи розквітне у Нью-Йорку білолиця, немов наречена, калина серед хмарочосів? Стискається серце у новому журливому смутку, бо розквітне тільки в уяві.
А вітання по черзі звучать від зеленського аматорського гурту, від дітей місцевої школи і директора закладу Галини Мартинюк. За ними сіє мудрі слова-зерна Галина Божик. Краплину гумору виплескує з душі рідний і коханий чоловік Сергій.
І сама винуватиця дійства дарує присутнім свої мелодії і поетичні рядки.
— Що там? З ким там? Що душа Твоя пророча бачить? — нескінченні запитання строкатими метеликами витають у просторі.
— В Америці українців багато. Збудуємо справжню Українську Православну Церкву, — заспокоює Вона себе і нас.
Хай збудуться Твої мрії і надії!
Якось невимушено, у неофіційній частині злітає пісня "Волинь":
"Волинський краю дорогий…".
Так, справді волинський край був для Неї піснею!
І Вона, Оксана Мулярчук, була такою ж піснею для свого краю…
Сіре, захмарене надвечір'я принишкло, мов би чимось налякане і в чомусь винне, — мовчить.
Помовчимо ж і ми перед дальньою дорогою, згадуючи найп'янкішу минулого мить.
Щасти Тобі, наша "Райдуго!".
Любомир ФІАЛКО.
НА ЗНІМКУ: Оксана МУЛЯРЧУК із учасниками творчого вечора на її честь.
Фото з архіву центральної районної бібліотеки.
Залишити коментар