Чи дійсно Путін не знає історії?Думати так – значить недооцінювати небезпеку нового вторгнення Росії в Україну
В Україні стало модним критикувати Путіна, робити його недоумкуватим та недоосвіченим правителем. Як радісно і голосно на стадіонах і майданах скандують: "Путін - ху…ло!". До цього "фольклору" причетні не тільки "низи", але й окремі високопосадовці та нардепи. Це щось схоже на мого собачку "Дружка", який для того, щоб показати себе захисником і патріотом двору, гавкає через огорожу майже на кожного перехожого.
На Путіна можна "гавкати", але ж є реальні речі, які несуть небезпеку для мене, тебе, шановний читачу, всієї країни! І цю небезпеку однією лайкою, навіть найдобірнішою, не применшиш і не усунеш.
Ось і зараз ефір та друковані засоби масової інформації заповнились отим (хай мене вибачать) "гавканням" на президента Росії.
Причина проста: Володимир Путін на раді науки і освіти перервав виступ академіка М. Ковальчука, не погодився з його точкою зору на роль особи в історії і звинуватив самого Володимира Леніна в тому, що той в підмурівки Радянського Союзу заклав "атомну бомбу", яка у наші дні вибухнула і накрила уламками імперію під назвою "Росія".
Навперебій політики, історики, політологи кинулись критикувати Путіна, звинувачуючи його трохи не у незнанні історії. Не будемо досліджувати, що знає Володимир Путін і чого не знає. Зрештою, така критика примітивна, бо головне є те, як розуміє особисто ці процеси історії новоявлений "імператор" Росії, а не те, що він говорить.
"Атомна бомба" – це невеликий рядок у Конституції СРСР, де було зафіксовано право націй на самовизначення і вихід зі складу СРСР. Цим "рядочком" скористалися українці, які у 1991-му здобули Незалежність. Зрештою, це зробили й інші народи-"брати".
Ось, виявляється, в чому винен вождь світового пролетаріату. Його надмірний лібералізм призвів до "геополітичної катастрофи століття" (за словами Путіна).
Вже усім зрозуміло, що нині Володимир Путін – "збирач" земель російських. Його кумири – Петро І, Іван Грозний, Йосип Сталін та інші правителі-диктатори, але не Ленін і не Горбачов.
Ви думаєте, що президент Росії не знає, що історія Московії почалася не від Володимира Великого? Добре знає! Та, попри все, "цементує" основу сучасної Росії історією, вкраденою в українського народу. Бо Путін, як ніхто, усвідомлює, що він – продовжувач естафети імперської політики. І все – наука, історія, економіка, війна повинні працювати на цю ідею. "Руський мир" – це вам не "гнила" ліберально-демократична Європа, а "цивілізація майбутнього".
Риторику Путіна маємо сприймати глибше. Адже слова, сказані ним, – це воістину "атомна бомба" під сучасну незалежну Україну.
25 років назад Президент України Леонід Кравчук заклав "бомбу", хоч і меншого калібру, під Крим, надавши йому автономію.
Пройшло небагато часу, і цар всія Росії Путін натиснув кнопку детонатора. Наші тогочасні "поводирі" нації, наче загіпнотизовані, налякані "зеленими чоловічками", віддали півострів Росії (дай, Боже, щоб не продали).
Імператор навіть оком не моргнув – він просто виправив (хай і не повністю) помилку Леніна. Не роздумуючи, за прикладом Катерини ІІ став створювати Новоросію в Україні, щоб згодом приєднати весь Схід і Південь України до імперії.
І це – тільки прелюдія до можливого великого упокорення України, яку Путін колись назвав "штучним утворенням".
Поміркуймо, шановний читачу, чи варто беззубо критикувати за ці слова Путіна, чи слід робити з них далекосяжні висновки? У словах московського правителя – філософія агресивної політики імперії.
В одному В. Путін прорахувався – український народ, ковтнувши свіжого повітря свободи, грудьми став на захист рідної землі. Цього ніхто не сподівався. План "Новоросія" виявився недієздатним.
Але чи значить, що ми перемогли? Мінські угоди, уявне перемир'я – це, на мою думку, тільки підготовка хижого звіра до нового стрибка на жертву. Зловісні хмари "русько-путінського міра" клубочаться над нами.
Чи можна звинувачувати Президента Петра Порошенка у нерішучості або в заграванні з російськими можновладцями?
Знову поміркуймо: а що ми можемо протиставити вишколеному, сучасно озброєному агресору – збанкрутілу, спустошену, без економічно-військового ресурсу країну?
Героїзм наших воїнів на Сході у цій війні – то диво. Але це диво зрошене червоною, святою кров'ю наших синів і батьків.
І те, що Президент зумів підняти практично весь світ проти агресора, – подвиг, хочемо ми визнавати це чи ні.
Я солідарний з тобою, шановний читачу, що наш уряд і парламент діють сьогодні антисоціально, мов би випробовуючи нашу терплячість. Але це, як кажуть, тема іншої розмови.
Повертаючись до риторики В. Путіна, наголошу: найбільша небезпека таїться у намаганні частини політиків надати особливий статус Донбасу і децентралізувати країну. Це – нова "атомна бомба" Путіна, яку ми самі під свою країну підкладаємо.
"Розділяй і владарюй!" – улесливоі*?
Залишити коментар