Простір кохання
Давай з тобою втопим ніч
В тім океані, де печаль.
Давай поставим сотні свіч
Для всіх закоханих – не
жаль!
Давай розвієм сіру тінь,
Засвітим Сонечко в очах.
Давай підем без повелінь
В той край, що сниться
по ночах.
l
Простір кохання… Він чистий і світлий.
Він наповнений ніжними словами і весняним квітом. Вслухайся, як там бринить пісня солов'їна голосна.
Двоє – він і вона – несуть цей простір поміж люди. І той, хто торкнеться тієї дивної клітки кохання, стає добрішим і усміхнеться. Це значить, що весь навколишній світ посвітлішав і став лагіднішим.
Ви не знаєте, що таке щастя?
Закохайтесь!
l
Жив-був закоханий султан. Він щодня посилав слугу-євнуха за новою красунею. Султан прожив 100 років, а слуга – 40.
Висновок: не кохання вкорочує вік, а безглузда біганина за жінками-красунями.
l
Ти підійшла. Твоя рука.
Торкнулася моєї – щастя
мить!
І розливалася надія,
мов ріка,
Зоря сяйнула – світло
не згасить.
Хотілося, щоб руки-лебеді
твої
В полон обіймів мене
брали,
Щоб почуття розбуджені
мої
Мелодію кохання
заспівали.
Хмаринки білі в небесах
пливуть –
До них, немов до рідних,
промовляю:
"Летіть! Летіть! І милій
розкажіть,
Що я ту мить у серці
зберігаю”.
Ясна зоря далеко,
а манить…
Боюсь признатися –
а, може, я кохаю?
l
А на небі ясен Місяць від закоханих приймає звіти. Нічний лицар, володар зір небесних знає таїни кохання. Він нагадує всім, що кохання – субстанція чистоти, довіри, відповідальності і самопожертви в ім'я вищого духовного блага.
l
Чи є на світі веселий Бог, що сум прогонить?
Чи є на світі добро, яке перемагає зло?
Чи має щастя хтось в собі?
Тільки закохані мають відповіді на ці запитання.
l
Вода цілюща б'є
із джерела.
Тече життя крізь будні
й через свято.
Лиш на стежках кохання
і добра
Суть майбуття ми можемо
пізнати.
l
І очі голубі бездонні
Цвітуть на березі далекім.
І звуки пісні ніжнотонні
Несуть на крилах вдаль
лелеки.
І роки фестивальні, юні
Цвітуть ромашкою
в житах.
Кохання милого
відлуння,
Мов мед, цілунок
на вустах.
l
Якщо кохана жінка зійшла з колії – винен ти. Ти тягнеш воза!
Розбите дзеркало
Закоханий падишах вирішив подарувати своїй найулюбленішій жінці гарему велике, на всю стіну дзеркало. Мріяв: буде стояти біля нього кохана і згадуватиме, як він її кохає.
Яке ж було розчарування падишаха, коли, розпакувавши ящик, він побачив великі і малі скалки розбитого дзеркала. Кара смертельна чекала на тих, хто скоїв таку необережність.
Але виходу не було, і він став роздумувати, що робити далі? Раптом його осінило – він вирішив із розбитого дзеркала зробити мозаїку на стінах палацу. О, як заіскрилося, засяяло все довкола! Це була казка.
Радості коханої не було меж. Вона кинулась в обійми падишаха і палко поцілувала його.
Хто знав, що розбите дзеркало теж приносить щастя, а справжнє вірне кохання нічим і ніколи не можна розбити?
Зрештою, життя наше – це теж розбите дзеркало. Та щоб засяяло воно, потрібно вміти скласти невеликі скалки в єдине ціле.
Пошук істини
Я вдихав
Небо твоїх очей.
Купався
В твоїй ніжності,
Насолоджувався
Мелодією твого голосу.
Щасливів
Від цвіту твого успіху.
Зігрівався
Від дотику твоєї руки.
Задихався
Від зажури в твоїх очах.
Прагнув
Визволити тебе із полону
суму…
Закоханість!
Я пізнав її і пригорнувся
до тебе.
Анатолій СЕМЕНЮК.
Давай з тобою втопим ніч
В тім океані, де печаль.
Давай поставим сотні свіч
Для всіх закоханих – не
жаль!
Давай розвієм сіру тінь,
Засвітим Сонечко в очах.
Давай підем без повелінь
В той край, що сниться
по ночах.
Простір кохання… Він чистий і світлий.
Він наповнений ніжними словами і весняним квітом. Вслухайся, як там бринить пісня солов'їна голосна.
Двоє – він і вона – несуть цей простір поміж люди. І той, хто торкнеться тієї дивної клітки кохання, стає добрішим і усміхнеться. Це значить, що весь навколишній світ посвітлішав і став лагіднішим.
Ви не знаєте, що таке щастя?
Закохайтесь!
Жив-був закоханий султан. Він щодня посилав слугу-євнуха за новою красунею. Султан прожив 100 років, а слуга – 40.
Висновок: не кохання вкорочує вік, а безглузда біганина за жінками-красунями.
Ти підійшла. Твоя рука.
Торкнулася моєї – щастя
мить!
І розливалася надія,
мов ріка,
Зоря сяйнула – світло
не згасить.
Хотілося, щоб руки-лебеді
твої
В полон обіймів мене
брали,
Щоб почуття розбуджені
мої
Мелодію кохання
заспівали.
Хмаринки білі в небесах
пливуть –
До них, немов до рідних,
промовляю:
"Летіть! Летіть! І милій
розкажіть,
Що я ту мить у серці
зберігаю”.
Ясна зоря далеко,
а манить…
Боюсь признатися –
а, може, я кохаю?
А на небі ясен Місяць від закоханих приймає звіти. Нічний лицар, володар зір небесних знає таїни кохання. Він нагадує всім, що кохання – субстанція чистоти, довіри, відповідальності і самопожертви в ім'я вищого духовного блага.
Чи є на світі веселий Бог, що сум прогонить?
Чи є на світі добро, яке перемагає зло?
Чи має щастя хтось в собі?
Тільки закохані мають відповіді на ці запитання.
Вода цілюща б'є
із джерела.
Тече життя крізь будні
й через свято.
Лиш на стежках кохання
і добра
Суть майбуття ми можемо
пізнати.
І очі голубі бездонн
Простір кохання
Залишити коментар