Друг наш – газетаНе прочитала, а опрацювала, переосмислила статтю М. Г. Вельми за 28 січня "Вистояти і перемогти". Ніколи не могла і думки припустити, що над такою газетою, яка багато років поспіль іде в перших рядах переможців, може нависнути загроза її існуванню.
Пригадалися перші роки "прихватизації". Зайшла в один із магазинів. Прямую до того місця, де були книги. А там красується плакат "Все для дому". І дійсно: там було все для дому, крім книги. Та куди дінешся? На щастя, є бібліотеки. Але не уявляю, як можна жити без (особливо місцевої) газети?
Для вчителів тут можна почерпнути цікавий матеріал про життя, працю, волонтерську діяльність. На конкретних прикладах, на живих і знайомих людях навчати жити. А хіба не цікаво дізнатися про районний бюджет на наступний рік? А якою буде погода, а як подолати недугу, а які політичні події, а скільки талантів на нашій Ковельщині!
Якби не газета "Вісті Ковельщини", хіба б я знала, що у мене так багато однодумців, таких, як Ігор Вижовець, Любов Карасовська, Лідія Козуля, Любомир Фіалко та багато інших?
До глибини душі схвилювала стаття Михайла Коса "Сьома хвиля". Тут усе те, що і в мене забирає сон: роздуми і прохання, пересторога і болюча правда, яку не можна замовчувати. На жаль, ті, кого найбільше стосується порушена проблема, до кого з великою надією в серці звертається автор, мабуть, газети не передплачують, отже, і не прочитають такого емоційного звернення. А дуже хотілося б!
Якби не газета, то хіба б я знала, яку роботу проводить священик Свято-Гергіївської церкви? Ремонт всередині і зовні, новозбудована дзвіниця, далеко видно позолочені куполи церкви, гарненька шопка, цікаві поїздки і дозвілля для парафіян, "гуманітарка", багаті застілля. І гості районні, і місцеві чиновники тут.
Але молимось: "Боже, не введи у спокусу". У церкві КП всього цього немає, вона бідна у Голобах, як і вся Україна. Обділена увагою, коштами. Що зробить священик Андрій своїми руками, те і є. Але ми стійкі, непохитні, бо любов до людей і України тут понад усе. Коли колядували у дитячому будинку для обділених долею дітей, то у священика на очах були сльози. Хоч мізерні кошти у церкві, але він організовує з дітками з недільної школи екскурсії в ліс, на озеро.
Брали участь у Дубовому з нагоди Новорічно-Різдвяних свят. Ми про це не афішуємо, бо це щоденна чи щонедільна праця священика. Але чому жодним словом не обмовляться дописувачі про те, що у церкві Свято-Георгіївській після служби, яка повинна закликати до любові, іноді роздають анонімні брошури, які необґрунтовано, брехливо паплюжать церкву КП? Цей сепаратистський непотріб я тримала у своїх руках.
Про це написала в газету жителька Голоб, бо то – крик душі, але для такого матеріалу не знаходиться місця в газеті поки що. Газета "Вісті Ковельщини" мені дуже дорога за змістом. Дорога вона і коштами. Папір подорожчав, але редакція майже сторінку дорогого паперу не пошкодувала на публікацію про лучанку, яка поїхала в Італію на заробітки і аж сім світлин.
А висновок, виховний момент який? Їдь, молодь, тікай з України, залишай її, обдерту, згорьовану, закривавлену напризволяще. Саме з газети дізнаємося про ще одну втрату для Ковельщини: від'їзд Оксани Мулярчук. Нехай дасть Бог, щоб їй співалося та творилося і на чужині. Що ж. У кожного своя доля і свій шлях широкий.
Реформи, роздержавлення друкованих ЗМІ і т. д. – повинне все бути спрямоване на покращення життя людей, а не олігархів, які з'являються, як гриби після дощу.
Мені сподобалося, що влада матиме право висвітлювати свою позицію через публікацію оплаченої інформації про свою діяльність. Я відразу внесу пропозицію владі: нехай потурбуються, щоб хоча двома лампочками освітити темну і майже неприступну для пасажирів залізничну колію в Голобах. У поїзді "Київ-Ковель" переважно 18-19 вагонів, а інколи і більше. Починаючи із 14 вагону, рампи немає, а викопана канава і обкладена бетонними плитами. До вагонів доступу нема, та ще й темно, як у льоху. Пасажири мучаться, падають.
Микола Григорович пише, що одним із найважливіших напрямів роботи буде зміцнення зв'язків із громадськими дописувачами. Мені здається, що ці зв'язки й до цього були дуже тісними. І все ж головна ставка – на працівників редакції, здібних, грамотних, конкретних і справедливих таких, як головний редактор газети М. Г. Вельма, який дав команду: "Вистояти і перемогти! Іншого просто не дано". Нам залишається чітко відповісти: "Готові до виконання!". І – вперед. Газету знищити не дамо!
Лідія ГАРЛІНСЬКА.
Залишити коментар