Хто він, курінний "Голобенко"?
Активіст громадсько-політичного життя Ковельщини, член Ліги українських письменників імені Павла Чубинського, громадський дописувач газети "Вісті Ковельщини" Яків Лавренко неодноразово порушував питання про увіковічнення пам'яті нашого земляка активного учасника національно-визвольної боротьби, уродженця селища Голоб Олексія Громадюка ("Голобенка", "Острізького").
В зв'язку з тим, що для багатьох мешканців нашого краю, особливо молодшого покоління, життя і революційна діяльність цієї людини практично невідомі, пан Лавренко запропонував для друку нарис зі своєї книги "Боротьба за незалежність української нації на Ковельщині", який ми пропонуємо увазі читачів.
Активіст громадсько-політичного життя Ковельщини, член Ліги українських письменників імені Павла Чубинського, громадський дописувач газети "Вісті Ковельщини" Яків Лавренко неодноразово порушував питання про увіковічнення пам'яті нашого земляка активного учасника національно-визвольної боротьби, уродженця селища Голоб Олексія Громадюка ("Голобенка", "Острізького").
В зв'язку з тим, що для багатьох мешканців нашого краю, особливо молодшого покоління, життя і революційна діяльність цієї людини практично невідомі, пан Лавренко запропонував для друку нарис зі своєї книги "Боротьба за незалежність української нації на Ковельщині", який ми пропонуємо увазі читачів.
Керівником зорганізованого на Ковельщині куреня "Голобенка" був Громадюк Олексій. Він народився в селищі Голоби, тепер Ковельського р-ну, на Волині в селянській родині у 1913 році. Господарство Романа процвітало, дякуючи невтомній, працьовитій сім'ї. Вона мала міцне господарство: великий будинок, просторий двір, сад, пасіку, викопала ставок.
Батько Олексія відзначався освіченістю. Він виписував низку журналів та газет. Це були "Новий час", "Рільник", "Комар", "Рlion". Добре дбав про освіту дітей. Олексій закінчив 7 класів у місцевій школі. Продовжив навчання в Острозі в учительській семінарії. На канікулах завзято допомагав у господарстві.
Військову службу проходив у польській армії, де отримав офіцерське звання поручника. Вчителювати почав в с. Сокіл. Там і одружився. Навчав учнів не тільки грамоті, а й любові до рідного краю, України. Учні й досі гордяться своїм вчителем-героєм. Великий патріот вершив великі справи.
Вибух німецько-більшовицької війни покликав відважного патріота взятися за зброю. Далі ми його знаємо під псевдонімом "Голобенко", "Острізький". Під псевдо "Голубенко" перебував і автор споминів про перемовини УПА з угорською армією Андрій Дольницький. Але це різні особи. Не виключено, що вони зустрічались у житті.
У споминах Новака, "Крилатого", читаємо: "Центром куреня був курінний "Голобенко", пізніше "Острізький". Це був чоловік великого росту й сильної будови тіла, трохи повільний, але енергійний та рішучий. Кур. "Голобенко" був строгий і вимогливий у службових справах, але рівночасно приступний і веселий щодо людей, так що його всі й поважали й любили". ("Літопис Української Повстанської Армії", т. 5, с. 109).
Талановитість, патріотична одержимість, військова підготовка командира допомогли отримати багато значних перемог повстанцям. В час бою у липні 1943 р. в с. Оптова курінний "Голобенко" так вміло організував курінь, що він легко розправився з групою більшовиків, яка вночі наїхала на застави куреня.
На нарадах при вищому командуванні ВО "Турів" завжди рахувались із думкою цього досвідченого керівника. У тому ж літньому рейді 1943 р. курінний "Голобенко" отримав наказ просуватися зі своїм куренем правобережжям Стоходу. Він вміло організував і добився очищення від червоної партизанки в селах Малий Обзир, Набруска, Нова Руда, Лишнівка, Грива.
Рідко в яких військових операціях не брав участі курінь, керований "Голобенком-Острізьким" (Громадюком Олексієм Ро-мановичем). Він проводив не тільки військові операції, а й цілеспрямовано готував свідомість українців Ковельщини у найщирішому патріотизмі.
У рідкі хвилини спокою від курінних справ згадував Олексій Романович свій тихий хутір Видвин, що був на заході Голоб в кілометрах п'яти від центру і за два кілометри від села Вівчицька, тата Романа, матусю Домну, дорогих сестер Любу, Раю, Ірину. Уявляв, як зараз спокійно, а, може, неспокійно живе старший брат Прокіп з дітками і батьками. Найменший Олексій був ніби відірваною галузкою.
Громадюки були добрі люди. Завжди доброзичливо відносились до сусідів. Роман з дружиною жили славно, злагоджено. Уся селянська сім'я була згуртованою. Працювали на рідній, власній землі, якої мали близько 5-ти гектарів.
Земля була поодаль від садиби, біля вежі, як і в інших сусідів: Сміщуків, Бенеськів. Хати на хуторі потопали в розкішних садах вишень, яблунь, груш, слив. Соковиті солодкі плоди вживали не тільки свіжими влітку, а й сушеними взимку на узвар (компот), який був солодким і без цукру. Засипали в скляні бутлі з цукром вишні й робили вишнівку. Самогону не гнал*?
Залишити коментар