Листи читачів інформують, хвилюють, обнадіюють
Надзвичайно багатою є нині редакційна пошта "Вістей Ковельщини" – щоденно ми отримуємо десятки листів. Їх читачі надсилають як звичайною поштою, так і електронною. У кожному зверненні – розповіді про те, чим живуть трудові, учнівські і студентські колективи, що їх хвилює, як уявляють подальше життя.
Приємно вражає патріотичний дух дописів наших читачів. Вони прагнуть поділитися найсокровеннішим, повідомити про події, які присвячені пам'ятним датам в історії України. Сьогодні це – подвиг Героїв Небесної Сотні, Шевченківські дні, відзначення свята весни, краси і любові – 8 Березня тощо.
Нас, журналістів, не може не тішити подібна активність громадських дописувачів. Ми раді б використати кожну замітку, кожну інформацію, бо знаємо, наскільки це важливо для їх авторів. Та от біда: листів багато, а газета маленька. Навіть при найбільшому нашому бажанні ми не можемо вчасно і в повному обсязі надрукувати усі ваші дописи, дорогі читачі.
Тому не можемо погодитися з реплікою однієї з дописувачок, яка нам дорікає: "Ми вам надсилали листа, а ви його не опублікували!". Шановна авторко! Ми Вас постійно друкуємо і будемо друкувати. Але подумайте й над тим, як сьогодні, у час фінансової та економічної скрути, редакції важко зводити кінці з кінцями, забезпечувати своєчасний випуск газети і при тому подавати оперативну інформацію з місць.
Прізвища Вашого не називаю – думаю, Ви самі здогадаєтеся, кого я маю на увазі. Але хочу нагадати, що коли у січні 2015 року у вашому сільському відділенні зв'язку передплачували 94 примірники "Вістей Ковельщини", то у січні 2016-го – лише 85.
Добре, що хоч у лютому й березні ситуація трохи поліпшилася, хоч до рівня минулого року ваші зв'язківці все одно "недотягли". То, можливо, Вам, Вашим колегам – працівникам культустанов, педагогам школи, зрештою, депутатам сільради та їх очільнику варто подумати над тим, щоб увага і повага один до одного були взаємними?
І все-таки, незважаючи на всі "за" і "проти", ми знову відводимо цілу шпальту газети листам читачів, які і хвилюють, й інформують, й вселяють надію на краще.
Михайло КУЗЬМУК.
Хоч декому "муляє" це свято, але, попри все, приємно, що в такий спосіб ми, жінки, відчуваємо до себе особливо в цей день увагу і шану. Це й чудовий настрій, і приємні миті спілкування з мистецтвом завдяки людям, що володіють чудовим талантом і вмінням донести його до слухачів, і спогади…
А ми багато не хочемо – лиш ось такий чудовий дарунок в честь жіночого свята, бо ж його варті. Як сказав у вступному слові голова територіальної громади Сергій Гарбарук, у кожній організації переважають представниці прекрасної статі на 90 і 99 відсотків, як от у школі, лікарні, садочку, а вдома – на всі 100 буває.
Отож, будинок культури в Голобах у той день був переповнений. Бо ми ж тепер – одна родина у складі територіальної громади, та й були гості з навколишніх сіл. Від найменших діток, що були на руках у мам, і до 90-літніх прийшли послухати своїх артистів, а не "куплених".
Наприклад, колись був маленьким дошкільнятком Іванко Воробей, якого тато, вчитель музичної школи, вчив поки що вдома, вже виходив на сцену і дивував своїм голосочком і грою на скрипці.
А тепер він – учасник зразкового ансамблю "Дударик", а в дуеті з татом Валерієм виконує вже класичні твори. А Володя Сущ спочатку несміливо виходив на сцену із дитячими пісеньками, сьогодні ж – це невмирущі шедеври: "Стежина", "Два кольори", жінкам в цей день подарував "Я піду в далекі гори".
З дебютом на нашій сцені виступив тесть директора будинку культури Григорія Тарасовського пан Микола: і сам, і дуетом із зятем.
Звучала й хвилююча пісня "Росте черешня в мами на городі" у виконанні Василя Шевчука, а в дуеті з ним Микола Щесюк виконали не менш зворушливо "Яворину". Спасибі Наталії Бенесько за художнє читання!
Мабуть, не одна мати й сльозу пустила, коли співали вчителька Галина Лук'янчук та її учень Володимир Сущ "Ой чого ж ти, мамо, рано посивіла?". Це не передати – це треба чути і бачити.
А скільки приємних хвилин принесли дітки найменшого віку і середнього шкільного із ансамблю "Сонечко" своїми іскрометними танцями! (кер. Руслана Тарасовська).
Багато глядачів артистів знімали на "мобілки", на планшети, щоб не раз вдома почути і насолодитись чудовим виконанням і передати тим, хто не був на концерті. Хочу підкреслити, що деякі пісні чули навіть того дня в Нью-Йорку українці, бо їм передали рідні. Це ж сьогодні доступно.
Хто дивився телепередачі під назвою "Маленькі гіганти", то згідний буде зі мною, що і в нас є свої гіганти – і великі, і малі.
Тож велике спасибі всім за подароване свято в цей день і чудовий настрій!
Валентина ОСТАПЧУК.
смт Голоби.
Залишити коментар