Чотири справжніх дні
Кропітка робота з підготовки котрої-то вже поїздки на Схід завершена. Матеріальна допомога зібрана, арт-десант сформований. Цього разу в нас потужний творчий десант: команда "Вбережу" в складі Степана Петруся ("Генерал") та Василя Марчука ("Диригент"), посилена Заслуженим артистом України співаком Василем Булою та львівським композитором Василем Гринчуком.
Як зазвичай, творчу делегацію супроводжує станичний Ковельського братства вояків УПА ім. полковника Клима Савура Сергій Козуля ("Дід") та я, "Скеля". Лишається ще допрацювати із забезпеченням паливом, і наступного дня можна вирушати.
Аж раптом телефонує голова ГО Ковельської філії "Союзу Українок" Олена Місюра і просить, щоб ми долучили до товариства представників цієї організації – голову ВГО Ориславу Хомик, голову Устилузької філії Ніну Гук та журналістку газети "Волинь" Ярославу Тимощук. На Сході вони мають виконати відповідальну місію – провести установчі збори новоствореної Маріупольської міської організації "Союзу Українок". Із розумінням ставимось до важливої місії "союзянок" і, що називається "з колес", організовуємо ще один транспорт. Згоду їхати дає Едуард Сколінчук ("Бедрик").
До організації збору гуманітарної допомоги долучається голова Ковельської районної ради Андрій Броїло, а забезпечення паливом взяли на себе "союзянки". До вечора всі організаційні питання були вирішені.
ДЕНЬ ПЕРШИЙ. Отримавши на дорогу благословення отця Василя Мичка, настоятеля Благовіщенського храму УПЦ КП м. Ковеля, вирушаємо туди, де цього разу нас чекають найбільше – в м. Щастя до генерала Українського козацтва, одного із героїв визволення міста від сепаратистів Віктора Ткаченка, до замполіта 28-ї окремої механізованої бригади ковельчанина капітана Руслана Війтика, в Маріуполь – для виконання місії "Союзу Українок" та в прикордонний підрозділ, де проходить капеланську службу настоятель храму Святого Пантелеймона УПЦ КП смт Люблинця прот. Матвій Олійник.
Їдемо двома “бусами”. За кермом першого – Степан Петрусь ("Генерал"), другий веде Едуард Сколінчук ("Бедрик"). До Щастя – 1200 км.
ДЕНЬ ДРУГИЙ. Ближче до полудня прибуваємо за призначенням в м. Щастя. Розвантажуємо частину того, що привезли. Короткий перепочинок, і їдемо на першу зустріч із бійцями та учнями однієї із загальноосвітніх шкіл Станице-Луганського району. Школа справляє приємне враження своєю доглянутістю. Певне нерозуміння викликає те, що шкільна наочність та всі вивіски українською, а спілкуються в колективі від директора до учня-першокласника – російською.
Але нас там чекали, судячи із того, що частина дітей була одягнена в національне вбрання. Концертна програма проходить "на біс". Після закінчення свята висаджуємо на подвір'ї школи калину – в знак дружби та незламності українського духу на цій землі.
Пізніше довідались, що в школі вчаться діти, батьки яких загинули на “тому” боці, ворожому для нас. Це трохи шокувало і змусило замислитись.
ДЕНЬ ТРЕТІЙ. О 7.00 вже готові до виїзду, адже до найближчого підрозділу майже дві години їзди. В танковому батальйоні нас зустрічають привітно, для проведення концерту виділяють цілий ангар елеватора. Як жартували наші співаки, такої акустики, як в цьому ангарі, не має жодна кіноконцертна зала в Україні.
Двогодинний виступ минув дуже швидко. Спілкування з бійцями, ознайомлення з умовами побуту та бойовою технікою займають ще годину – і знову в дорогу.
Переїзд в інший підрозділ зайняв ще годину часу. В підрозділі піхотинців – виступ просто серед заболоченого майдану. Швиденько готуємо озвучення, і співаки вже в роботі. Не дивлячись на шалений, з дрібним дощем вітер, бійці тепло вітають кожного виконавця. На закінчення концерту – спільне виконання Гімну України і спільне фото (на знімку).
Ще дві години вибоїстими дорогами до місця відпочинку – й день добігає кінця. Нас чекає вечеря, короткий відпочинок, і опівночі виїзд до Маріуполя. Не дивлячись на те, що волонтерам не рекомендують рухатись вночі, жорсткий графік жене нас в нічну дорогу.
ДЕНЬ ЗАВЕРШАЛЬНИЙ. Лиш ближче до полудня прибуваємо в Маріуполь. І одразу ж – на установчі збори до “союзянок”. Приємно було бачити активних жінок і чути їх прагнення створити осередок українського життя в місті, жителі якого непохитні в тому, що Маріуполь – це Україна. На завершення зборів хлопці дають концерт.
І знову поспішаємо до прикордонників, де нас чекає військовий священик отець Матвій (в мирному житті настоятель храму Святого Великомученика Пантелеймона смт Люблинця). За півгодини дістаємось військової частини. На першому в'їздному блокпості просять вимкнути світло фар, і в супроводі військовика з ліхтарем рухаємось в темряві.
Всі вікна в казармах щільно зашторені, на території суцільна темрява, воїни пересуваються виключно при світлі ліхтариків, але воно й зрозуміло – ворог за якийсь кілометр. Швиденько готуємо звукову апаратуру і концерт. Треба визнати, що то було найтепліше й найзворушливіше пошанування співаків.
Прикордонники – майже всі вихідці із Західної України. Вони не тільки вітали оплесками, а й кожну пісню підтримували власним співом. Згодом на своїй сторінці у "Фейсбуці" отець Матвій написав: " Свято вдалося! Емоціям та радості немає меж!!!!!!!!! Дякую Ігорю Верчуку та його команді! ЗАПАЛИЛИ СЕРЦЯ!".
Тепло прощаємось із бійцями, і знову – в нічну дорогу. Вже на самому виїзді із Маріуполя, ніби з нізвідки, нас швидко обігнало авто військових патрульних із "мигалками" та, різко загальмувавши, перегородило дорогу впоперек. Так само швидко розчахнулись двері автівки і звідти сипонули військові зі зброєю напоготів на ураження.
Ретельно перевірили наші документи, вміст багажу та особистих речей на факт виявлення зброї чи іншого чогось забороненого.
Вже пізніше, після перевірки, військовики сказали, що наш конвой видався їм дуже підозрілим, тому і був затриманий. Ми з розумінням ставимось до таких попереджувальних заходів. Все ж таки Маріуполь – місто фронтове. Рухаємось далі в ніч, адже нас ще чекають у рембаті 14-ї окремої механізованої бригади.
І додому, щоб знов готуватись в дорогу…
Наша команда висловлює вдячність всім, хто формував гуманітарний вантаж: сільським та селищним радам, педагогам, дітям та батькам закладів освіти м. Ковеля, координаційній раді волонтерів – освітян, волонтерському координаційному центру при Ковельській районній раді.
Окрема подяка – настоятелю Свято-Георгієвського храму смт Голоб ієромонаху Ніфонту, Ковельській філії "Союзу Українок", ГО "Майдан Гідності", Ковельській станиці братства вояків УПА ім. полковника Клима Савура, Ковельській міській організації Української народної партії, приватним особам – Олені Місюрі, Дмитру Килебі, Віктору Бурчаку, Миколі Більшевичу, Юрію Ворошику.
Ігор Верчук (“Скеля”).
Кропітка робота з підготовки котрої-то вже поїздки на Схід завершена. Матеріальна допомога зібрана, арт-десант сформований. Цього разу в нас потужний творчий десант: команда "Вбережу" в складі Степана Петруся ("Генерал") та Василя Марчука ("Диригент"), посилена Заслуженим артистом України співаком Василем Булою та львівським композитором Василем Гринчуком.
Як зазвичай, творчу делегацію супроводжує станичний Ковельського братства вояків УПА ім. полковника Клима Савура Сергій Козуля ("Дід") та я, "Скеля". Лишається ще допрацювати із забезпеченням паливом, і наступного дня можна вирушати.
Аж раптом телефонує голова ГО Ковельської філії "Союзу Українок" Олена Місюра і просить, щоб ми долучили до товариства представників цієї організації – голову ВГО Ориславу Хомик, голову Устилузької філії Ніну Гук та журналістку газети "Волинь" Ярославу Тимощук. На Сході вони мають виконати відповідальну місію – провести установчі збори новоствореної Маріупольської міської організації "Союзу Українок". Із розумінням ставимось до важливої місії "союзянок" і, що називається "з колес", організовуємо ще один транспорт. Згоду їхати дає Едуард Сколінчук ("Бедрик").
До організації збору гуманітарної допомоги долучається голова Ковельської районної ради Андрій Броїло, а забезпечення паливом взяли на себе "союзянки". До вечора всі організаційні питання були вирішені.
ДЕНЬ ПЕРШИЙ. Отримавши на дорогу благословення отця Василя Мичка, настоятеля Благовіщенського храму УПЦ КП м. Ковеля, вирушаємо туди, де цього разу нас чекають найбільше – в м. Щастя до генерала Українського козацтва, одного із героїв визволення міста від сепаратистів Віктора Ткаченка, до замполіта 28-ї окремої механізованої бригади ковельчанина капітана Руслана Війтика, в Маріуполь – для виконання місії "Союзу Українок" та в прикордонний підрозділ, де проходить капеланську службу настоятель храму Святого Пантелеймона УПЦ КП смт Люблин
Чотири справжніх дні
Залишити коментар