Завтра виповнюється 75 років від дня народження ветерану агропромислового комплексу Волині, Заслуженому працівнику сільського господарства України Анатолію Григоровичу Чабану.
Це людина, яка все своє життя присвятила праці на землі, багато зробила для економічного і соціального розвитку Ковельщини. Де б він не трудився – чи то у віддалених від районного центру Арсеновичах і Углах, чи то у недалеких Зеленому і Волі-Ковельській, скрізь залишив по собі добрий слід.
Так, саме "при Чабану" бруківка з'єднала Велицьк і Сільце з Углами, був побудований цегельний завод, послугами якого користувалися мешканці довколишніх сіл, та й жителі Ковеля навідувалися. Всього Анатолій Григорович віддав головуванню у колгоспі "Іскра" 12 років свого життя.
З 1975 року він був призначений директором радгоспу "Відгодівельний". Спадщина йому від попередників дісталася незавидна. І тваринницька, і рослинницька галузі були практично занедбані. "Кульгала" дисципліна серед механізаторів. За порівняно короткий час Анатолію Григоровичу вдалося сформувати команду однодумців, з якою рішуче взялися до роботи.
Буквально на очах Зелене змінювалося на краще. Десятки людей, яких "загітував" директор, приїхали сюди, побудувалися і влилися в трудовий колектив. Вже невдовзі село мало водогін, газопровід, добрі дороги, а асфальтівка з'єднала його з містом. Завдяки підтримці діяльності керівника районною, обласною і республіканською владою, з якою Чабан зумів знайти спільну мову, було побудовано приміщення нової школи, дитячого садка, їдальні, радгоспної контори і сільської ради.
Оновився машинно-тракторний парк, були побудовані тваринницькі приміщення. При всьому тому Анатолій Григорович піклувався і про розвиток духовності, підтримку культури і освіти. Він багато допоміг при спорудженні будівлі церковного храму, забезпеченні аматорів сцени музичними інструментами, одягом для виступів. Ветерани війни і праці, рядові трудівники, завжди були в центрі його уваги.
Анатолій Чабан – з тієї породи людей, що й сам не дрімає, й іншим не дає. З його думкою рахувалися і досі рахуються керівники багатьох господарств, які називають патріарха волинського села своїм вчителем і наставником. Для нього завжди були відчинені двері районної і обласної державної адміністрації, їх очільників – і Віталія Карпюка, і Вадима Грищука, і покійного Бориса Клімчука, і багатьох інших обласних керівників, які мали за честь називатися друзями Анатолія Григоровича. "Своїм" був директор радгоспу, який згодом став милозвучно називатися "Турія", і в Кабміні, і в галузевому міністерстві.
За сумлінну, багаторічну працю Анатолій Чабан удостоєний високого звання "Заслужений працівник сільського господарства України", ряду інших державних нагород. Але справа навіть не в орденах і медалях, хоч їх даремно ніхто не дає. Найголовніше в тому, що Анатолій Григорович був, є і залишається вірним сином рідної Волинської землі, задля процвітання якої він віддав кращі роки свого життя.
У ювіляра - чудова сім'я. З дружиною Надією Григорівною вони десятки років крокують пліч-о-пліч життєвим шляхом, виховали трьох дітей. Батьки гордяться ними, дочки і син пишаються мамою і татом. В родині - четверо онуків і один правнук. З чистою совістю Анатолій Григорович може сказати, що виконав заповідь, яку часто з вами повторюємо: побудував будинок, посадив сад, виростив дітей.
В одному із своїх нарисів відомий волинський поет, письменник і журналіст Анатолій Семенюк, дізнавшись, що улюбленою піснею Чабана є "А льон цвіте синьо-синьо", присвятив йому такі поетичні слова:
Квітує життя над твоїм
рідним краєм,
І слухняно колосся лягає
в снопи.
Волинська земля, яку
називаємо раєм, –
На ній славні сліди від твоєї
стопи.
Поглянь, як під вітром
хвилюється жито,
Синій льон зацвіте – хвиля
морем пливе.
Хліб ростити! Чи є щось
святіше у світі?
І землю любити – інакше
для чого людина живе?
На мою думку, поету вдалося передати у своєму вірші суть людського єства Анатолія Григоровича Чабана – його безмежну любов до рідної землі, людей нашого краю, щиру відданість важкій професії хлібороба-ратая.
Тож нехай ще не один рік благословенна українська земля дає своєму вірному сину сили, здоров'я, довгі роки життя. Як кажуть, з роси і води Вам, дорогий Анатолію Григоровичу!
Микола ВЕЛЬМА.
НА ЗНІМКАХ: Анатолій ЧАБАН зі своєю дружиною Надією Григорівною у час рідкісної миті спільного відпочинку; ювіляр у різні періоди свого життя; онуки з бабусею Надією Григорівною.
Фото з сімейного архіву.
Залишити коментар