Треба бити на сполох!
Тему цих нотаток мені підказали недавні події, описані в статті "Побоїще в Гуті" (газета "Волинь-нова", 3 січня 2016 р.). У ній йдеться про бійку, що сталася 20 січня нічної пори в центрі с. Гути біля бару "Мрія" між місцевими мешканцями та заболотнівчанами. "Гості" із Заболоття спричинили криваві "розбірки", пізніше навіть викликали підмогу. Невдовзі до Гути приїхало аж два "буси" із Заболоття. А в них – до сорока молодиків. Всі були з бітами, й дружно кинулися в атаку на гутівців. Били жорстоко, по-бандитськи. В результаті кривавої бійки постраждало до десятка хлопців. 22-річний Михайло від численних важких травм помер.
Ось інший приклад: "Село не спить, бо п'янички гуляють" пишуть до газети "Волинь-нова" жителі с. Межисить того ж таки Ратнівського району.
Допитливий читач може запитати: чому я не називаю прикладів "наших", місцевих, ковельських? Будь-ласка. Лише з початку року до Ковельського відділу поліції із заявами про вчинення насильства в сім'ях звернулось більше 500 осіб.
– Що з приводу цього можете сказати? – звертаюсь до багатодітної мами.
– Приклади дійсно жахливі. Але що вдієш? Молоде – зелене. Підростуть – порозумнішають, – сказала мама.
Що ж, можна було б і погодитися з моєю співрозмовницею, бо й справді, хто з нас не був молодим і, перепрошую, трішки дурнуватим? Хто не бешкетував? Хто не був у чужому садку? Хто не крутився на уроках? Хто не був у кабінеті директора? Хто не смикав однокласниць за коси? Мабуть, мало знайдеться серед нас таких "янголів", бо всі ми, як-то кажуть, з одного "тіста".
Однак в моєму розумінні нинішній стан справ серед нашої молоді дещо складніший, аніж 20-25 років тому. Йдеться не про безвинні бешкети чи випадки хуліганства в молодіжному середовищі, що завжди мали місце в суспільстві.
Все більш відчутною і загрозливішою стала загальнодержавна тенденція до морального розкладу підростаючого покоління, втрати ним життєвих орієнтирів. Знову ж таки, я не кажу про всіх юнаків і дівчат, бо й серед них є цілісні, соціально зорієнтовані натури. Але якщо навіть 10 відсотків молодих людей (а їх, на жаль, значно більше) чітко не усвідомлюють своє місце в житті, а в аморальності й розбещеності вбачають сенс свого життя, то слід бити на сполох.
Що ж ми бачимо? Що чуємо? Чого боїмося?
По-перше, бачимо розгул злочинності, правопорушень і розбещеності серед молоді. Навіть читаючи кримінальну хроніку в газеті "Вісті Ковельщини" під рубрикою "Трапилося цими днями", можемо скласти уяву про невтішну картину в молодіжному середовищі, від якої холоне серце: "Знову на одній з вулиць міста знайдено труп", "Нові подробиці про трагедію, що сталася біля сільського клубу", "Син убив батька", "Онук позбавив життя бабусю за 130 гривень", "Юнак наклав на себе руки" і т. д., і т. п.
По-друге, розширення масштабів наркоманії, пияцтва не лише серед дорослих, але й шкільної молоді. Хіба ми не бачимо, як на очах пропадає сусід-наркоман, або як уже зранку бродить п'яний Микола чи Петро, як, не соромлячись, затягується сигаретою малолітня дівчина? Про пиво в руках п'ятикласників або шестикласників я вже й не говорю.
А скільки юнаків під впливом алкоголю і наркотиків наклали на себе руки, скоїли вбивства, або померли від хвороб, які спричинили алкоголь, наркотики, СНІД, – навіть важко злічити, адже статистика не все фіксує.
По-третє, лякає моральна розбещеність значної частини юнаків і дівчат. Нецензурна лексика стала "пандемією" нашого суспільства. Поширюється шкільний деспотизм. Молодий секс став нормою життя підлітків. Вони не знають або не хочуть знати таких високих понять, як "вірність", "любов", "кохання", " пристрасть". Зате знають інше – секс "на трасі", груповий секс, інші збочення, і вважають, що все "о'кей", що це "круто".
По-четверте, тривожить, що виросло у нас своєрідне плем'я – "мажори". "Ми маленькі мажори. Нам тато все купує. У нас дорогенькі тачі. По цимбалах затори – ми по зустрічній фігачим…", – саме так співає Вова зі Львова про життя "мажорів", і це чистісінька правда. Вони – як капризні діти: не встигнуть чогось захотіти, як воно уже є. Їм можна все і відразу, тому що вони знають: гроші та влада батьків не дадуть улюбленому чадові пропасти.
Батьки – ці новоспечені багатії з самого малечку вчать своїх дітей, як "правильно" жити, а ті, в свою чергу, старанно мотають на вус усі батьківські "настанови". Рік за роком, і улюблені синочки й доньки перетворюються на справжніх "мажорів", які вважають себе обраною расою, центром Всесвіту.
Чомусь у країнах Євросоюзу, США цінують в першу чергу те, чого молода людина досягла самостійно. Ніякі "понти" не справлять позитивного враження, а швидше навпаки – свідчитимуть про погане виховання і безкультур'я. Тож навіть багаті татусі привчають своїх дітей до праці змолоду, не засипають їх доларами, а змушують самим про себе дбати, себе забезпечувати. Натомість в українському суспільстві, здається, по одягу не тільки зустрічають, а й проводжають.
Щоб скласти загальну картину деградації молоді в Україні, звернемось до статистики. Сьогодні понад 170500 дітей позбавлені батьківської опіки, 110000 дітей-сиріт при живих біологічних батьках, 13000 дітей скоїли тяжкі злочини, понад 100000 безпритульних. Кожний п'ятий школяр у віці 11-12 років курить, а кожний другий пробував алкоголь.
Кожний десятий хоча б раз вживав наркотики. Близько 30% хлопців і 50% дівчат мали перший сексуальний досвід в 12-13 років. А кожний третій підліток у віці 14-15 років живе регулярним статевим життям. Ще 20-25 років тому основна маса молоді позбавлялася цноти у 18-20 років.
Україна попереду в Європі за кількістю абортів, в тому числі серед дівчат12-14 років. В 2013 році мамами стали близько 9500 школярок, а це 7,6 відсотка від кількості пологів в Україні. У Європі ця частка становить лише 3,2 відсотка їхніх ровесників.
Експерти Всесвітньої організації охорони здоров'я вважають, що майже 300000 українців є ін'єкційними наркоманами. Щорічно кількість наркоманів зростає принаймні на 10%. Сумно сприймати повідомлення ЗМІ про те, що Україна – в десятці перших на захворювання на СНІД у світі, а наша рідна Волинь за споживанням наркотиків утримує першість в Західній Україні.
Чому ж так привільно й безкарно існує зло? Чому воно чим далі, тим більше поширюється? Особливо ці запитання стають актуальними тоді, коли відчуваєш це зло на собі.
Хто винен?
Що робити?
Моя думка така: причину всіх наших суспільних негараздів слід шукати в моральних підвалинах людського життя. Марно сподіватись неухильного дотримання десяти тисяч державних законів, якщо людина переступає десять Заповідей Божих. Це настільки важливо, що державні органи влади важелі духовно-морального виховання повинні міцно тримати у своїх руках.
Отож, головна причина
Тему цих нотаток мені підказали недавні події, описані в статті "Побоїще в Гуті" (газета "Волинь-нова", 3 січня 2016 р.). У ній йдеться про бійку, що сталася 20 січня нічної пори в центрі с. Гути біля бару "Мрія" між місцевими мешканцями та заболотнівчанами. "Гості" із Заболоття спричинили криваві "розбірки", пізніше навіть викликали підмогу. Невдовзі до Гути приїхало аж два "буси" із Заболоття. А в них – до сорока молодиків. Всі були з бітами, й дружно кинулися в атаку на гутівців. Били жорстоко, по-бандитськи. В результаті кривавої бійки постраждало до десятка хлопців. 22-річний Михайло від численних важких травм помер.
Ось інший приклад: "Село не спить, бо п'янички гуляють" пишуть до газети "Волинь-нова" жителі с. Межисить того ж таки Ратнівського району.
Допитливий читач може запитати: чому я не називаю прикладів "наших", місцевих, ковельських? Будь-ласка. Лише з початку року до Ковельського відділу поліції із заявами про вчинення насильства в сім'ях звернулось більше 500 осіб.
– Що з приводу цього можете сказати? – звертаюсь до багатодітної мами.
– Приклади дійсно жахливі. Але що вдієш? Молоде – зелене. Підростуть – порозумнішають, – сказала мама.
Що ж, можна було б і погодитися з моєю співрозмовницею, бо й справді, хто з нас не був молодим і, перепрошую, трішки дурнуватим? Хто не бешкетував? Хто не був у чужому садку? Хто не крутився на уроках? Хто не був у кабінеті директора? Хто не смикав однокласниць за коси? Мабуть, мало знайдеться серед нас таких "янголів", бо всі ми, як-то кажуть, з одного "тіста".
Однак в моєму розумінні нинішній стан справ серед нашої молоді дещо складніший, аніж 20-25 років тому. Йдеться не про безвинні бешкети чи випадки хуліганства в молодіжному середовищі, що завжди мали місце в суспільстві.
Все більш відчутною і загрозливішою стала загальнодержавна тенденція до морального розкладу підростаючого покоління, втрати ним життєвих орієнтирів. Знову ж таки, я не кажу про всіх юнаків і дівчат, бо й серед них є цілісні, соціально зорієнтовані натури. Але якщо навіть 10 відсотків молодих людей (а їх, на жаль, значно більше) чітко не усвідомлюють своє місце в житті, а в аморальності й розбещеності вбачають сенс свого життя, то слід бити на сполох.
Треба бити на сполох!
Залишити коментар