"Де маминим голосом тиша мовчить"Відійшов у Вічність відомий не лише на Волині, а й в Україні поет, письменник, публіцист Василь Гей (на знімку). Його знають добре й на Ковельщині. Він був ініціатором організації в лісовому урочищі Нечимному свята "Лісова пісня". Це свято стало міжнародним. Сюди приїздили знані діячі мистецтва, культури, письменники, поети з різних країн світу.
Багато років підряд Василь Гей не лише організовував це свято, а й вів програму, читав свої палкі вірші про рідний край, його людей.
Родове коріння письменника — в селі Заболотті Любомльського району. 19 років був керівником обласної літературної студії "Лесин кадуб". 17 літ очолював Волинську обласну Спілку письменників України, яка тепер має статус Національної.
Поет, письменник, публіцист, член Національної спілки письменників України з 1974 року. Видав більше 20 книг, багато його статей було надруковано в обласній пресі та всеукраїнських газетах і журналах. Зокрема, Василь Гей активно відстоював і оберігав відоме урочище і озеро в Нечимному, публікував в багатьох газетах і журналах статті, щоб ця унікальна перлина Волині була збережена.
Письменник став ініціатором видання літературного альманаху "Світязь" (упорядник і редактор 11-ти його випусків), Лауреат всеукраїнської премії імені Андрія Головка.
Василь Гей — Заслужений діяч мистецтва України. Автор книг "Закон вірності", "Крила Світязя", "Витоки", "Вічно пам'ятаєм", "Кольори вересня" "Лесин кадуб", "Під сузір'ям калини", "Яворник", "Де маминим голосом тиша мовчить" та ін.
Трагедія роду Василя Гея типова для західних хліборобів. У книзі "Де маминим голосом тиша мовчить" автор змалював картину вимушеної розлуки родини зі своєю прадідівською землею.
Жахна картина хижої доби,
Залізний змій у даль везе родину.
А кінь у лісі голосом журби
Пронизує німу осінню тишу.
Розмірковуючи над витоками своєї творчості, Василь Гей наголошує, що вона почалася "з жайвора над полем і лелек над лугом, з рипу коліс і ритмічного хилитання воза...”.
А ще його творчість почалася з маминої пісні. Навіть не колискової, а жниварської. Вона й досі звучить у його поезії. У ній — крапля болю і долі автора, а скільки любові у цих рядках?
Ніколи я не заздрив журавлю,
Що в край далекий звик щоріч літати,
Бо й з рідної криниці коло хати
Ніяк своєї спраги не втолю.
У кожному вірші автора присутні образи рідного краю, матері. Вони завжди хвилюють уяву автора.
Десь у досвітку зрілого пера Василь Гей задумався вести поетичний щоденник. І назве свої вірші просто — краплинками.
А скільки тепла і зачарованості в рядках:
Зустрінемось, де осінь ще теплиться
Хоч холод вже дихає до віч.
У збірці "Де маминим голосом тиша мовчить" Василь Гей болісно розмірковує над долею власного народу:
Наша хата нібито не скраю,
Не чужа — своя в ногах землі.
То за що нас Бог весь час карає?
Образ матері неодмінно асоціюється з рідним Заболоттям. Воно завжди кликало поета до себе. Тут він знаходив втіху, черпав снагу на творчість.
Письменник постійно навідувався сюди, аби відчути рідну землю, аби вивірити по ній своє слово.
Кожну відпустку письменник проводив у селі. Як він казав, біля "витоків свого життя і слова".
Скільки політиків, хоч їх засолюй,
Чи засипай, мов картоплю в бурти.
Чи розсівай по колгоспному полю,
Тільки чи буде те поле цвісти?
Василь Гей не боявся бути чесним і непідкупним у найгостріших ситуаціях. Він міряв своє життя за найвищим законом — законом Правди.
Повість "Яворник" — ще один крок у творчості Василя Гея. Тут є епізод, у якому розповідається, як на місці знищеного села Яворника садять молоденького явора, аби розростався, міцнів і кликав під свої крила душі земляків.
Про що б не розповідав у своїх творах автор, він шукав відповідь на одне запитання: "Як випростатися поліщукові, зігнутому під вагою щоденних турбот і гризот?". І у творах дає на це відповідь.
Прочитаймо щирі рядки Василя Гея. Згадаймо, що був письменник, який подарував нам насолоду своєю творчістю високої проби.
Степан СКОКЛЮК,
член Національної спілки письменників України.
Залишити коментар