Повідомлення в номер / Дороги життя Віталія Лихобицького

Він – той, хто не втратив людяності у часи важких випробувань. Його вірші вражають сміливістю думки та налаштовують на роздуми.  У них кожен знайде щось "своє". Він м'яко, з посмішкою говорить просто про складне. Цінує в людях правду і порядність. Недарма його друзі говорять, що по життю він енергійна і оптимістична людина. Чесність, принциповість та відповідальне ставлення до роботи – це все Віталій Лихобицький.

Дитинство, обпалене війною

Ковельчанин Віталій Лихобицький народився 14 грудня 1938 року в селі Селець Турійського району у селянській сім'ї. Тато, Павло Романович, так і не повернувся з війни. 

… Одяг шинель і,

 взявши в руки зброю,

Поцілувавши неньку в

 сивину,

Пішов у даль зі

 смутком і журбою,

Пішов на ту проклятую

 війну.

(В. Лихобицький).

Тому Віталій бачив тата тільки на фотокартках. Була ще старша на два рочки сестричка Марія. Отак і бідували утрьох – мама і їх двоє.

…Дитинство, як лелека

 пролетіло

Понад лугами, квітами

 у вись.

Відтоді помужніло

 наше тіло.

Лишився спомин, як

 було колись.

(В. Лихобицький).

В непрості часи Другої світової війни сім'ї довелося переїхати в Турійськ. По закінченню війни повернулися в рідне село. Але радість була затьмарена. На місці хати – руїни, попелище. Прихистили добрі люди – далекі родичі. Так і жили в одній хатині дві сім'ї.  До того, Віталія ще й прикував до ліжка ревматизм. 

У весь цей час, у ті гіркі, холодні і голодні дні, місяці, роки з ними була найрідніша людина – мама, яка їх доглядала.

Голодна зима

Через хворобу хлопець пішов у перший клас на рік пізніше. А школа на той час була облаштована в хаті, що вціліла. В одній половині жили господарі, а другу кімнату займав клас. До обіду там одночасно займалися 1 і 3 класи, а після обіду – 2 і 4. 

Пізніше в селі побудували школу. Але школа була 4-річна. Тому хлопцеві з сестрою довелося ходити (він у 5-ий клас, вона у 7-ий) вчитися в Турійськ за сім кілометрів від дому.

Улюбленим шкільним предметом хлопця була українська література. Він з неабияким задоволенням вчив напам'ять вірші, які, до речі, легко може розказати й нині.

За допомогою добрих людей мама збудувала у лісі сяку-таку хатину. Віталій згадує, як одного разу зупинився годинник "ходики" і, не знаючи котра година, пішов із сестрою в школу серед ночі. 

Сніг, холод, у лісі сосни тріщать від морозу, а вони ідуть.Тоді у школі продавали по 200 грамів хліба на одного учня. Бувало, куплять і з'їсти хочеться. Але ж вдома ще є мама, котра сама не з'їсть, а їм віддасть. То як же їй не принести?

…Щоночі йдуть вони 

до школи

З книжками, торба 

на плечі,

А хвора мама вже відколи

Лежить в гарячці на печі.

Ідуть вони заради мами

В мороз тріскучий уночі.

Там продадуть їм двісті

 грамів

Хліба і миску теплих щів.

(В. Лихобицький).

Після закінчення Турійської середньої школи, щоб допомогти сім'ї вижити, пішов працювати на шахту № 6 (м. Нововолинськ). Працював безпосередньо у лаві – добував вугілля. Згодом працював у Київс