Дороги життя Віталія Лихобицького
Він – той, хто не втратив людяності у часи важких випробувань. Його вірші вражають сміливістю думки та налаштовують на роздуми. У них кожен знайде щось "своє". Він м'яко, з посмішкою говорить просто про складне. Цінує в людях правду і порядність. Недарма його друзі говорять, що по життю він енергійна і оптимістична людина. Чесність, принциповість та відповідальне ставлення до роботи – це все Віталій Лихобицький.
Дитинство, обпалене війною
Ковельчанин Віталій Лихобицький народився 14 грудня 1938 року в селі Селець Турійського району у селянській сім'ї. Тато, Павло Романович, так і не повернувся з війни.
… Одяг шинель і,
взявши в руки зброю,
Поцілувавши неньку в
сивину,
Пішов у даль зі
смутком і журбою,
Пішов на ту проклятую
війну.
(В. Лихобицький).
Тому Віталій бачив тата тільки на фотокартках. Була ще старша на два рочки сестричка Марія. Отак і бідували утрьох – мама і їх двоє.
…Дитинство, як лелека
пролетіло
Понад лугами, квітами
у вись.
Відтоді помужніло
наше тіло.
Лишився спомин, як
було колись.
(В. Лихобицький).
В непрості часи Другої світової війни сім'ї довелося переїхати в Турійськ. По закінченню війни повернулися в рідне село. Але радість була затьмарена. На місці хати – руїни, попелище. Прихистили добрі люди – далекі родичі. Так і жили в одній хатині дві сім'ї. До того, Віталія ще й прикував до ліжка ревматизм.
У весь цей час, у ті гіркі, холодні і голодні дні, місяці, роки з ними була найрідніша людина – мама, яка їх доглядала.
Голодна зима
Через хворобу хлопець пішов у перший клас на рік пізніше. А школа на той час була облаштована в хаті, що вціліла. В одній половині жили господарі, а другу кімнату займав клас. До обіду там одночасно займалися 1 і 3 класи, а після обіду – 2 і 4.
Пізніше в селі побудували школу. Але школа була 4-річна. Тому хлопцеві з сестрою довелося ходити (він у 5-ий клас, вона у 7-ий) вчитися в Турійськ за сім кілометрів від дому.
Улюбленим шкільним предметом хлопця була українська література. Він з неабияким задоволенням вчив напам'ять вірші, які, до речі, легко може розказати й нині.
За допомогою добрих людей мама збудувала у лісі сяку-таку хатину. Віталій згадує, як одного разу зупинився годинник "ходики" і, не знаючи котра година, пішов із сестрою в школу серед ночі.
Сніг, холод, у лісі сосни тріщать від морозу, а вони ідуть.Тоді у школі продавали по 200 грамів хліба на одного учня. Бувало, куплять і з'їсти хочеться. Але ж вдома ще є мама, котра сама не з'їсть, а їм віддасть. То як же їй не принести?
…Щоночі йдуть вони
до школи
З книжками, торба
на плечі,
А хвора мама вже відколи
Лежить в гарячці на печі.
Ідуть вони заради мами
В мороз тріскучий уночі.
Там продадуть їм двісті
грамів
Хліба і миску теплих щів.
(В. Лихобицький).
Після закінчення Турійської середньої школи, щоб допомогти сім'ї вижити, пішов працювати на шахту № 6 (м. Нововолинськ). Працював безпосередньо у лаві – добував вугілля. Згодом працював у Київс
Залишити коментар