Оновлення ікони – заклик Божий до єднання і порозуміння
Зустріч із священиком завжди особлива. У ній, як правило, присутні духовні, патріотичні і народні мотиви розмови.
Отця Віталія Лехкобита – настоятеля Свято-Володимирського храму УПЦ КП, ковельчани знають, як патріота свого краю, а парафіяни люблять і поважають.
– Приїдьте, у нас подія надзвичайна сталася – ікона Божої матері Неустанної Помочі у однієї парафіяльної сім'ї оновилася, – запрошує о. Віталій. – Це ж одна з найчудотворніших ікон у світі. За переказами образ Пресвятої Богородиці написав євангеліст Лука.
Звичайно, поспішаю до дива оновлення. Доки немає господині, у домі якої диво сталося, настоятель храму люб'язно знайомить мене з новобудовою. Величина храму вражає. Золотаві бані із позолоченими хрестами возвеличуються над сірими багатоповерхівками селища машинобудівників.
Цю красу бачать європейці, українці, під'їжджаючи до Ковеля. То – справжня архітектурна і духовна "візитівка" міста.
Не так давно (влітку минулого року) надкупольні хрести освячені митрополитом Луцьким і Волинським Михаїлом, а сьогодні вони "розмовляють" з небом. На будові трудяться сивочолі прихожани храму.
Один із них, побачивши нас, підбіг і з гіркотою в голосі, емоційно висловився:
– Напишіть, щоб українці храм український допомогли будувати і Україну оберігати.
Цей спалах емоцій – ніби "SOS" (спасайте наші душі) у широкому океані, де бушують хвилі політичної, корупційної і бездушної боротьби.
Є українці! Тішить те, що храм будується і набирає тих форм краси і величі, які передбачені проектом і Богом.
– Як вдається при нашій бідності рухати будівництво? – запитую в отця Віталія.
– Найперше, надходять пожертви парафіян. Вони діляться з церквою останнім. Люди – головний кредитний "банк" нашого храму. Велика подяка - жертводавцям, серед яких – Микола Заікін, Президент ТОВ "ВО "Ковельсільмаш", Анатолій Понікарчук, директор ТОВ "Волинь-Кальвіс", Юрій Семенюк (ПФ "Юкон"). Приємно, що вагомий внесок у святу справу зробив нинішній голова райдержадміністрації, депутат облради Віктор Козак.
Буває, що у наших сивочолих парафіян сумніви з'являються. Я їм кажу: "Вірте, і все у нас вийде". Треба було бачити, як засвітилися їхні очі радістю, коли бані в позолоті стали!
Храм і справді величний та високий. Із дзвінниці храму весь Ковель – як на долоні. У молитовному залі риштування стоять. Сьогодні балки і дошки завезли. Словом, роботи впевнено рухаються вперед.
l
Через декілька хвилин, після нашої екскурсії у "тимчасове" церковне приміщення завітала пані Валентина.
– Я й сама була здивована тим чудом оновлення, – каже. –Прийшли хористи колядувати на Різдвяні свята. Хтось із них запитав: "Валю, ти що, нову ікону Богородиці купила?". Дивлюсь, а наша "стара" ікона справді, як нова. Мовби хтось невидимий свіжі фарби поклав. Лик, руки, одяг Божої Матері заясніли. А на Різдво взагалі дивним світлом засяяла.
Ці дві ікони Ісуса Христа і Пресвятої Богородиці – наші сімейні реліквії. Ще бабусі, коли заміж виходила, були даровані. Не менше їм, аніж 120 років. З покоління в покоління передавалися. Коли мама подарувала зятю, то вони були якісь темні. Фарби вицвіли. Що гріха таїти? Там і мухи постаралися – ікони ж без скла. Ми й самі, грішні, мало звертали на це увагу. А тут таке диво.
Поруч – ікона Ісуса Христа залишилась у своєму первісному вигляді. Стала приглядатися ще й ще раз, і, переконавшись, що диво справді сталося, пішла сповістити новину о. Віталію. За що цей знак Божий нам – я й сама не знаю. Мама торік відійшла в інший світ – Царство їй Небесне. Вона могла б розказати історію ікон. Тепер я щодня молюся за себе і за всіх рідних та близьких. Благодать якусь особливу відчуваю.
Ось така незбагненна історія. Іноді буває, що ми живемо, ходимо, а поруч дива не бачимо. І раптом – просвітлення з'являється.
– Оновлення – це значить просвітління, – підтримує розмову о. Віталій. –Просвітлений розум Божою Матінкою нагадує нам, що потрібно єднатися у вірі Христовій, працювати на храм і на користь України.
Прикро, що на світле свято Воскресіння ми через роз'єднання Церкви не можемо обійняти один одного. Серце болить! Тільки віра заспокоює.
Ми вирішили із парафіянами на другу неділю після Великодня, на свято жінок-мироносиць, хресною ходою принести оновлену ікону до храму для поклоніння…
l
Ось таке диво трапилося у нашому місті. Воно ніби закликає нас до покаяння і єднання у Божій вірі. Це єднання так потрібне сьогодні, коли на Сході країни триває війна, а держава переживає економічну й політичну кризу.
Тож напередодні свята Воскресіння Христового шукаймо шляхи до порозуміння і примирення в ім'я святої мети єднання українського суспільства.
Хай у цьому допоможе нам Господь!
Анатолій СЕМЕНЮК.
НА ЗНІМКАХ: загальний вигляд приміщення новоспоруджуваного Свято-Володимирського храму у Ковелі; оновлена ікона Божої матері Неустанної Помочі; ще одне диво – розквітле дерево у формі хреста.
Фото з архіву
громади Свято-Володимирського храму і
Мирослава ДАНИЛЮКА.
Зустріч із священиком завжди особлива. У ній, як правило, присутні духовні, патріотичні і народні мотиви розмови.
Отця Віталія Лехкобита – настоятеля Свято-Володимирського храму УПЦ КП, ковельчани знають, як патріота свого краю, а парафіяни люблять і поважають.
– Приїдьте, у нас подія надзвичайна сталася – ікона Божої матері Неустанної Помочі у однієї парафіяльної сім'ї оновилася, – запрошує о. Віталій. – Це ж одна з найчудотворніших ікон у світі. За переказами образ Пресвятої Богородиці написав євангеліст Лука.
Звичайно, поспішаю до дива оновлення. Доки немає господині, у домі якої диво сталося, настоятель храму люб'язно знайомить мене з новобудовою. Величина храму вражає. Золотаві бані із позолоченими хрестами возвеличуються над сірими багатоповерхівками селища машинобудівників.
Цю красу бачать європейці, українці, під'їжджаючи до Ковеля. То – справжня архітектурна і духовна "візитівка" міста.
Не так давно (влітку минулого року) надкупольні хрести освячені митрополитом Луцьким і Волинським Михаїлом, а сьогодні вони "розмовляють" з небом. На будові трудяться сивочолі прихожани храму.
Один із них, побачивши нас, підбіг і з гіркотою в голосі, емоційно висловився:
– Напишіть, щоб українці храм український допомогли будувати і Україну оберігати.
Цей спалах емоцій – ніби "SOS" (спасайте наші душі) у широкому океані, де бушують хвилі політичної, корупційної і бездушної боротьби.
Є українці! Тішить те, що храм будується і набирає тих форм краси і величі, які передбачені проектом і Богом.
– Як вдається при нашій бідності рухати будівництво? – запитую в отця Віталія.
– Найперше, надходять пожертви парафіян. Вони діляться з церквою останнім. Люди – головний кредитний "банк" нашого храму. Велика подяка - жертводавцям, серед яких – Микола Заікін, Президент ТОВ "ВО "Ковельсільмаш", Анатолій Понікарчук, директор ТОВ "Волинь-Кальвіс", Юрій Семенюк (ПФ "Юкон"). Приємно, що вагомий внесок у святу справу зробив нинішній голова райдержадміністрації, депутат облради Віктор Козак.
Буває, що у наших сивочолих парафіян сумніви з'являються. Я їм кажу: "Вірте, і все у нас вийде". Треба було бачити, як засвітилися їхні очі радістю, коли бані в позолоті стали!
Храм і справді величний та високий. Із дзвінниці храму весь Ковель – як на долоні. У молитовному залі риштування стоять. Сьогодні балки і дошки завезли. Словом, роботи впевнено рухаються вперед.
Через декілька хвилин, після нашої екскурсії у "тимчасове" церковне приміщення завітала пані Валентина.
– Я й сама була здивована тим чудом оновлення, – каже. –Прийшли хористи колядувати на Різдвяні свята. Хтось із них запитав: "Валю, ти що, нову ікону Богородиці купила?". Дивлюсь, а наша "стара" ікона справді, як нова. Мовби хтось невидимий свіжі фарби поклав. Лик, руки, одяг Божої Матері заясніли. А на Різдво взагалі дивним світлом засяяла.
Ці дві ікони Ісуса Христа і Пресвятої Богородиці – наші сімейні реліквії. Ще бабусі, коли заміж виходила, були даровані. Не менше їм, аніж 120 років. З покоління в покоління передавалися. Коли мама подарувала зятю, то вони були якісь темні. Фарби вицвіли. Що гріха таїти? Там і мухи постаралися – ікони ж без скла. Ми й самі, грішні, мало звертали на це увагу. А тут таке диво.
Поруч – ікона Ісуса Христа залишилась у своєму первісному вигляді. Стала приглядатися ще й ще раз, і, переконавшись, що диво справді сталося, пішла сповістити новину о. Віталію. За що цей знак Божий нам – я й сама не знаю. Мама торік відійшла в інший світ – Царство їй Небесне. Вона могла б розказати історію ікон. Тепер я щодня молюся за себе і за всіх рідних та близьких. Благодать якусь особливу відчуваю.
Ось така незбагненна історія. Іноді буває, що ми живемо, ходимо, а поруч дива не бачимо. І раптом – просвітлення з'являється.
– Оновлення – це значить просвітління, – підтримує розмову о. Віталій. –Просвітлений розум Божою Матінкою нагадує нам, що потрібно єднатися у вірі Христовій, працювати на храм і на користь України.
Прикро, що на світле свято Воскресіння ми через роз'єднання Церкви не можемо обійняти один одного. Серце болить! Тільки віра заспокоює.
Ми вирішили із парафіянами на другу неділю після Великодня, на свято жінок-мироносиць, хресною ходою принести оновлену ікону до храму для поклоніння…
Ось таке диво трапилося у нашому місті. Воно ніби закликає нас до покаяння і єднання у Божій вірі. Це єднання так потрібне сьогодні, коли на Сході країни триває війна, а держава переживає економічну й політичну кризу.
Оновлення ікони – заклик Божий до єднання і порозуміння
– Я й сама була здивована тим чудом оновлення, – каже. –Прийшли хористи колядувати на Різдвяні свята. Хтось із них запитав: "Валю, ти що, нову ікону Богородиці купила?". Дивлюсь, а наша "стара" ікона справді, як нова. Мовби хтось невидимий свіжі фарби поклав. Лик, руки, одяг Божої Матері заясніли. А на Різдво взагалі дивним світлом засяяла.
Залишити коментар